3.1. Особливості реалізації інформаційної функції Facebook як замінника традиційних медіа

Як ми вже зазначали, найпопулярнішою глобальною соціальною мережею є мережа Facebook. Facebook став першою соціальною мережею, що пропонує стороннім сайтам, у тому числі новинним, інтеграцію у вигляді соціальних плагінів – користувач на зовнішньому сайті має можливість натиснути кнопку Like (Мені подобається), Recommend (Я рекомендую), Comment (Коментувати) та інші, тим самим отримуючи можливість залишати відгук на зовнішньому сайті або відправляти інформацію про відвіданий сайт на свою сторінку у Facebook. Окрім очевидних результатів таких можливостей (таких як поширення якісних, актуальних та цікавих, на думку користувача, матеріалів серед його друзів) подібна функція є чудовим вираженням того, що хвилює суспільство, адже найактуальніші новини отримують найбільшу кількість «лайків» та «репостів».

Не варто забувати про те, що соціальна мережа – це не тільки місце поширення інформації, але й місце її виробництва. У 2006 році авторитетний журнал Wired опублікував статтю письменника Джеффа Хауї «Розквіт краудсорсінгу» («The rise of crowdsoursing»). У статті розповідалося про сайт IStockPhoto, який дозволив знаходити фотографії за дешевшими цінами, ніж стандартні замовлення у професійних фотографів [71].

Трохи пізніше цю роль стали виконувати популярний ресурс Flickr та йому подібні платформи. Так окрім стандартного аутсорсінгу (передача деяких функцій організації, на зразок бухгалтерського обліку, зовнішнім виконавцям) з’явився його різновид – краудсорсінг.

Відмінністю від звичайного аутсорсінгу тут є те, що жодних договорів із виконавцями компанія не підписує, а хіба що обіцяє бонуси (призи) для переможців конкурсу на кращу ідею. Усі інші отримують просту вдячність. Саме добровільна участь без гарантованої нагороди і лежить в основі краудсорсінгу. Походить неологізм від двох англійських слів: «crowd» (натовп) і «sourcing» (використання ресурсів).

Засновник Facebook Марк Цукерберг можливо і не планував ставати мільярдером, створивши невелику соціальну мережу для «своїх», але коли наплив користувачів із їх фотографіями, цитатами, нотатками та групами дав Марку непоганий прибуток, компанія почала використовувати «краудсорсінгові» мотивації: утримання користувача різноманітними бонусами, спонукання до активного життя у Facebook, побажання максимальної відкритості даних користувача (для проведення маркетингових досліджень).

З іншої сторони, той самий Facebook продемонстрував і головний недолік краудсорсінгу – низьку якість продукту, що видається. Коли соціальна мережа почала процес локалізації і залучила до нього волонтерів для перекладу документів, отриманий результат викликав масу критики за неточність та численні помилки.

Умовно можна відділити краудсорсінг від того, що називають User Generated Content (UGC) – контент, створений користувачами (сайту або соціальної мережі), також відомий як «користувальницький інформаційний матеріал» або «інформаційний матеріал, що створюється читачами», – різноманітне інформаційно-значиме наповнення носіїв інформації, яке створюється читачами/споживачами [81].

Поняття «користувальницького інформаційного матеріалу» увійшло до широкого обігу в мережевих публікаціях у 2005 році, раніше ж воно в основному використовувалося у спілкуванні адміністрацій різноманітних ресурсів з роботи із інформаційно-значимими даними. Вживання цього поняття має на увазі використання усіх технологій передачі і зберігання інформації для її доставки, а також – залучення таких проектів, як FAQ, мережеві щоденники, подкасти, мережеві майданчики для розміщення у мережі фото- і відео- матеріалів, а також ­– усі вікі-проекти. Застосовно до цих технологій, для поширення і публікації користувальницького/читацького інформаційного матеріалу, може використовуватися функціональне поєднання безкоштовного програмного забезпечення, відкритого вихідного коду проектів і гнучкого ліцензування, щоби зменшити складнощі у співробітництві.

Часто, «інформаційний матеріал, створений читачами» може складати тільки частину наповнення мережевого ресурсу. Наприклад, на Amazon.com (інтернет-магазин) більшість інформаційного матеріалу зроблено адміністраторами, але численні відгуки користувачів про продукти публікуються для відвідувачів сайту самими відвідувачами.

Майже у всіх випадках «користувальницький інформаційний матеріал» перевіряється перед публікацією адміністраторами ресурсу, аби уникнути образливого змісту і порушення авторських прав.

Також умовно можна вважати, що UGC виникає стихійно, а за краудсорсінгом стоїть конкретний замовник, який дає оголошення про набір ідей під конкретне замовлення. Втім, це вузька межа, і коли одне явище переходить в інше, зрозуміти досить складно.

