2.1. Специфіка функціонування Facebook, Twitter та їхня трансформація у «замінники» традиційних медіа

Кожна людина обирає для себе соціальну мережу, яка, з його точки зору, здатна допомогти задоволенню його конкретних потреб. Ці потреби можуть нести соціальний характер: бути альтернативою телефонному спілкуванню, надавати можливість обмінюватися візуальною інформацією, спілкуватися одночасно з декількома людьми, економно та достатньо швидко спілкуватися з людьми з інших міст чи країн.

Усі ці можливості надає одна з найбільших світових соціальних мереж – Facebook. Розглянемо детальніше сутність цього ресурсу та особливості його функціонування.

Facebook було засновано у 2004 році студентом Гарвардського університету Марком Цукербергом. На даний момент сервісом користується більше мільярда людей. Кількість українців у мережі – понад два мільйони [28]. Він є 7-м за відвідуваністю сайтом в Україні [78].

Facebook дотримується двох основних принципів. По-перше, користувач сам контролює свої особисті дані. Facebook допомагає юзерам ділитися своєю інформацією зі своїми друзями та людьми навколо них. Користувач сам обирає, яку інформацію розміщувати у своєму профілі, включно з контактними та особистими даними, зображеннями, інтересами і групами, в яких він бере участь. І користувач контролює, з ким він ділиться цією інформацією за допомогою налаштувань конфіденційності на сторінці Конфіденційність.

По-друге, ви повинні мати доступ до інформації, розміщеної іншими користувачами.

Серед основних можливостей, наданих користувачам мережі Facebook:

• можливість створювати профілі з фотографіями, списками інтересів, контактними даними та іншою особистою інформацією;

• спілкування із друзями та іншими користувачами за допомогою приватних або загальнодоступних повідомлень і чату;

• створення і приєднання до груп за інтересами та «сторінок уподобань» (деякі з цих сторінок підтримують організації як засоби реклами) [66].

Кожен користувач може обирати власні налаштування приватності, згідно з якими інформація його сторінки буде доступною або всім бажаючим, або обмеженому переліку друзів, який затверджує сам користувач. Реєстрація на сайті та користування ним є безкоштовними, основні прибутки компанія Facebook отримує від реклами та таких окремих платних послуг, як просування своєї сторінки (ними, зазвичай, користуються компанії, що створюють на сайті сторінки, присвячені своїй діяльності).

Особливістю Facebook як соціальної мережі є вимога сервісу від користувачів надавати свої справжні дані (втім, це правило часто обходять, адже правдивість внесеної інформації жодним чином не перевіряється). Серед інших характерних рис, властивих виключно соціальним мережам і Facebook зокрема, є можливість публікувати свої фото, характер яких контролюється, аби зарадити розповсюдженню знімків порнографічного, насильницького або іншого змісту, що може обурити чи зашкодити іншим користувачам. Якщо ж зображення пройшло модерацію, але не влаштовує котрогось з користувачів, він може оскаржити його, як і будь-яку інформацію, що є для нього обурливою або є спамом, натиснувши відповідну кнопку на самому сайті.

Також користувач має можливість публікувати статуси, в яких зазвичай діляться останніми новинами чи враженнями (текст статусу може доповнюватися відео файлом або зображенням). Інші користувачі мають змогу відмітити цей статус, як такий, що їм сподобався, прокоментувати його або поділитися ним на власній сторінці, натиснувши відповідні кнопки на сайті. Окрім цього, спілкуватися на сайті можна за допомогою чату або системи приватних повідомлень.

Ще одною функцією є можливість рекламування певних заходів, шляхом створення окремої сторінки і поширення її серед потенційних відвідувачів. Такі сторінки включають інформацію про сам захід та дають змогу орієнтуватися на кількість відвідувачів, шляхом розсилання запрошень користувачам в межах сайту. Користувач може прийняти це запрошення і таким чином повідомити про свою точну або можливу присутність на заході або відхилити запрошення і тоді його ім’я буде видалене з переліку учасників заходу.

Різноманітні компанії, використовуючи Facebook як засіб просування своїх послуг, створюють спеціальні веб-додатки, які встановлюють на свої сторінки на сайті. Вони можуть бути присвячені акціям компанії, її специфічним функціям, опитуванню цільової аудиторії тощо. Кожен користувач, який відвідує сторінку компанії, може скористатися цим додатком. Для цього він дає йому дозвіл на використання власних публічних даних (наприклад, для ведення статистики). Після цього, усі дії, виконані користувачем мережі в межах цього додатку, зазвичай, висвітлюються на його сторінці окремим блоком.

Facebook зв’язаний із багатьма іншими ресурсами, наприклад, із мобільним сервісом обробки фотографій Instagram. Такі сервіси як Twitter та Formspring дають можливість користувачам транслювати свої дії на цих сайтах прямо на Facebook. Також велика кількість інформаційних та розважальних сайтів надають можливість користувачам не реєструватися, а використати для входу на сайт свій акаунт на Facebook. Окрім того, зараз практично на всіх інформаційних сайтах безпосередньо під матеріалом розміщені кнопки, що дозволяють поділитися цим матеріалом на своїй сторінці в одній із популярних соціальних мереж і, зокрема, на Facebook.

Проте суттєвою відмінністю Facebook від аналогічного сервісу ВКонтакте є те, що він не дає можливості користувачам завантажувати на свої сторінки аудіозаписи (що зроблено, в основному, для запобігання піратського розповсюдження музики). Втім, існують спеціальні веб-додатки, за допомогою яких можна порекомендувати музику своїм друзям у мережі або розповісти їм, що слухає користувач прямо зараз.

Отже, підсумуємо, що являє собою соціальна мережа Facebook. Це сервіс публічного спілкування та поширення текстової, візуальної (зображення) та аудіовізуальної (відео) інформації.

Для того, щоб з’ясувати, яким чином він може виконувати функції засобів масової інформації, визначимо, чим, власне, є ЗМІ.

Згідно зі Статтею 22 «Масова інформація та її засоби» Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» Закону України «Про інформацію» засоби масової інформації – це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [18]. З цього визначення вже простежується певна функціональна схожість ЗМІ та соціальних мереж, яка, з іншої сторони, жодним чином не ототожнює ці два принципово різних поняття. Варто ще раз підкреслити, що ототожнювання цих понять не є метою нашого дослідження. Його метою є висвітлення та обґрунтування того факту, що соціальні мережі, не маючи статусу ЗМІ, можуть задовольняти потребу в інформації певного суспільного прошарку.

Розглянемо, як відносяться до цієї проблеми дослідники та практики журналістики, які, варто підкреслити, висловлюють дуже протилежні думки з цього приводу.

Однією з найпопулярніших думок є така, згідно з якою соціальні мережі не можуть вважатися новим типом ЗМІ через низку якість інформації, яку вони поширюють. Так директор з розвитку новинного порталу «Lenta.ru» Вячеслав Варванін вважає, що такого явища, як журналістика соціальних мереж не існує, адже блогів, що претендують на «журналізм» у мережі – долі відсотка. І вони нічим не відрізняються від авторських колонок у звичайних виданнях. Щодо відгуків та коментарів до цих колонок, то самостійної цінності вони частіше за все не мають [27]. Ця думка є цілком справедливою, бо, навіть у тих випадках, коли соціальні мережі публікують інформацію оперативніше за ЗМІ, навряд чи її можна вважати цілком журналістською, адже ніхто не відповідає за її достовірність, не кажучи вже про якість її викладення. Окрім того, джерелом дійсно суспільно важливої інформації, що поширюється у соціальних мережах, зазвичай виступають саме ЗМІ. Тобто, коли ми розглядаємо соціальні мережі як потенціальний «замінник» ЗМІ, ми в першу чергу маємо на увазі особливості їх функціонування та можливості з оперативного та масового поширення інформації, проте не створення суспільно важливого контенту. Іншими словами, соціальні мережі є скоріше зручною платформою для якісної роботи професійних журналістів.

Цю думку щодо блогів, які є різновидом електронного соціального ресурсу, підтримує і американський письменник та публіцист Ніколас Карр: «Я цілком і повністю за блоги. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити обмежень та недоліків блогосфери – поверхневості, наголосу на думку, а не факти, ехолалії і тенденції посилювати, а не послаблювати ідеологічний екстремізм і сегрегацію. Розуміється, що такими самими виразами можна (і варто) критикувати й окремі сегменти традиційних ЗМІ. Але в цілому, в кращих своїх проявах можливості традиційних ЗМІ абсолютно відмінні від можливостей блогерів, і результати їх діяльності мають більше значення» [26]. Хоча подані думки не стосуються безпосередньо ресурсу Facebook, вони все одно цілком до неї застосовні, адже недоліки цієї мережі співпадають із недоліками блогів.

Незважаючи на якість поширюваної в мережах інформації, вона, зазвичай, може набути дуже сильного резонансу. Так професор журналістики університету Міссурі Клайд Бентлі зазначає зростання значення соціальних мереж як засобів масової інформації: «Група дослідників громадянської журналістики університету Міссурі нещодавно проводила дослідження суб’єктивної довіри до новинної інформації, знайденої в мережі Facebook. Дослідники виявили, що користувачі Facebook розцінювали новини, опубліковані їх друзями, як такі, що заслуговують більшої довіри, ніж новини, опубліковані на сайтах традиційних ЗМІ. Це було справедливим навіть для студентів-журналістів, зареєстрованих на Facebook» [63]. Втім, цей факт може також підкріплюватися певною дискредитацією ЗМІ в очах суспільства. Має місце деяка втрата традиційною журналістикою авторитету, через те, що кожне видання або телеканал часто пов’язується із його власником, який, на думку суспільства має диктувати журналістам теми та нав’язувати свої думки, аби виставити себе та своїх прибічників у вигідному світлі (це також пов’язано із тим, що більшість власників видань або телеканалів, принаймні в Україні, є політиками). Та вже згаданий нами Ніколас Карр, зазначає, що фінансування певного ЗМІ якимось власником є незрівнянним плюсом для функціонування самого засобу, а от соціальні мережі у цей час можуть стати добрим полем для пошуку журналістських талантів: «Ті самі мерзенні «люди в задній кімнаті» можуть фінансувати детальне висвітлення і глибоке дослідження проблем. Вони беруться на свій страх та ризик за проекти, реалізація яких може вимагати місяців, а може і взагалі не відбутися. Вони можуть наймати і оплачувати роботу талановитих професіоналів, які самі по собі в Мережі б не вижили. Вони можуть вишукувати і приймати на роботу редакторів, коректорів та інших неоспіваних стражів якісної роботи» [26]. Це наводить нас на ще одну важливу відмінність будь-якого соціального електронного ресурсу від традиційних засобів масової інформації. Публікація в перших, хай навіть великих аналітичних матеріалів, спрямованих на викриття суспільного зла, не може бути чимось більшим за хобі. Соціальні мережі, принаймні у наш час, є корисним додатком до журналістської роботи, способом популяризації своїх матеріалів, проте вони не можуть стати повноцінним робочим місцем, адже публікація матеріалів як мінімум ніким не оплачується (зазначимо, що ми зараз не говоримо про SMM, який є зовсім іншим аспектом діяльності соціальних мереж).

Якщо знову звернутися до переваг соціальної мережі як зручної платформи для поширення журналістських матеріалів, то варто зазначити, що одним із найбільших плюсів того ж таки Facebook є явище агрегації. Це об’єднання багатьох інформаційних потоків, довільно обраних отримувачем інформації, в один. Для користувача це виглядає як зручне представлення на одній сторінці інформації, що поступає через канали, на які він підписаний. Саме так виглядає френдстрічка Facebook (сторінка, що демонструє усі дії друзів користувача разом із його власними). Агрегація інформаційних потоків дозволяє користувачу не витрачати час на пошук та збір новин, що його цікавлять, що ще більше пришвидшує інформаційний обмін всередині соціальної мережі. Таким чином, середньостатистичному користувачу мережі інтернет набагато зручніше додати у друзі сторінки усіх видань, які його цікавлять, на Facebook і читати останні їх новини на своїй сторінці, аніж відвідувати кожен сайт окремо. Це не секрет і для самих видань, які вже давно користуються цією можливістю. А так як конкуренція на інформаційному ринку є досить великою, сторінки видань у мережі Facebook зазвичай є не тільки і не стільки новинними сторінками, адже, для привернення читацької уваги найсерйозніше видання має вдаватися до елементів розваги. Тому, окрім останніх новин, Facebook-сторінка видання зазвичай «приваблює» читача цікавими акціями, що діють лише для «друзів сторінки», гумористичними картинками, цікавими фактами, афоризмами відомих людей тощо.

Іншим видом електронного соціального ресурсу є сервіс мікроблогів Twitter. Користувачі можуть реєструватися у системі під будь-якими іменами, при чому інформація про себе, яку вони розміщують на своїй сторінці є дуже стислою і її надання не є обов’язковим. До того ж функціонал сервісу Twitter простіший за функціонал Facebook або іншої мережі, відсутня можливість створення чату з іншими користувачами та ін. Twitter – це сервіс, створений, у першу чергу, для поширення миттєвих коротких повідомлень (довжина повідомлення не може перевищувати 140 символів, враховуючи пробіли). Публічне поширення подібних повідомлень називається мікроблогінгом.

Сам ресурс називає себе інформаційною мережею. Як зазначено на самому сайті у розділі «Про нас» «Твіттер – це інформаційна мережа, що працює в режимі реального часу і тримає вас в курсі всіх останніх історій, ідей, точок зору та новин в тій сфері, що вам цікава. Просто знаходьте корисні вам профілі та підписуйтесь на них» [79].

