9. Епос. Структура творів епічного роду.

Епос – один із основних родів літ., який відображає життя детально, з різних боків, частіше у формі оповіді про людину, її долю і події, у яких вона брала участь.

Первісно епос розглядається як твори про подвиги легендарних і міфічних героїв, незвичні пригоди й подорожі. Найдавнішими епічними жанрами були – міф, казка, легенда, сказання. Укр. – думи, історичні пісні, «Слово…».

Зображення в епосі ведуться від реального чи умовного наратора, рідше свідка чи учасника події. Виклад – розповідь, оповідь, діалог, монолог, авторські відступи. Наявні авторське мовлення та мова персонажів. Оповідь/розповідь ведеться переважно у мин. часі, подекуди – у тепер., зрідка у майб. від третьої особи (розповідач) чи від першої (оповідач).

Мова епосу – пластична, описова. Істор. розвиток зумовив виникнення трьох структурних форм: малої (анекдот, казка, новела, оповідання), середня (повість), велика (роман, апопея). В основу малої форми закладено один епізод, серед. – кілька, великої – багато планова дія.

Епос використовується в повному обсязі весь можливий арсенал зображувальних засобів (портрети, пейзажі, жести, міміку, інтер’єри та ін..)

10.Естетичні категорії.

Категорії естетики - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання.

Естетичні уявлення можуть існувати в нашому розумі як пари протилежних категорій, боротьба протилежних сил: «прекрасне - потворне», «піднесене - низьке», «комічне - трагічне».

Е. К. різно тлумачились філософами. Одні (Кант, Кроче) розглядали їх як властивості свідомості, другі (Гегель) – як стани розвитку абсолютного духу тощо.

Перші спроби формув. заг. ест. понять відбул. в ант. часи (Платон, Арістотель), потім класиц-ти, просвіт., роман., реалізм, модерн. Звернули увагу на проблеми естетичної дійсності – Сковорада, Шевченко, Потебня, Костенко…

Категорії прекрасне і потворне

Прекрасне – центральна категорія естетики, в якій знаходять оцінку явища дійсності, твори мистецтва, які дають людині відчуття насолоди, втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя. Найбільш близькі за значенням поняття: гармонійне, досконале, краса, гарне, вродливе, яскраве.

Особливості прекрасного:

• має об’єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;

• має конкретно-історичний характер;

• уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;

• ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;

• суб'єктивне розуміння прекрасного зумовлене рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості. Тому прекрасне – найвища позитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.