Відповіді на білет № 17 дпа-2012 9 клас

1. Назвіть художні особливості оповідання «Про Прохора-чорноризця...»

Києво-Печерський патерик - пам'ятка давньоруської писемності 13-го століття. Одне з найцікавіших та літературно виписаних житій святих у патерику – це релігійне оповідання «Про Прохора-чорноризця».

Це історія ченця Прохора Лободника, який жив у Києво-Печерській Лаврі. Прозвали його Лебедиком за суворо аскетичний спосіб життя. Прохор навіть хліба не їв, щоб не потакати бажанням свого тіла, а збирав, заготовляв та їв лободу.

«Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість». Хліб з лободи Бог перетворив на поживний та солодкий, як мед. Під час голоду в Києві, Прохор роздавав хліб голодним. А ті, хто вкрав хліб у ченця, поживилися «смаком, гіркім, як полин».

Багато інших чудес творила велика віра ченця: він перетворював монастирський попіл на соль та віддавав киянам, коли в місті не було солі. Лихі ж люди, що хотіли нажитися на солі, від Прохора отримали знов-таки попіл. Попіл викинули на землю, він знову перетворився на сіль, та прості кияни з радістю збирали його.

Оповідання було написане в релігійних канонах: уживано багато слів релігійного забарвлення (ігумен, Євангеліє, плоть), епітетів, порівнянь та релігійних символів (великий, преславний, і нагодував хлібом усіх голодних, солодкий, немовби мед). А також специфічний урочистий стиль мовлення (І так усе життя своє вдовольнявся... І прозвали його Лободником...»).

Герой оповідання – людина, що прожила своє життя за християнськими принципами скромності, смиренності, самопожертви та співчуття. Чернець співчував в першу чергу людям простим, безкорисливим та чистим душею.

2. З' ясуйте проблематику поеми Лесі Українки «Давня казка»

Леся Українка в поемі «Давня казка», висловила свої погляди на роль митця та мистецтва в суспільстві, на ідеал поета. Цей твір можна вважати своєрідним творчим маніфестом поетеси.

Простежуючи життєвий шлях свого безіменного героя – поета, його взаємини з людьми при владі та зв’язки з народом,  Леся Українка піднімає кілька дуже важливих проблем.

Перша проблема – яке місце та роль поета у народному житті? Куди він має направити свою безмежну енергію поетичного слова?

Леся Українка розв’язує цю проблему однозначно: її герой стає лікарем народу в біді, його натхненником на боротьбу, співцем кохання та людського щастя. Поет ніколи не живе поза своїм народом і завжди прагне допомогти людям: «Не поет, хто забуває про страшні народні рани // Щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани».

Друга проблема тісно пов’язана з першою? Як має будувати митець свої взаємини зі владою. Уникати її? Навпаки, служити їй?

Поет у зображенні Лесі Українки не уникає багатих та знатних людей. Він допомагає лицареві Бертольду завоювати «даму серця», красуню Ісідору. Не потребуючи нагороди, поет дарує йому чудову серенаду для коханої. Також митці допомагають лицарям виграти битву, надихнувши військо на боротьбу.

Але за все це поет не вимагає золота чи маєтків. Він робить все безкорисливо для всіх людей, як для рівних, виходячи з того, що мистецтво має служити людському добру. Поет вільний від «золотих кайданів» і понад усе цінує свободу для своєї думки.

І коли виникає потреба, митець рішуче стає в опозицію до панів, що принижують народ, закликає їх повстати:  «..Співці по місті ходять

І піснями люд морочать, Все про рівність і про волю У піснях вони торочать…»

Призначення поета та поезії – служити людям, їхньому благу, зберігаючи свободу слова – з такою ідеєю звертається до читачів поеми «Давня казка» Леся Українка.