1.2. Методологія дослідження електронних соціальних ресурсів

У цьому підрозділі ми побіжно розглянемо, що являє собою методологія наукових досліджень, які існують дослідницькі методи, які з них найбільш уживані. Ми будемо використовувати такі поняття, як метод, методологія, принцип, підхід тощо. На основі цих знань, ми спробуємо проаналізувати, які методи, принципи та підходи частіше за все використовуються у дослідженні електронних соціальних ресурсів як таких.

Для початку визначимося із поняттями метод і методологія. За словником іншомовних слів, метод (гр. шлях дослідження, спосіб пізнання) – 1) Спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Марксистська філософія визнавала науковими М. лише такі, що ґрунтуються на відображенні об’єктивних законів світу й зумовлюються особливостями предмета дослідження, відтвореними в свідомості. 2) М. художній – цілісна система основних принципів художнього узагальнення і відтворення дійсності в мистецтві. 3) Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції. Методологія, за цим же словником, (від метод і …логія) – 1) Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2) Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання [49].

За Надією Гетманцевою, метод у широкому розумінні означає «шлях до чогось» або спосіб діяльності суб’єкта у будь-якій сфері діяльності. «Можна стверджувати, що метод – це спосіб, шлях теоретичного або практичного пізнання дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання» – зазначає вона у своїй праці «Методологія наукових досліджень» і далі продовжує – «Основне функціональне призначення методу полягає у забезпеченні внутрішньої організації і регулюванні процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого об’єкта. В такому контексті метод треба розглядати як сукупність певних правил, прийомів, засобів та норм пізнання і дій щодо навколишнього світу» [11].

Отже, підсумувавши всі вищезазначені визначення, ми можемо сказати, що метод – це певний спосіб пізнання дійсності, що використовується для досягнення поставленої мети.

Згідно з навчальним посібником Г. С. Цехмістрова «Основи наукових досліджень», методологія виконує такі функції:

• визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;

• передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

• забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

• допомагає введенню нової інформації;

• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

• створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Також, цей же автор вирізняє три види методології, а саме:

• філософську або фундаментальну – систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію;

• загальнонаукову, яка використовується у переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба, суб'єкт, об'єкт, процеси, умови, результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності;

• частково-наукову – сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми [60].

Загальнонаукова методологія використовується практично в усіх існуючих науках. До загальнонаукових методологічних принципів належать історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін. Так історичний підхід дає змогу визначити причинно-наслідкові зв’язки, через дослідження історичних фактів. У межах цього підходу активно використовується порівняльно-історичний метод, який дає змогу визначити спільне і відмінне між досліджуваними явищами. Термінологічний підхід має на меті дослідити історію термінів і понять, які ними позначаються, зміст та обсяг понять, встановлення їх взаємозв’язку. Разом із застосуванням окремих методів будь-яке дослідження спирається на загальний філософський метод пізнання, який реалізується через діалектичний підхід до наукової проблеми.

Діалектичний підхід до аналізу об'єкта характеризується трьома основними принципами.

Принцип розвитку (або принцип історизму) виходить із того, що будь-яке явище, подія – це процес, у якому завжди є народження (виникнення), становлення, загибель (знищення) і поява на старій основі нової якості і так нескінченно. Принцип розвитку вимагає від нас у пізнанні об'єкта відповісти, принаймні, на чотири питання.

1. Генезис. Як, із чого, у силу яких причин виник даний об'єкт.

2. Минуле (історія об'єкта). Які етапи об'єкт пройшов у своєму розвитку? Як ці етапи зв'язані між собою? Що на кожному з етапів об'єкт втрачав і що здобував нового? Які можливості реалізовані в розвитку об'єкта, які – ні?

3. Сьогодення. Якщо об'єкт продовжує актуально існувати, то необхідно відповісти на запитання: чим він є тепер?

4. Майбутнє. Які основні тенденції розвитку об'єкта? Які існують альтернативні шляхи реалізації цих тенденцій у майбутньому (прогноз, як необхідний елемент принципу розвитку).

Принцип загального зв'язку: щоб зрозуміти суть об'єкта, необхідно досліджувати розмаїття його зовнішніх і внутрішніх зв'язків; виділити серед них закони, тобто суттєві, загальні, необхідні, повторювані зв'язки. Зв'язок визначається як взаємозумовленість існування явищ, розділених в просторі та часі. З виявлення закономірних зв'язків починається наукове пізнання, для філософського пізнання характерне вивчення універсальних зв'язків, наприклад, детермінізму – причинно-наслідкового зв'язку. Основні універсальні зв'язки є елементами в системі діалектики.

Сучасна наука і філософія, у зв'язку з інтенсивною розробкою таких загальнонаукових методів, як структурний і системний підходи, розвинула вчення про типологію зв'язків. Застосовуючи принцип загального зв'язку до вивчення конкретного об'єкта, необхідно знати, що зв'язки діляться на:

• внутрішні – зовнішні;

• суттєві – несуттєві (необхідні – випадкові);

• загальні – одиничні;

• жорстко детерміновані (динамічні) – імовірнісні, кореляційні (статистичні);

• прямі – зворотні;

• зв'язки функціонування, розвитку або керування;

• зв'язки, що забезпечують перехід речовини, енергії або інформації.

Конкретним проявом принципу загального зв'язку є системний підхід. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину (систематична модель об'єкта). Методологічна ефективність системного підходу пояснюється наступними причинами: по-перше, він дозволяє вивчати складні об'єкти, поширювати межі пізнаної реальності (наприклад, поняття біосфери і ноосфери в концепції В. І. Вернадського, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід у керуванні і т.п.). По-друге, він орієнтує на вивчення цілісності об'єкта не тільки шляхом фіксації безлічі різноманітних різнотипних зв'язків, а і через уявлення всіх зв'язків, як логічно однорідних, що допускають порівняння та зіставлення. У цьому процесі важливо вірно вибрати критерії розподілу та «одиницю» аналізу (наприклад, товар в економічному вченні Маркса, тип взаємодії в загальній теорії поля, біогеоценоз в екології). По-третє, для складних об'єктів можливо декілька розподілів за різними критеріями і підставами (в об'єкті виділяють декілька підсистем і простежують зв'язки між ними).

Принцип протиріччя орієнтує нас при усвідомленні сутності об'єкта проаналізувати його основні протиріччя. Із усього розмаїття зв'язків виділяються основні суперечливі зв'язки, тому що вони з погляду діалектики є джерелом розвитку об'єкта. Протиріччя – це взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін і тенденцій в об'єкті, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморозвитку буття. Протиріччя – це одночасно і єдність, і боротьба протилежностей. Протилежність визначається як істотне розходження (тобто не будь-які різні сторони, частини об'єкта можуть бути протилежностями, а лише ті, які представляють розходження в рамках однієї сутності). Наприклад, між людиною і Місяцем є розходження, але немає протилежності; а між Землею і Місяцем – є, тому, що вони є елементами Сонячної системи. Для того щоб застосувати принцип протиріччя в пізнанні об'єкта, необхідно:

• серед безлічі елементів в об'єкті знайти суттєві розходження – протилежності;

• вивчити механізм взаємодії протилежностей;

• визначити стадію розвитку протиріччя (стадії протиріччя):

1. виникнення;

2. становлення і зрілість;

3. розв'язання; на третій стадії боротьба протилежностей переважає над єдністю, наступає період загострення протиріччя, що може закінчитися або переходом системи знову в рівноважний стан, або переходом її в нову якість, або загибеллю.

Дослідження соціальних інтернет-мереж у науці про комунікацію починаються з кінця ХХ ст., із запуском у загальне користування Всесвітньої мережі Інтернет. Теоретико-практичною основою для вивчення соціальних інтернет-мереж стали наукові розвідки у галузі соціології, присвячені соціальним мережам у людському суспільстві, що проводилися ще з 30-х років ХХ ст.

Електронні соціальні ресурси як явище, що постійно розвивається, є об’єктом фахових досліджень. Предметом такого дослідження зазвичай є методи практичного використання об’єкту та вплив, який він має на суспільство та устрій сучасного життя в цілому. Так, наприклад, робота Є.І. Івченко та Л.М. Шимановської-Діаніч «Використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом підприємств» містить аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку соціальних мереж в Україні. Вона визначає рівень відвідування соціальних мереж українцями та пропонує методологічні підходи до використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом українських підприємств [24]. У цій роботі такі електронні соціальні ресурси, як соціальні мережі, розглядаються в першу чергу як новітні інформаційно-комунікаційні технології, використання яких може стати у нагоді в процесі оптимізації виробництва на українських підприємствах, зокрема, що стосується питання внутрішньокорпоративного менеджменту. Основними методами даного дослідження, є метод опитування аудиторії, який, власне, і визначає рівень відвідуваності ресурсів та специфіку його використання населенням. Для складання якісного опитувальника, який згодом зможе дати корисні для дослідження результати необхідно скористатися методами аналізу та синтезу. За допомогою першого ми розкладаємо поняття електронного соціального ресурсу на функціональні складові, з яких потім синтезуємо ключові проблеми, що потребують дослідження (власне, пункти опитування). Після того, як відповіді отримано, в нагоді стає метод класифікації, за допомогою якого ми сортуємо отриману інформацію, згідно з її змістом. І зрештою, скориставшись статистичним методом, ми виводимо з відповідей середні показники, які надають нам достатньо об’єктивну оцінку використання електронних соціальних ресурсів в Україні – що ми маємо змогу спостерігати у згаданій роботі.

Розглянемо наукову статтю К.А. Лєсто під назвою «Психологічні особливості користувачів соціальних сайтів», що присвячена висвітленню психологічних особливостей постійних користувачів соціальних мереж та виявленню детермінант виникнення бажання їх відвідувати. У статті аналізується поняття соціальної мережі як особливого виду комунікації та показані її соціально-психологічні особливості та функції, розкриваються психологічні особливості та типологічні відмінності користувачів різних ресурсів інтернету. Предметом дослідження є типові та індивідуальні психологічні особливості реальних користувачів соціальних сайтів для визначення яких було проведено теоретичний аналіз літератури, в якій характеризують психологічні особливості користувачів мережі Інтернет; метод анкетування. Було вжито психодиганостичні методи (що застосовуються для виявлення та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості). Серед них було обрано оцінку рівня комунікативності (тест В. Ф. Раховського); методику самооцінки тривожності, ригідності і екстравертованості (за Д. Моудслі); методику діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана; тест Кеттелла (Кеттела); 16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттелла (форма С) та Опитувальник Міні-мульт (скорочений варіант MMPI) [32]. Отже, ми бачимо, що електронні соціальні ресурси у наш час цікаві не лише способами їх практичного використання, але й їх безпосереднім впливом на своїх користувачів.

Дослідження електронних соціальних ресурсів не було б можливим без первинного дослідження соціальних зв’язків у суспільстві, які власне і демонструються соціальними мережами. Методологія дослідження первинних соціальних мереж називається аналізом соціальних мереж (А.С.С.). Виникнення цієї методології відносять або до 1930-х, коли у психології сформувався соціометричний підхід, або до 1950-х, коли для аналізу ранніх описових досліджень було застосовано матричну алгебру і теорію графів (якими графічно зображуються соціальні зв’язки та мережі, що формуються цими зв’язками; іншими словами – павутиння). Предметом А.С.С. є структура – регулярні патерни відносин, що повторюються. Математичний апарат А.С.С. дозволяє досліджувати реляційні дані, властивості зв’язків та стосунків, хоча атрибутивні дані також можуть бути включені до аналізу. Іншою важливою особливістю є можливість одночасно використовувати в аналізі дані різного рівня: особливості акторів, підгруп акторів, позицій і цільової мережі. Від самого початку А.С.С. був міждисциплінарним заходом і об’єднував зусилля психологів, соціологів, спеціалістів з комунікацій, антропологів, математиків та статистиків [2].

Висновки до розділу 1

Отже, у представленому розділі ми:

• визначили сутність електронного соціального ресурсу;

• виокремили та пояснили його соціально-комунікаційні ознаки;

• розглянули соціально-комунікаційні ознаки блогів як специфічного виду електронного соціального ресурсу;

• побіжно оглянули найпоширеніші методи, що використовуються в ході наукових досліджень;

• зазначили методологію дослідження електронних соціальних ресурсів науковцями інших галузей науки.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ «ЗАМІННИКІВ» ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА