51. Закономірності свідомості Індивідуальна свідомість — це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму — суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують в соціальному Середовищі. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є Існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона втілюється в різноманітні об’єктивні форми духовної культури людства — в мову, в науку, філософію, в мистецтво, в політику і право, мораль, релігію і міфи, в народну мудрість, в соціальні норми і уявлення соціальних груп, націй людства в цілому. Всі ці елемента духовного світу людини існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття

Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою.    Духовний    світ    людини    має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані з конкретними особливостями його життєдіяльності.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних здобутків минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.

Закономірності і особливі риси свідомості:

— свідомість є вищою формою відображення дійсності і способом ідеального відношення до світу; її особливості і закономірності обумовлені суспільно-практичним і культурно-історичним способом людського існування;

— свідомість існує в двох формах ідеальної діяльноті — теоретичній (пізнавальній) і духовно-практичній (ціннісній);

— людській свідомості притаманна здатність до об'єктивності відображення дійсності; вона є- активною, творчою та універсальною діяльністю;

— свідомість опосередкована мовою, яка є засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі інформації;

— свідомість існує в єдності індивідуальної і суспільної форм, які взаємопов'язані, взаємообумовлені, але, одночасно, існують як самостійні, відносно незалежні одна від одної.

52.Структура людської свідомості

Отже, основними властивостями (ознаками) свідомості є: її ідеальність, опосередкованість мовою, інтенціональність (цілеспрямована предметність), здатність творити і відтворювати ідеї. Свідомість є складним системним утворенням, а тому існують різні підходи щодо вияву її структури. Ми вважаємо найбільш оптимальною позицію В. Г. Нестеренка. У нього структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовий) і рівневий.    Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості. Ця конструкція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси — незавершеність буття; програми — його здатність до самозміни.   Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі він виокремлює такі елементи: а) несвідоме або «Воно» — інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, совість та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

53.Світогляд та його історичні типи

Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.У світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об´єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини.Історично світогляд формувався двома шляхами. Перший — антропоморфізм (грец. уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, рослин тощо) — усвідомлення людиною світобудови, перенесення на неї своїх якостей. Він — початкова форма світогляду, характерна для ранніх етапів розвитку людини і суспільства, коли, наприклад, уся природа уявлялася людьми одухотвореною. Другий — соціоморфізм, сутність якого полягає в усвідомленні людиною та суспільством себе за аналогією властивостей і законів природи. Наприклад, залежність людини і суспільства від законів природного відбору та боротьби за існування. Насправді світогляд є не тільки антропоморфним або тільки соціоморфним. Він є аптропосоціоморфним, тобто відображенням реального світу та його усвідомленням з погляду досягнутого знання. У зв´язку з цим у світогляді виокремлюються два основні рівні: емоційно-психологічний та логічно-понятійний.

Емоційно психологічний рівень — це світовідчуття людей: допитливість, здивування, трепет, захоплення, тривога, страх, відчай, невпевненість, пригніченість тощо. Логічно-понятійний — це світорозуміння (система загальних понять, суджень та умовиводів щодо світу в цілому і місця людини в ньому). Воно може бути буденним, життєвим, коли ґрунтується на досвіді, традиціях, вірі, або теоретичним, якщо спирається на знання законів, наукових теорій та принципів.

За змістом світогляд — це сукупність поглядів, уявлень, переконань та ідеалів людей: природничо-наукових, філософських, соціальних, економічних, політичних, правових, моральних, естетичних, релігійних тощо. Вони виявляються у самосвідомості особистості та суспільства, в їх ціннісних орієнтаціях, соціальних установках, життєвих планах та будь-якій діяльності. Головне у світогляді — узагальнені буденні, або життєво-практичні, професійні та наукові знання. Отже, проблема зрілості світогляду в цілому є проблемою рівня духовності особистості та суспільства.

54.Позитивізм Огюста Конта. Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником, як це має місце в природничо-наукових теоріях.

Спочатку цю науку він назвав «соціальною фізи­кою», оскільки така назва, як здавалося вченому, передавала основний задум «позитивного» методу пізнання: відмова від умоглядності та спирання на доказовість із використанням спостережень й експерименту. Пізніше О. Конт замінив термін «соціальна фізика» на термін «соціологія», оскільки перший став використовуватись вченими для характеристики статис­тичних досліджень суспільного життя. Для О. Конта це було неприйнятним через те, що наука про суспільство, на його дум­ку, має бути не описовою, а теоретичною.