Розглядаючи особливості функціонування мережі Facebook не важко помітити, що, незважаючи на велику фахову технічну підтримку, мережа існує за рахунок поєднання краудсорсингу (та сама волонтерська допомога у створенні сайту та участь користувачів у різноманітних акціях на користь компанії або компаніям) та UGC, який складають усі записи, репости, лайки та інші дії усіх користувачів ресурсу. А отже, у будь-якому випадку, основну частину сайту створюють його користувачі, які є виробниками поширюваної в ньому інформації.

Розглянемо приклади використання соціальних ресурсів в якості каналу для передачі масової інформації

Одним з найяскравіших зразків масово-комунікаційної дії соціальних ресурсів є так звана Facebook-революція, що свого часу набула широкого значення, у зв’язку із акціями протесту на Близькому Сході. У багатьох державах уряди обмежили або й узагалі заблокували інтернет, не останньою чергою завдяки використанню демонстрантами соціальних мереж Facebook та Twitter з мобілізаційною метою.

Тенденція до збільшення ролі соціальних медіа на Близькому Сході виникла у квітні 2008 р., коли молода жителька Каїру створила Facebook-сторінку для підтримки страйкуючих текстильників. Ця акція зумовила появу 70 тис. віртуальних прихильників, підтримку тисяч блогерів та мобілізацію різноспрямованих політичних груп, від «Братів-мусульман» до революційних соціалістів. Заарештовану засновницю сторінки звільнили тільки після проведення міжнародної кампанії за допомогою Facebook.

Роль соціальних медіа в акціях протесту стала предметом широкої дискусії експертів. Засновник Paid-Content Рафат Алі стверджує, що соціальні мережі у протестах відіграють різну роль. Facebook допоміг організувати активістів усередині країни, а Twitter і YouTube сприяли поширенню інформації про події у світі, формуючи їх висвітлення західними ЗМІ. Активісти знаходили способи уникнення державного контролю шляхом використання проксі-серверів, платформ для онлайн-ігор та сайтів знайомств. А от Малкольм Гледвел у дискусійній статті «Невеликі зміни: чому революції не будуть твіттеритися», опублікованій у жовтні 2010 р., стверджував, що соціальні медіа не здатні спричинити соціально-політичні зміни. Відомий соціолог Зейнеп Туфекці виступив на підтримку Гладвела, вважаючи, що соціальні медіа безпосередньо не спричиняють революції, натомість сприяють швидкому встановленню мережевих зв'язків [68]. Хоча це твердження Туфекці свідчить скоріше проти думки Гладвела, ніж на її користь, адже саме мобілізаційна функція є однією з найважливіших в організації акцій протесту, рушійною силою яких є в першу чергу масовість.

Єгипетські активісти спростовували інформацію, що соціальні мережі слугували рушійної силою «революції», вони наполягали на тому, що «революція» стала результатом внутрішньої організаційної роботи на місцях. У якості підтвердження своїх слів вони вказували на те, що критична маса людей вийшла на вулиці саме у ті п’ять днів, коли режим Мубарака відключив інтернет і мобільний телефонний зв’язок.

Справжнє досягнення соціальних мереж полягало у тому, що ліберальні єгипетські активісти у дні революції змогли змінити західне уявлення про Близький Схід. Молоді, харизматичні, впевнені у собі, вільно володіючи англійською мовою вони писали у Twitter з майдану Тахрір, розміщували фотографії на Flickr і відео на YouTube, надаючи з перших рук інформацію про реальний перебіг народного повстання для багатомільйонної аудиторії.

Більшість аналітиків дійшли висновку, що роль соціальних мереж у розгортанні єгипетської «революції» була перебільшена, але немає сумнівів, що соціальні мережі продовжують активно впливати на політичний дискурс. Facebook розглядається урядами різних країн як засіб спілкування із народом. Так єгипетський президент Морсі на офіційній сторінці своєї партії у Facebook зробив декілька політичних заяв, надавши перевагу інтернет-майданчику, замість телевізійної прес-конференції.

Але у соціальних мереж є і негативна сторона. Марк Лінч, директор Інституту близькосхідних досліджень в університеті Джорджа Вашингтона, виступив із критикою соціальних мереж. У блозі із зовнішньої політики США він заявив, що соціальні мережі значно сприяють політичній поляризації. Facebook і подібні йому платформи стали де-факто ареною для міжусобних сутичок, які часто носять дуже агресивний характер. Враховуючи тон публічних інтернет-дебатів, стає ясно, що вони сприяють розриву і збільшують ворожість між ісламістами та ліберальними єгиптянами. Гірше за все, відмічає Марк Лінч, що цю поляризацію не бачить сторонній спостерігач. Більшість інформації публікується у закритих спільнотах, проходить через особисті повідомлення або електронну пошту. Він заявив, що 70-80% подібних інтернет-комунікацій знаходяться поза зоною досяжності. Але ще більшою проблемою Марк Лінч назвав незахищеність активістів у мережі, наводячи як приклад єгипетських повстанців, що зазнали інтернет-агресії [10].

