56. Філософська концепція розвитку.

Діалектика - вчення про найбільш загальні закономірних зв'язках і становленні, розвитку буття і пізнання, а також заснований на цьому вченні метод мислення та дії.  Діалектика як термін використовується в сенсі віддзеркалення загальних законів руху і розвитку об'єктивної дійсності.  Діалектика як поняття вживається в трьох значеннях:  1) Під діалектикою розуміється сукупність об'єктивних діалектичних закономірностей, процесів, що діють у світі незалежно від свідомості людини. Це діалектика природи, діалектика суспільства, діалектика мислення, взята як об'єктивна сторона розумового процесу. Це об'єктивна реальність.  2) Суб'єктивна діалектика, діалектичне мислення. Вона являє собою відображення об'єктивної діалектики у свідомості.  3) Філософське вчення про діалектику або теорія діалектики. Виступає як відображення відображення. Називається вченням про діалектику, теорією діалектики.  В історичному плані прийнято виділяти три форми діалектики: стихійна діалектика Стародавньої Греції, ідеалістична діалектика німецької класичної філософії і матеріалістична діалектика XIX століття.  Саме поняття діалектика народилося у давньогрецькій філософії, де з розвитком античної демократії стало високо цінуватися вміння полемізувати, переконувати, обгрунтовувати свою точку зору. Під діалектикою розуміли мистецтвосуперечки, вміння знаходити протиріччя в думках співрозмовника, плідно розвивати обговорювану тему, мистецтво класифікації понять, поділу речей на пологи і види.  Видатним діалектиком є ​​Геракліт. Діалектика у нього - це концепція безперервної зміни, що мислиться ним у межах матеріального космосу і в основному є кругообігом речових стихій - вогню, повітря, води і землі. Все тече, все змінюється, в одну річку не можна увійти двічі, оскільки в кожен момент вона все нова й нова.  Діалектику Геракліта притаманні ідеї становлення, єдності і боротьби протилежностей, збігу абсолютного і відносного. Звертаючи увагу на джерело зміни та розвитку, Геракліт, як і раніше залишав у тіні проблему поступовості розвитку. Його думка була зосереджена в основному на повторюваності і кругообігу. Він ще не ставить проблеми стрибкоподібність процесу розвитку речей і явищ, переходу однієї якості в іншу, у свою протилежність. У теорії пізнання Геракліт починав з сенсуалізму (від лат. Sensus - Сприйняття, почуття). Він навчав про збіг долі, необхідності і розуму, розвиваючи вчення про єдність протилежностей. Його діалектика наївна, але правильна, розроблена в загальній формі і не дійшла до подробиць.  Геракліт - перший грецький філософ, який вийшов за рамки суто натуралістичних побудов містики чисел і релігійно-етичних шукань. Він зробив багато в чому успішну спробу визначити єдину об'єктивно-логічну закономірність, що лежить в основі всякого процесу та стану.  Аристотель вважає винахідником діалектики Зенона. Він протиставив мислення чуттєво-сприймається, помітив нестійкість, плинність людських відчуттів і чуттєвого буття. Він відводив головну роль у пізнанні мисленню. Зенонвперше спробували виробити поняття єдиного буття і зробили його основою філософствування. Єдине буття розуміється в нього як безперервне, незмінне, нероздільне, однаково властиве в кожному найдрібнішому елементі дійсності. Воно виключає будь-яку множинність речей в їх русі. Зенон розробив сорок апорій, спрямованих проти руху і проти множинності речей. Він вказав на суперечливість кінцевого і нескінченного, перериваної і безперервного.  Платон представив діалектику як метод аналізу та синтезу понять. Поняття виникають не як підсумок узагальнення чуттєвих даних, а в результаті згадування душею ідей, які вона колись споглядала у сверхчувственном світі, ще не будучи пов'язаною з людським тілом. У Платона діалектика не тільки метод відшукання істини, а й вчення про світ істинного буття як сфери вічних і незмінних ідей.  На відміну від Платона Аристотель вважав, що діалектика має справу не з істинним, а з імовірнісним знанням. Він ввів термін «протилежності». Аристотель, прагнучи пізнати сутність речей через їх поняття, в центр уваги поставив відношення загального до приватного. Він першим створив систему логіки, головне завдання якої бачив у встановленні правил отримання достовірних висновків з певних посилок.  У середні століття діалектика стає однією з теологічних дисциплін, що включали в себе логіку і сіллогістіку. Незважаючи на панування в цілому метафізичного світогляду, філософія Нового часу також висуває цілий ряд чудових діалектичних ідей (Декарт, Спіноза, Лейбніц).  Особливе місце діалектика набуває в роботах представників німецької класичної філософії, тому що саме тут вперше в історії філософії була розроблена цілісна діалектична концепція розвитку, похитнути панування метафізичного методу. Найрозвиненішою формою цієї діалектики стала діалектика Гегеля. Однак, у витоків цього методу, пропонуючи часом не менш цікаві та неортодоксальні її різновиди, варто все ж Кант з його антіномікой чистого розуму. Діалектичний метод пронизує всі розділи гегелівської системи філософії.  Діалектику, або метод розвитку, згідно з Гегелем, слід розуміти як методичне виявлення і розв'язання суперечностей, що містяться в поняттях. Самі протиріччя Гегель розумів як зіткнення протилежних визначень і дозвіл їх шляхом об'єднання. Головною темою його діалектики стала ідея єдності взаємовиключних і одночасно взаємно передбачають один одного протилежностей, або тема протиріччя. Воно належить Гегелем як внутрішній імпульс розвитку духу, який крок за кроком переходить від простого до складного, від безпосереднього до опосередкованого, від абстрактного до конкретного і все більш повного й істинного результату. Таке прогресуючий рух вперед надає процесу мислення характер поступово висхідного ряду розвитку. Вища ступінь розвитку включає в себе, таким чином, нижчу, а остання скасовується в ній саме в цьому неоднозначному розумінні. Саме діалектичнийметод дозволив Гегелем критично переосмислити всі сфери сучасного йому знання і культури. У філософії марксизмудіалектика розуміється як вчення про найбільш загальні закономірних зв'язках і становленні, розвитку буття і пізнання, а також як заснований на цьому вченні метод творчо пізнає мислення. Таким чином, Маркс і Енгельс, розкривши під містичною оболонкою саморозвитку гегелівської об'єктивної ідеї її раціональне зерно, виробили матеріалістичне розуміння діалектики.  У філософії наших днів відтворюються і різні модифікації іншого розуміння діалектики. Кожна з них акцентує іабсолютизує якесь реальне якість буття і свідомості людини в її проекції на всю навколишню дійсність.