Twitter було створено Джеком Дорсі у 2006 році. Зараз кількість користувачів ресурсу складає близько 300 мільйонів осіб (з них близько 50-и мільйонів користуються сервісом щоденно) [15]. За даними Alexa Internet, Twitter оцінюється як один із 10 найвідвідуваніших веб-сайтів по всьому світу [77].

Визначимо головні терміни, необхідні нам для розуміння процесу користування сервісом Twitter.

• Фоловити (англ. Follow, слідкувати, стежити) – бути підписаним на стрічку одного з користувачів Твіттера.

• Фоловер (англ. Follower, той, хто слідує, послідовник) – користувач Твіттера, що стежить за чиєюсь стрічкою, підписаний на неї.

• Твіт (англ. Tweet) – повідомлення у Твіттері довжиною до 140 символів

• Твівент (англ. Twevent, твітер-зустріч) – зустріч користувачів Твіттера поза віртуальним простором. Захід має певну програму та організаторів.

• Хештеґ (англ. Hashtag) – спеціальна мітка у твітах, яка дозволяє об'єднати повідомлення різних авторів в єдине обговорення. Позначається як слово (віднедавна – не лише латиницею), що починається із символу #. Хештеґ у Твіттері – це посилання, натиснувши на яке, можна побачити (у хронологічному порядку) всі повідомлення, які містять даний хештеґ [57].

• Ретвітнути (англ. Retweet) – скопіювати твіт іншого користувача на свою сторінку під його іменем (напр., якщо ви безперечно погоджуєтеся із висловленою думкою).

• Додати до улюбленого (англ. Add to favorites) – зберегти твіт іншого користувача у розділі «Улюблене» на своїй сторінці.

Твіттер існує навколо принципу фоловерів. Якщо вам необхідно скористатися записами іншого користувача ресурсу, твіти цього користувача будуть відображатися у зворотному хронологічному порядку на вашій головній сторінці. Якщо ви будете фоловити записи 20 осіб, ви побачите їх твіти на своїй головній сторінці, що прокручується вниз. Твіти будуть розташовані у хронологічному порядку.

У цієї системи поширення коротких повідомлень є свої особливості. Так, наприклад, користувачі можуть об’єднувати групу повідомлень на одну тему, використовуючи хештеги – спеціальні мітки, що виглядають як слова чи фрази (в яких сформульована тема обговорення). Для того, щоб потрібне словосполучення перетворити на «клікабельний» хештег (тобто такий, що буде працювати як посилання і переадресовувати користувача на усі твіти (повідомлення), пов’язані із темою хештегу), перед публікацією словосполучення або слова ставлять знак #. Окрім того, літера d перед ім’ям користувача дозволяє відправляти повідомлення в приватному порядку. Знак @ перед ім’ям користувача використовується для згадування іншого користувача (звертання до нього) або для відповіді іншим користувачам. Функція «Списки Twitter» дозволяє користувачам слідкувати (а також відмічати та відповідати) за списками авторів, а не за окремими авторами [79].

Повідомлення були першочергово налаштовані на 140 символів для сумісності із SMS-повідомленнями, через скорочені позначення та сленг, які зазвичай використовуються у повідомленнях SMS. 140-символьний розмір затребував використання послуг скорочення URL – таких як bit.ly, goo.gl, hsu.su і tr.im, та послуги хостингу, такі як Twitpic, Mobypicture або Yfrog – для розміщення мультимедійного контенту і тексту, довжиною понад 140 символів. Twitter використовує власний сервіс скорочення посилань t.co для автоматичного скорочення усіх URL, розміщених на сайті.

Варто відмітити, що поява Twitter’а спровокувала появу великої кількості інших сервісів для мікроблогінгу із різними концепціями. Термін «мікроблог» почали використовувати для сайту Tumblr, практично одночасно із Twitter з’явився фінський ресурс Jaiku.

Усі вищевказані можливості функціоналу даного ресурсу при використанні з «журналістською» метою формують найголовнішу перевагу Твіттера – оперативність поширення суспільно важливої інформації якомога більшій кількості людей. Через обмеження об’єму повідомлень Твіттер не здатний на самостійну глибоку аналітику, проте він може тримати користувача в курсі основних подій. Так у блоці трендів можна побачити, які теми є найбільш обговорюваними (які хештеги найбільш поширеними) і таким чином дізнатися, яка тема хвилює величезну аудиторію Твіттера більше за інші. Хоча, звичайно, повноцінним ЗМІ Твіттер стати не може саме через стислість своїх повідомлень, втім, використання його журналістами може принести дуже ефективні результати. Детальніше ми поговоримо про це у практичній частині нашого дослідження.