Керівництво сайту у свою чергу намагалося заперечувати значення власного сервісу у повстаннях. Після бунтів на Близькому Сході цей медійний гігант відчував на собі тиск з різних сторін. Хоча дана соціальна мережа стала одним із основних інструментів у руках активістів з організації протестів та обміну інформацією, вона не хоче, щоб її вважали упередженою та односторонньою. Facebook побоюється, що деякі країни, такі як Сирія, де компанія нещодавно встигла закріпити свої позиції, введуть обмеження на її використання, або будуть пильно стежити за користувачами мережі.

Окрім того, Facebook не хоче змінювати свою тверду і непохитну політику, відповідно до якої користувачі повинні входити до неї під своїми справжніми іменами. Компанія заявляє, що така вимога захищає користувачів від шахрайства та обману. Однак деякі правозахисники говорять, що ця вимога наражає людей на небезпеку репресій зі сторони влади, що прагне придушити інакомислення. Серед них Сузанна Віла (Susannah Vila), директор зі змісту і зв’язків із користувачами із некомерційної організації Movements.org, яка надає ресурси мережевим активістам. «Люди мають намір використовувати цю платформу для політичної мобілізації, а це зайвий раз підкреслює важливість забезпечення їх безпеки», – говорить вона [44].

Діючи у відповідності із цими правилами, Facebook закрив у листопаді одну з найпопулярніших протестних сторінок в Єгипті, тому що один із менеджерів Google Ваїль Гонім (Wael Ghonim), що став символом повстання, використав псевдонім для створення профілю в якості одного з адміністраторів сторінки, що є порушенням правил Facebook про надання послуг.

Інші соціальні мережі, такі як YouTube і Твіттер, також зіграли важливу роль у Тунісі і Єгипті, особливо, після розгортання протестів. Але Facebook у Єгипті використовувався більше за інші, спочатку для обміну інформацією про жорстокості поліції, а потім для створення онлайнової спільноти, яка відтак була мобілізована і приєдналася до протестів 25 січня.

Проте, варто підкреслити, що таку активну роль у поширенні суспільно важливої інформації Facebook відіграє в основному під час подібних надзвичайних подій, що сколихують суспільство. У більш спокійні часи змістовність його наповнення стає значно нижчою. Це можна пояснити певним егоїстичним аспектом ведення акаунту у соціальній мережі. Кожна людина, що зареєстрована на якомусь електронному соціальному ресурсі прагне в першу чергу розповісти та заявити про себе. Можна навіть сказати, що Facebook спонукає до цього більше за інші мережі, адже має багатий функціонал і дозволяє користувачу проявити себе із різних сторін. Він може не тільки висловити власні думки, але й опублікувати власні фото, поділитися своїми уподобаннями тощо. І більшість часу, проведена ним у соціальній мережі спрямована саме на це, а змінити такий порядок користування ресурсом можуть лише надзвичайні події, під час яких людина забуває про себе. Іншими словами, якщо у даний час не відбувається жодних важливих подій, користувач буде писати про своє самопочуття, про те, як він проводить дозвілля, який останній фільм він побачив тощо. Якщо даний час є, наприклад, часом передвиборчої кампанії, користувач, скоріше за все, буде висловлювати свою власну думку з приводу того чи іншого кандидата та його кампанії як думку авторитетну. А ось, наприклад, унікальний понаднормовий березневий снігопад змушує його забути про власні роздуми, мобілізує його із іншими користувачами з метою надати допомогу тим, кому вона зараз конче необхідна.

За відсутності таких надзвичайних ситуацій, у мережі можна простежити сезонну активність та певну сезонну тематичність публікацій – стрічка записів зазвичай наповнена досить однорідними та схожими записами у період загальнонародних свят (Новий Рік, Міжнародний Жіночій День, День Захисника Вітчизни тощо), відпусток тощо.

В усі згадані «інформаційно незначні» періоди єдиним джерелом важливої інформації у мережі стають традиційні ЗМІ, що розміщують на своїх Facebook-сторінках посилання на власні матеріали. Це вчергове приводить нас до висновку, що кооперація ЗМІ із соціальними мережами є найбільш доречним варіантом їх взаємовигідного ефективного співіснування, про що більш детально ми поговоримо у наступному підрозділі.