2. Охарактеризуйте поему Тараса Шевченка «Сон» як зразок політичної сатири. Прочитайте напам’ять уривок із поеми.

Поема «Сон» Т. Г. Шевченка — перший в українській літературі політичний твір. Назвавши свою поему комедією, Шевченко, очевидно, мав на увазі, по-перше, сатиричне відображення дійсності у творі, а по-друге, те, що в ньому, яку «Божественній комедії» Данте, йтиметься про пекло — тільки не небесне, а земне.

Структурно поема складається зі вступу та трьох картин сну, в яких автор «пролітає» над Україною, Сибіром і Петербургом.

Т. Г. Шевченко в поемі «Сон» чи не першим відважився засобами сатири описати вінценосних осіб — царя та царицю, які були душителями всього прогресивного. Якщо придворні поети говорили про царя як про «кедра благодатного», а про царицю — «біла лілея», «сонце ясне», то Шевченко забразив імператора «неначе з берлоги ведмідь виліз», а царицю — «мов опеньок засушений, тонка, довгонога», «мов та чапля між птахами». За їхню жорстоку політику щодо трудящого люду Шевченко так ненавидить царів, що називає їх у середньому роді. «Вінценосні» у нього здатні вести розмови лише про нові петлиці та про муштри.

Цар від пияцтва «одутий, аж посинів», кричить на придворних, б’є їх у пику. Вражає своєю силою правди картина «генерального мордобитія». Коли ж у володаря не стало III відділу, жандармерії, чиновництва, війська, тюрем, то грізний «ведмідь» став жалюгідним «кошеням».

Катами-людоїдами називає Шевченко Петра І й Катерину II: «Первий… розпинав нашу Україну», а «Вторая доконала вдову-сиротину». Саме вони знищили сотні тисяч українців, зігнавши їх на будівництво своєї столиці, зруйнували Запорозьку Січ, повернули селян у кріпацтво.

Образ панства поданий автором узагальнено, жоден з панів не індивідуалізований. Вони як кабани годовані чи індики — «пихаті, пузаті, …золотом облиті». Це підлабузники — «блюдолизи», кар’єристи, що прагнуть протовпитися «ближче… коло самих», люди, що втратили всяке почуття гідності. Для них, коли сам цар «вдарять або дулю дати благоволять» — уже щастя. «Панства, панства» розвелось так багато, що це вже становить загрозу для суспільства, адже їх треба годувати, одягати, розважати й виконувати їхні примхи.

Висновок. У своєму сатиричному творі Т. Г. Шевченко всебічно змалював суспільно-політичне життя миколаївської Росії І половини XIX століття, зумів розкрити людям істину, сказати правду про державу зла і несправедливості.

Змальовуючи в сатиричному плані царя, вельмож, чиновників у поемі «Сон», поет скривдженого народу засудив їхній паразитизм і вірнопіддан-ство, жорстоку антинародну політику, підніс голос на захист людської гідності.

Тарас Шевченко осуджує деспотію, прославляє героїв, які борються в ім’я майбутнього народу. Усі епізоди поеми підводять читача до висновку, що самодержавна система не має права на існування, бо вона антинародна.

Опорні слова й поняття: сатира, сатиричний, памфлет, політична тематика, засудження деспотії, загальнолюдські цінності.

Уривок :

Білет № 4 ДПА-2012 9 клас

1. Назвіть найвидатніших представників українського бароко та визначте основні риси цього літературного стилю.

Українська барокова література виникла на рубежі XVI–XVII століть. Вона була першою західноєвропейською за походженням літературною течією в Україні. Видатними представниками цієї течії були поет Іван Величковський, видатний публіцист Феофан Прокопович, полеміст Іван Вишенський, майстер «фігурного вірша» Симеон Полоцький, також Дмитро Туптало, Касіян Сакович та видатний культурний і громадський діяч Петро Могила. Для поезії Григорія Сковороди також характерний бароковий стиль.

В літературі бароко дуже цінувалася контрастність, інакомовність, символічність та написаного. Потрібно було вразити читача, здивувати його «поєднанням того, що не поєднується».

Бароко в Україні поширювалося завдяки викладачам та вихованцям Київської братської колегії, де знаходився осередок цієї течії (пізніше колегія названа Києво-Могилянською академією в честь її протектора Петра Могили).

Найвідомішими жанрами української барокової поезії була духовна пісня. Цікавими творами українського бароко були «віршові іграшки». Це були експериментальні твори, де головну роль відігравала форма вірша.  Поширені були, наприклад,  акростихи та мезостихи. В останньому випадку певні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша. В акростиху початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора.

Популярні були фігурні вірши, що друкувалися у формі пасхального яйця, хреста та іншого, алфавітні вірші, слова яких починалися з літер алфавіту. Іван  Величковський створював вірші, рядки яких читаються однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна). Більшість українських потів бароко писали силабічним віршем і саме вони розповсюдили його в українській літературі, і навіть, завдяки Феофану Прокоповичу, передали його в користування російській літературі.

Українську барокову прозу представляли оповідання і повісті як світського, так і релігійного змісту, наприклад, твори Петра Могили християнської тематики. Набув розквіту й український бароковий театр – оскільки осередок бароко в Україні знаходився у вищий школі, то розквіту набула шкільна драма. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси мораліте, п’єси на античні сюжети. У XVIII столітті з’являються світські драматичні твори на історичні  сюжети (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича).