2.3 Система удобрення культур

Основним в господарстві місцевим добривом є гній.

При нещільному укладанні гною в невеликі бурти менше ніж 3 м завширшки створюються аеробні умови. Активність мікрофлори за цих умов різко зростає, гній розігрівається, відбувається інтенсивне розкладання органічної речовини. Такий спосіб зберігання гною називають гарячим.

При щільному укладанні добре зволоженого гною в бурт (4 м завширшки і 1,5-2 м заввишки, довжина визначається кількістю гною) створюються анаеробні умови, розкладання органічної речовини сповільнюється і втрати азоту значно зменшуються. Такий спосіб зберігання гною називають холодним. Компостуванням гною з гіпсом зменшують втрати азоту й органічної речовини. Пояснити це можна тим, що за цих умов діяльність мікроорганізмів пригнічується, а також тим, що аміак, реагуючи з гіпсом, частково

перетворюється на сульфат амонію. При компостуванні з ґрунтом зменшуються втрати азоту за рахунок вбирання аміаку ГВК.

Склад гною залежить від способу його зберігання. Так, при гарячому способі зберігання гній на солом'яній підстилці містить органічної речовини 38,6 %, азоту 28 і аміаку 34,4 %, а при холодному способі зберігання -відповідно 14,2, 12,5 і 18%.

Залежно від тривалості зберігання зменшується об'єм і змінюється склад гною. Зменшення об'єму гною на '/5-У4, що при щільному укладанні спостерігається через 3-4 місяці, та побуріння соломи відповідають напіврозкладеному стану гною.

При тривалішому зберіганні, коли об'єм гною зменшиться вдвічі, решток соломи розпізнати не можна, а маса стає чорною, маслянистою, утворюється перепрілий гній. Якщо об'єм маси зменшиться майже на "V^а, вона стане розсипчастою, землистою, дрібно-грудочкуватою, утворюється перегній, або гній-сипець .

Гній зберігають у польових буртах і гноєсховищах.Гноєсховища розміщують на відстані 30-50 м від приміщень для худоби і не ближче ніж за 200 м від житлових будинків. Бувають гноєсховища двох типів - наземні - зацементовані майданчики з бічними стінками і нахилом для стікання гноївки, і поглиблені котловани до 1 м завглибшки, що мають водонепроникне дно з нахилом для стоку та колодязем для збирання гноївки.

При проектуванні гноєсховищ вважають, що в середньому на одну голову великої рогатої худоби треба мати площу 2,5 м , на одного коня-1,5, на свиню-0,5, на вівцю-0,2 м за умови дворазового вивезення гною на рік.

У поглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азоту втрачається менше, гній буває кращої якості. Починають укладати гній вздовж усієї стінки гноєсховища, де споруджено колодязь для гноївки, штабелем (3 м завширшки і не менше ніж 1 м заввишки), потім гній ущільнюють. Поряд з першим штабелем кладуть другий і так доти, доки заповнять усе гноєсховище. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають торфом, дрібною соломою або ґрунтом. Гній на солом'яній підстилці під час укладання перешаровують торфом або ґрунтом.

Якщо гній у гноєсховищах чи буртах дуже розігрівається та починає пересихати, його треба додатково ущільнювати і поливати гноївкою.

Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипають ґрунтом (гноєземляні компости) в кількості 10-25 % його маси. Це зменшує втрати азоту, сприяє процесам гуміфікації. Для пересипання гною використовується ґрунт орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють 3 % вапна або золи для нейтралізації кислотності. Через 3-4 місяці компост перелопачують і використовують для удобрення.

Під час укладання гною в бурти його можна пересипати фосфоритним борошном, яке добавляють у кількості 2 % маси гною. Таке компостування зменшує втрати азоту і збільшує кількість) доступних сполук фосфору, тобто підвищує удобрювальні властивості гною.

Ефективність удобрення залежить не тільки від кількості і якості добрив, але і від способу їх внесення в ґрунт. Існують два способи внесення добрив: суцільний та місцевий.

При суцільному внесенні застосовують відповідні розкидачі РУМ-5 та ІРМГ- , тукові сівалки СЗ-3,6. Місцеве внесення носить локальний характер розподілу добрив. Залежно від часу внесення добрив і призначення розрізняють: основне удобрення (до посіву), припосівне (під час посіву), підживлення (внесення добрив в період росту рослин).

Основне удобрення проводять розкидним способом з наступною заробкою добрив на повну глибину. Припосівне удобрення проводять під час посіву в рядки, лунки разом з насінням рядковими сівалками. Підживлення проводиться рядковими (в рядки, міжряддя) культиваторами-рослинопідживлювачами чи розкидним способом.

У господарстві застосовується прямоточна технологія транспортування мінеральних добрив автомашинами ГАЗ-53 та ГАЗ-52. Добрива перевозяться з станції Васильків-1 до складу мінеральних добрив і розвантажуються. Перед внесенням добрив за допомогою транспортера

проводиться завантаження добрів у розкидачі та їх внесення у ґрунт. Це зумовлено тим, що відстань від складу до поля не перевищує трьох кілометрів. Добрива, що злежалися, у разі необхідності можуть бути подрібнені подрібнювачами мінеральних добрив або гусеничним трактором. При проведенні підживлення озимої пшениці у фази виходу в трубку та наливу зерна використовують сечовину, яка вноситься в розчиненому вигляді оприскувачем з шириною захвату 21 м і робочим тиском 3,5 атм. (у випадку, якщо листова діагностика показує можливість отримання сильної пшениці).

Дані про внесення мінеральних та органічних добрив

N (азотні добрива)

	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	за 5 років
Внесено всьогодонн	76	81	47,2	50,4	120,6	375,2
на 1 га ріллі,кг	23	24,5	14,3	15,2	36,5	113,5

Р(фосфорні добрива)

	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	за 5 років
Внесено всього,тонн	1	6	2	20,1	19,6	48,7
на 1 га ріллі,кг	0,302	1,81	0,604	6,07	5,93	14,72

К(калійні добрива)

	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	за 5 років
Внесено всього,тонн	1	17	2	20,1	22,6	62,7
на 1 га ріллі,кг	0,302	5,13	0,604	6,07	6,84	18,95

ГНІЙ

	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	за 5 років
Внесено всього,тонн	12150	20020	7440	18700	1530	59840
на 1 га ріллі,кг	3670	6047	2247	5648	463	18075