За задумом французького вченого нова наука про суспіль­ство повинна, з одного боку, вивчати суспільство з позиції його структури та елементів, а з іншого — з позиції його змін, спира­ючись на «вивчення законів безперервного розвитку» суспіль­ства. Таким чином в соціології з'явились два розділи — соціаль­на статика і соціальна динаміка.

Соціальна статика вивчає основи, умови та закони існуван­ня суспільства, оперуючи поняттями «порядок», «рівновага», «стабільність» і «гармонія». Завданням соціальної статики є розгляд основних соціальних інститутів — держави, релігії, сім'ї з точки зору їх соціальної функції та ролі у встановленні злагоди і солідарності в суспільстві.

Соціальна динаміка фокусує свою увагу на законах суспіль­ного розвитку, використовуючи поняття «прогрес», «техноло­гія», «зміни». Головне завдання соціальної динаміки — вив­чення механізмів і законів постійного розвитку суспільства. У рамках соціальної динаміки О. Конт формулює теорію со­ціального прогресу, що базується на законі трьох стадій.

Відповідно до цього закону вирішальним чинником суспіль­ного прогресу виступає духовний і розумовий розвиток людства, що проходить три стадії — теологічну, метафізичну і позитивну.

* Теологічна стадія (від початку існування суспільства до 1300 р.) характеризується тим, що люди пояснюють явища, які відбуваються навколо них, втручанням надприродних чин­ностей — богів, духів та інших фантастичних істот. Теологічні уявлення про навколишній світ формують і певний соціальний порядок, в якому панівне положення займають люди, чий авто­ритет обумовлений вірою в те, що вони є посланцями бога, — священики та воїни. Соціальний порядок, який виник на тео­логічному етапі розвитку людства, отримав у О. Конта назву військового суспільства.

* Метафізична стадія (1300-1800 рр.). У процесі нагро­мадження знань і вдосконалення форм мислення відбуваєть­ся перехід від теологічного пояснення навколишнього світу до метафізичного (абстрактного). У спостережуваних явищах у цей період вчені шукали прихований зміст, сутність, пізна­ти які можна було тільки за допомогою розуму. Такий підхід при вивченні явищ перетворює будь-яке знання в метафізику. Метафізика — філософське міркування про зміст, сутність і загальні принципи явищ і процесів. Використовуючи мета­фізичний підхід, люди беруть під сумнів існуючий соціальний порядок, відкидають непохитні раніше авторитети. У суспіль­стві розростаються егоїстичні тенденції, все частіше виникають випадки протесту проти монархічної влади і спроби встанови­ти владу народу. Неможливість втілити абстрактні принципи в життя приводить до того, що на метафізичній стадії не утво­рюється ніякого міцного соціального порядку. Ця епоха є пе­рехідною. 

* Позитивна стадія (після 1800 р.). На цьому етапі еволюції розвитку людства наука стає головним інструментом пізнан­ня навколишнього світу. Науковий підхід дозволяє досягти й підтримувати рівновагу, гармонію, злагоду в суспільстві. Бурхливий розвиток науки і техніки у XIX ст. сприяє появі но­вих соціальних груп — учених і промисловців — і формуванню нового соціального порядку, який О. Конт назвав індустріаль­ним суспільством. На третій стадії створюються всі умови для формування «позитивної» науки про суспільство — соціології, а «позитивізм» стає головним принципом соціального пізнан­ня. Критерії позитивного знання - об'єктивність, достовір­ність, точність, корисність теорії. Соціологія, за задумом вче­ного, повинна забезпечити теоретичну і практичну основу новому, більш стійкому соціальному порядку — індустріаль­ному суспільству. Для цієї епохи характерним є науковий світогляд.

Заслугою О. Конта є те, що він створив проект самостійної науки про суспільство, обґрунтував необхідність наукового підходу при вивченні суспільства і можливість пізнання за­конів розвитку суспільства. Він визначив соціологію не лише як об'єктивну науку, засновану на спостереженні, але і як на­уку, покликану практично перетворити все соціальне життя. О. Конт увійшов в історію не тільки як «батько соціології», але і як творець одного з напрямків соціологічної думки, що отримав назву позитивної соціології.