З М І С Т

ВСТУП ........................................................................................................................3

Розділ I. Теоретичне обґрунтування проблеми відхилень у поведінці підлітка

1.1. Особливості девіантної поведінки підлітків як складової важко вихованості………………………………………………………………………......7

1.2. Структура й типи девіантної поведінки……………………………………...11

1.3. Причини девіантної поведінки………………………………………………..14

Розділ 2. Акцентуації характеру, як фактор девіантної поведінки підлітків

2.1. Поняття й види акцентуацій характеру………………………………………23

2.2. Психосоціальні особливості розвитку в підлітковому віці………………...37

Розділ 3. Дослідження впливу акцентуацій характеру на особистість підлітка з відхиленнями в поведінці

3.1. Постановка завдання й методи дослідження………………………………...49

3.2. Аналіз результатів дослідження………………………………………………51

3.3. Психокорекція відхилень у поведінці підлітка………………………………54

ВИСНОВКИ..............................................................................................................74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….....................................................78

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….85

Вступ

Актуальність дослідження. Важковиховуваність викликає нес­прийнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовиша (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються, (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини.

У широкому розумінні важковиховуваність – це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін вико­ристовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуаль­но-типологічними проявами як особистості й суб'єкта влас­ної життєдіяльності. Підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показ­ників норми, але не демонструють ознак психічної пато­логії, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як "важких".

Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, – високий рівень загальмованості реакцій); недостатня вікова розвиненість моти­ваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна само­оцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини «важкої») педагоги мають справу з аномаліями, зумовлени­ми відхиленнями, що були викликані неправильним спосо­бом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосо­матичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосун­ках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особли­вості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. В результаті аналізу психологи досліджують девіантну поведінку як складову важковихованості.

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвиненість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і, внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується: збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності), адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей), духовністю та самоактуалізаігією (на особистісному рівні).

Порушення поведінки підлітків стали надзвичайно актуальною проблемою в останні десятиліття. Їхня відносна частота й крайні форми прояву, що нерідко здобувають патологічний характер, обумовлені спостережуваним у наш час прискоренням фізичного розвитку й статевого дозрівання. Сучасне соціальне життя пред'являє нервовій системі підлітка високі вимоги.

Метою нашого дослідження є вивчення психологічних особливостей впливу на особистість підлітка з відхиленнями у поведінці.

Об’єкт дослідження – підлітки з відхиленнями у поведінці .

Предметом дослідження є відхилення у поведінці підлітків.

Відповідно до мети бакалаврської роботи були поставлені завдання:

1. Висвітлити проблему відхилень у поведінці підлітків. Розглянути девіантну поведінку в історичному аспекті.

2.Здійснити теоретичний аналіз структури девіантної поведінки.

3.Проаналізувати акцентуації характеру, як фактор девіантної поведінки підлітків.

4.Провести емпіричне дослідження з метою виявлення впливу акцентуації характеру на формування відхилень у поведінці підлітка.

5.Провести психокорекційну роботу з підлітками з відхиленнями у поведінці.

Для досягнення мети емпіричного дослідження були сформульовані наступні гіпотези.

Гіпотеза: акцентуації характеру впливають на формування відхилень у поведінці підлітка. Корекційний вплив на девіантну поведінку можливий із врахуванням акцентуації характеру підлітків.

Методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми на основі літературних джерел, спостереження за поведінкою підлітків на уроках; опитування, анкетування підлітків; метод експертної оцінки.

Наукова новизна полягає у різнобічному вивченні відхилень поведінки підлітків.

Структура роботи. Дана бакалаврська робота містить вступ, три розділи, висновки, список літератури й додатки. У першому розділі розглянута проблема відхилень у поведінці підлітка, охарактеризоване поняття «девіантність», визначені структура, типи й причини девіантної поведінки. У другому розділі проаналізовано «акцентуації характеру підлітка». Визначено психосоціальні особливості розвитку в підлітковому віці. У третьому розділі проведене емпіричне дослідження впливу акцентуацій характеру на девіантну поведінку підлітків. Загальний обсяг …… сторінок.

Для досягнення мети запропоновано наступні методики: патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Е.Личко (ПДО), метод анкетного опитування, метод експертної оцінки.

Розділ I. Теоретичне обґрунтування проблеми відхилень у поведінці підлітка

1.1. Особливості девіантної поведінки підлітка як складової важковихованості

Останніми роками серед дослідників спостерігається підвищений інтерес до проблеми девіантної поведінки. Наукове вивчення відхилень здійснюється в кримінології, психопатології, соціології, соціальній роботі, педагогіці.

Вивчення відхилень поведінки має свою історію. Ще Платон, намагався пояснити розмаїтість у поведінці людей.

Зміни в житті суспільства протягом останніх століть дали великий відсоток важковиховуваних дітей. Ці категорії поєднувалися під загальною назвою «дефективні», що із зовнішньої сторони здавалася цілком законним:  кожен дефективний - важковихований, а кожен важковиховуваний тому й важкий, що має той або інший дефект. Однак важковихованість завжди означає дефективність.

Сучасні дослідники використають терміни: «важкі діти», «важкий підліток», до категорії яких відносять дітей з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; «аномальні діти», що мають відхилення від того, що є типовим або нормальним, але не патологічний стан, що включає: «дезадаптовані діти»; «діти, що бідують у спеціальній турботі»; діти «групи ризику»; «дитина з порушеннями в афективній сфері». Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання  даних понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці. Вважається правомірним уживання термінів: що відхиляється, асоціальне, ненормативне, протиправне, злочинна поведінка.

Основоположник культурологічного аспекту девіантної поведінки в Росії  Я. И. Гилинский ввів у вживання термін «девіантна поведінка», що у цей час уживається нарівні з терміном « поведінка, що відхиляється».

Закордонні дослідники, Дюркгейм, Клагес, Мертон, Смелзер, Шибутани,   Шуэсслер й ін., визначають девіантність як відповідність або невідповідність соціальним нормам-очікуванням [43]. Отже, девіантною є поведінка, що не задовольняє соціальні очікування даного суспільства.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс внаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

• діти з "соціалізованими формами" антисуспільної по­ведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких во­ни належать;

• діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною по­ведінкою, які, як правило, перебувають у поганих сто­сунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

• Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

• Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.

Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вима­гає спеціального підходу. Для соціалізованих важких під­літків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними ста­нуть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.