В епоху глобалізації й інформатизації сучасного суспільства , що характеризується інтенсивним розвитком засобів комунікації і комунікаційних технологій, значно зростає роль комунікації як універсальної форми соціальної взаємодії людей . Крім того сучасне суспільство вийшло на такий етап своєї організації, який вимагає значно досконаліших процесів координації. Економіка держави, міжнародні відносини, а значить і все суспільство знаходиться у глибшій залежності від інформаційних процесів. У такому суспільстві комунікація починає посідати нове місце Вона стає важливим чинником як суспільного, так і бізнесового життя сьогодення. Виникають нові наукові напрямки серед яких „Паблік рілейшенз”, „Теорія переговорів”, „Аналіз і розв’язання конфліктів” та інші, що ґрунтуються на теорії комунікацій. Перехід процесів комунікації на якісно новий рівень привернув увагу держав до можливості їхнього використання у військовій сфері. Мова йде про феномен інформаційних війн (операцій). Людство давно веде психологічні війни й пропагандистські кампанії. Хоча ці терміни виникли зовсім недавно. Сьогодні такі дії спираються на глибоке розуміння комунікативних закономірностей. У багатьох науках запропоновано різноманітні комунікативні моделі, що використовують для розробки нових та підвищення ефективності існуючих процесів впливу. Спираючись на сучасні дослідження у сфері теорії коммунікації (коммуникативистики), філософії та соціології коммунікації, теорії массової коммунікації и т.д., можно виділити певні особливості розвитку комунікативних процесів в умовах становления нових цівілізаційних відносин починаючи з другої половини ХХ ст. По перше протиріччя постіндустріальної цивілізаціи стали причиною формування нового типу коммунікативної взаємодії, забезпеченої величезною кількістю коммунікативних засобів та посередників.

Сучасний етап розвитку називають інформаційним. Прогрес в інформаційно- технологічній сфері паралельно з об’єктивними благами, які він приніс людству , створив принципово нові можливості злочинного використання досягнень у цій галузі. Як ніколи актуальною стала проблема інформаційної безпеки, що ґрунтується на фактичній залежності усіх сфер життєдіяльності суспільства й держави (економіки, політики, науки, культури, національної й міжнародної безпеки) від нормального обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, технологій і засобів.

З кінця ХХ століття міжнародним співтовариством активно обговорюється глобалізація системи масової комунікації. Це пов’язано з процесом трансформації комунікаційної системи. Останній полягає у розширенні мережі комуні кантів, які обслуговуються на великому інформаційному просторі єдиною і в той же час розгалуженою системою засобів масової комунікації , що контролюється організованою спілкою виробників.

В процесі антропогенезу та соціогенезу відбувалося формування комунікативних каналів, спочатку виникли природних, що були представлені усною комунікацією, що знайшло своє відображення у створенні наскельних малюнків тобто каналу графічних зображень,. а пізніше каналу символьних документів – що був представлений виникненням талісманів, що мали символічне значення що відображалось і таким чином відбувається формування становлення соціальної пам’яті.

Соціальна комунікація є основою формування суспільства, оскільки забезпечує набуття та передачу суспільного досвіду, знань від покоління до покоління, і таким чином відбувається культурний розвиток суспільства, що в свою чергу сприяє забезпечує культурний розвиток національній ідентичності

У соціальній комунікації відбуваються процеси соціального наслідування, що є опосередкованими розумовою діяльністю людини, розумінням того що відбувається, корекцією та спрямованістю дій відповідно цілям та цінностям існування людини та соціуму. Інформація супроводжує, наповнює соціальну взаємодії., підтримує прогрес людства, формує його знання як «одного видового живого вещества» біосфери. По мірі розвитку соціальної взаємодії знання також набуває риси предметності в процесах комунікації та забезпечує появу нових форм та технологій Ск. Відповідно соціальна комунікація може розумітися як тип соціальної цілеспрямованої соціальної взаємодії як когнітивний процес, на якій накладаються певні нормативні обмеження. Соціальні комунікації є підсистемою комунікації оскільки вони мають більш соціальний прояв. Розуміння соціальної комунікації обмежується межами соціальності як однієї з форм Буття. , В основі СК покладено соціальну взаємодію, яка здійснюється за допомогою певних знакових систем, які виступають засобом зв’язку у суспільстві, на відміну від комунікації в її універсальному прояві.

Соціальні комунікації стають одним із найважливіших інструментів побудови громадянського суспільства, а система взаємовідносин між владою і засобами масової інформації свідчить про рівень демократизації суспільства і його готовність до завоювання та утримання громадянської свободи. Комунікативний процес є необхідною умовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме завдяки йому стає можливим зв’язок між поколіннями, нагромадження й передача соціального досвіду, його збагачення, поділ праці та обмін її продуктами, організація суспільної діяльності, трансляція культури. Саме завдяки комунікації здійснюється управління, і тому вона є соціальним механізмом реалізації влади в суспільстві.

Проблеми розвитку соціальних інформаційних комунікацій, підвищення ефективності їх функціонування в загально-суспільному вимірі набули особливого значення протягом останніх десятиріч . Це обумовлюється зростаючими впливам и загально- цивілізаційних тенденцій до світової інтеграції, формуванням загально цивілізаційних механізмів вирішення глобальних проблем, що постають перед людством, п о-перше. І , по-друге, – ускладненням соціальної структури суспільства в процесі його еволюції , що зумовлює як розвиток самої структури соціальних комунікаціій, необхідних для обов’язкових при цьому внутрісуспільних обмінів, у тому числі і насамперед – інформаційних , так і їх якісного вдосконалення. Швидкість, точність, вичерпність в інформаційних обмінах і якісні параметри цих обмінів стають дедалі більш важливими показниками життєздатності суспільства на сучасному етапі його розвитку . У контексті розгляду інформаційної сфери суспільства соціальні інформаційні комунікації є необхідним елементом механізму забезпечення функціонування усіх складових інформаційного процесу, необхідного для сучасного інформаційного виробництва , збагачення базових масивів інформації загально суспільного значення та соціальних інформаційних баз усіх складових соціальної його структури новими ресурсами. Ці комунікації є інструментом задоволення інформаційних запитів у сієї системи користувачів національними інформаційними ресурсами та ресурсам и глобально інформаційного простору, забезпечення якісного доступу до інформації всім категоріям населення, а також – сприяння можливості інфотворення, самовираження в інформаційній сфері діяльності всім громадянам в процесі становлення демократичного суспільства .

Соціальне спілкування є на сьогодні найбільш організованим та технологічно обумовленим видом комунікації. Воно піднімається до рівня діяльності, спрямованої на встановлення та підтримання соціального зв'язку у суспільстві. На відміну від масового, соціальне спілкування передбачає суб’єктно-суб’єктний зв’язок між комунікаторами. Комунікат (адресат) теж розглядається як певний соціальний інститут (соціальна роль), тобто соціум – це не безлика маса, а громадянське суспільство. На основі соціального спілкування утворюється професійно-виробнича діяльність, метою якої стає саме соціальне спілкування як продукт діяльності, розробляються різні види соціального спілкування, що й отримує назву соціальні комунікації.

З поняттям «соціальні комунікації» суспільство зіштовхнулося в момент свого виникнення і протягом свого історичного розвитку накопичувала нові теоретичні знання і віднаходило нові способи його прикладного (практичного) застосування. Не дивлячись на таке довготривале дослідження і застосування соціальних комунікацій, цей термін не може набути і по сьогодні одозначного визначення. Нині існує, як мінімум, три провідні концепції у визначенні семантичного діапазону терміна «соціальні комунікації»,

1. Перша концепція передбачає трактування терміну через класичне тлумачення процесу комунікації як «передачі інформації, ідей, емоцій за допомогою знаків та символів.

2. Друга концепція передбачає розглядати соціальну комунікацію як прцес, який пов'язує окремі частини соціальних систем одна з одною.

3. Третя концепція пропонує нам розглядати соціальні комунікації як механізми, за допомогою яких реалізується влада( як спроба визначати поведінку іншої людини)

Соціальні комунікації- це цілеспрямований обмін соціально важливою для її учасників інформацією та знаннями. СК- діяльність людей, обумовлена цілим рядом соціально важливих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер та норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві СК розуміється також як обміном інформацією між соціальними суб’єктами (індивідами, індивідом та спільнотою, спільнотами, індивідом та інститутом, соціальним інститутами.) В основі СК покладена соціальна взаємодія , що здійснюється за допомогою певних знакових систем, які виступають засобом зв’язку у суспільстві, на відміну від комунікації в її універсальному значенні. СК досить довгий час ототожнювалась з спілкуванням в процесі праці та життєдіяльності людей. З'явилось поняття виробничої транспортної комунікації, яка є важливою частиною продуктивних сил суспільства. СК – це тип взаємодії у суспільстві, що є спрямованою на забезпечення цього стабільності. Категорія СК визначається тим, що : 1. Характеризує важливий засіб реалізації соціальних зв’язків між людьми; 2. фіксує умови та універсальний соціально-психологічний механізм взаємодії соціальних суб’єктів, ступінь ефективності, якого позначається на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства3. означає особливий вид мотивованої та ціле обумовленої активності, спрямованої на обмін ідеями, знаннями та досвідом, уявленнями та емоціями, нормативно-ціннісними образами діяльності та поведінки, що пронизують всі сфери життєдіяльності.

Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві

Між термінологічними варіантами „соціологія комунікації ” та „соціальні комунікації” мається певні відмінності. В соціології комунікації акцент робиться на соціальному аспекті комунікації, що пропонує вивчення її у руслі соціологічних досліджень, у взаємозв'язку з соціологічними категоріями. У соціальній комунікації увага зосереджується на комунікації як процесі спілкування, механізм та закономірності якого обумовлені багатьма факторами, серед яких соціальні фактори займають центральне місце.

Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов'язані між собою, російський дослідник А. Соколов дав таке визначення: "Соціальна комунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі" ається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.

Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комуніканта до реципієнта (Для комунікації є характерною навність не менш трьох учасників суб'єкт, що передає інформацію (комунікант)- об'єкт через якого передають інформацію (повідомлення)- та субєкт, що безпосередньо приймає інформцію (реципієнт). В якості комунікації виступають два суб'єкта , якими можуть бути : окрема людина чи група людей, навіть суспільство в цілому, а також тварини (зоо окмунікації). Наявність об'єкту, через який передається інформація може мати матеріальну форму (книга, подарунок). Хоча бувають такі випадки, коли комунікант може несвідомо діяти на реципієнта, внущаючи йому симпатію, антипатію,любов), охоплюють насамперед знання, уміння, стимули й емоції.

При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій (раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань і аргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).

Уміння — це перші навички, методи, звички, безсвідомі установки, згідно з якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях.

Стимули — це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності.

Емоції — розглядаються в контексті позитивної розв'язки і душевної рівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальної комунікації.

Знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій (раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань і аргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).

Змісти (тобто, знання, уміння, стимули і емоції) можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і як утилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.)

Соціальний простір — це інтуїтивне відчуття людьми системи соціальних відносин, яка склалася в певному суспільстві.

Соціальні відносини за своєю сутністю багаточислені та різноманітні, (службові, сусідські, випадкові ) .

Соціальний простір є багатомірний, позаяк кожний суб'єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянського суспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.Коли говорять, що людина пішла „наверх”, або зпустиласть на дно життя мається на увазі соціальний простір.

Соціальний час — інтуїтивне відчуття протікання соціального життя, що проживається сучасниками. Це відчуття залежить від інтенсивності соціальних змін. Якщо у суспільстві мало змін, соціальний час протікає повільно: якщо змін багато, час набирає обертів. Темп соціальних змін може бути різним (у революційні епохи — значно прискорений)

Для соціальних змістів (знання(уміння), емоції стимули) є характерним старіння, тобто з часом вони втрачають цінність. Але тільки не з календарно-астрономічним часом, що вимірюються роками століттями, а з соціальним часом, що вимірюється швідкістю суспільних перебудов. Змісти старіють, тому що з'являються нові, більш актуальні змісти, що володіють увагою суспільства. Тому одні змісти, наприклад математичні теореми, зберігають свою цінність століттями, а інші наприклад прогнози перед президентськими чи парламентськими виборами, що вже відбулися. Соціально- комунікативний процес є необхідною умовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме завдяки йому стає можливим зв’язок між поколіннями, нагромадження й передача соціального досвіду, його збагачення, поділ праці та обмін її продуктами, організація суспільної діяльності, трансляція культури. Саме завдяки комунікації здійснюється управління, і тому вона є соціальним механізмом реалізації влади в суспільстві. (1)

Соціальні комунікації забезпечують передачу суспільного досвіду і знань шляхом створ

Соціальні комунікації зобезпечують соціальну взаємодію між людьми за допомогою передачі певної інформаційї , і набуття таким чином досвіду

Соціальна комунікація у процесі реалізації вирішує такі взаємопов’язані завдання, як інтеграція окремих людей у соціальні групи або спільноти, а спільноти – в цілісну систему суспільства; внутрішню діференціацію суспільства, відокремлення і відособлення суспільства й окремих його груп один від одного, що приводить до більш глибокого усвідомлення ними своєї специфіки та функцій. (Березенко)

Соціальна комунікація – складний процес, у якому виділяють такі основні компоненти:

1. Суб’єкти процесу – відправник та одержувач.

2. Повідомлення (комунікатор і реципієнт).

3. Засоби комунікації – певні коди, що використовуються для передачі інформації

в знаковій формі (слова, картини, графікатощо), а також канали, якими передається

повідомлення (лист, телефон, радіо, теле-граф тощо).

4. Предмет комунікації (явище, подія) і повідомлення, що відображає його (стаття,радіопередача, телевізійний сюжет тощо).

5. Ефекти комунікації – наслідки комунікації, виражені в зміні внутрішнього станусуб’єктів комунікаційного процесу, в їхніх відносинах або діях. Як правило, такі ефекти спостерігаються у зворотній реакції комунікантів.

Цей перелік методичних положень може лягти в основу розробки навчальної програми з дисципліни “Соціальні комунікації” для факультетів та кафедр як гуманітарних,так і технічних ВНЗ.

Сучасна наука розуміє соціальну комунікацію як процес завдяки якому ідея передається від джерела до отримувача з метою зміни поведінки соціальних знань та соціальних установок останього.

При цьому відокремлюють три основні (базові) функції соціальної комунікації :

інформаційна-означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві поширюється інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси тобто полягає в інформуванні суспільства про певні події, явища, особливості життя у світі тощо; також за її допомогою реалізується інформаційне забезпечення інноваційних процесів

експресивна –визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.

прагматична означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та рекції;

функція соціального зв’язку -інтерпретація подій, підтримка існуючих норм і владних відносин, соціалізація, координація різноспрямованої соціальної активності, формування громадської згоди та ін.);

функція забезпечення наступності - реалізується в передачі зразків домінуючої культури, «впізнаванні» субкультур, нових культурних напрямків, підтримці спільних соціальних інтересів;

рекреативна функція - полягає у створенні можливостей для відпочинку і розваг, зниженні соціальної напруги;

функція мобілізації -переважно організація кампаній, пов’язаних з актуальними цілями в політиці, економіці, соціальній сфері тощо-.

Види ск:

За характером аудиторії: - міжособистісні комунікації- взаємодія між різними особами при безпосередньому контакті чи взаємодії, організованої за допомогою інтерактивних, аудіовізуальних, технічних засобів, при якій відбувається обмін інформацією та передача відомостей між окремими людьми.

Інтерперсональна комунікація - комунікація однієї людини з іншою, в процесі якої регулюється мовна поведінка для здійснення взаємодії у відповідно сті з їх основною метою.

Групова (індивідуалізована); - спеціалізована (групова між групова – комунікативна взаїмодія, в процесі якої, потоки інформації циркулюють між двома або більше соціальними групами та організаціями з метою координації та здійснення сумісної діяльності або протидії один одному) Міжгрупова комунікація може здійснюватись як між різним групами. Що входять в одну організацію так і між організацією та її групами.; - масова (за ступенем репрезентативності аудиторії) може бути масмедійною комунікацією рекламна. пропагандистська, пр- комунікації агітаційні комунікації;

Заджерелом повідомлення: - офіційна (формальна); - неформальна. За каналом передачі: - вербальна; (чи словесні знаки – слова, словосполучення, які формують вербальні системи) - невербальна (чи безловесні знаки-жести міміка, рухи, особливості голосу),

Документована, та інформація яка передається за допомогою технічних засобів;

синтетична –(чи поєднані знаки – образи, сценічний кінематографічний, образотворчий, музичний), поєднує в собі вербальні і невербальні знаки і створюють синтетичні системи.

По формі передачі інформації:

- усна, письмова

В залежності від отримувача інформації:

Зовнішня, внутрішня.

• Психічна (внутрішньоособистісна, )

• Матеріальна (транспортна, енергетична , міграція населення, епідемії)

• Генетична (біологічна, видова)

• Соціальна (суспільна)

• Національно-етнічні комунікації, міжрасові комунікації

• Між різними категоріями населення ( молодіжні, жіночі, релігійні)

• Між континентами, країнами, народами

Важливо звернути увагу на те, що всі види змістовної комунікації взаємовпов'язані через особистість (людини) , тобто суб'єкта соціальної комунікації.

Завдяки генетичній комунікації мы отримуємо характерні для гомо сапінс, нейрофізіологічні та анатомічні передумови розумової та мовної діяльності.

Внутрішньоособистісна комунікація чи автокоммунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними (генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями.Науковці в останніх випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріотизованою соціальною комунікацією. Завдяки цій интеріоризації (Формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки..) доросла людина навчається перетворювати свої думки, почуття, бажання у комунікабельну форму та стає комунікантом та реціпієнтом осмислених зовнішніх повідомлень. При цьому внутрішня мова виконує функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всередину особистого "Я". В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформацію треба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й "пропустити її через душу", пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті творів мистецтва, в емоційно-стресових ситуаціях тощо- процес оперування образами.

Автокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними (генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями.