3.3. Рекомендована література:

Додаткова

1. Стріха М. Про Вістана Г’ю Одена на тлі українських сюжетів // Література плюс. – 2001.- № 3. – С.4.

5. Матеріали для самоконтролю:

Опрацюйте тести:

1. Творчість В.-Г. Одена розвивалась у руслі:

А. Романтизму

Б. Реалізму

В. Модернізму

Г. Класицизму

2. Перу В.-Г. Одена належать поетичні збірки:

А. «Алкоголі», «Каліграми. Вірші Миру та Війни»

Б. «Книга картин», «Книга годин», «Нові вірші»

В. «Щит Ахілла», «Данина Кпіо», «Збірка поем»

Г. «Пісок із урн», «Мовні ґрати», «Троянда – нікому»

3. За життя поета його творчість була відзначена:

А. Нобелівською премією

Б. Боллінгенівською премією

В. Пулітцерівською премією

Г. Премією СРСР

4. Важливим засобом характеротворення в поезії «Куди ж ти, ку­ди?..» є:

А. Монологи

Б. Непряма мова

В. Діалоги

Г. Роздуми

5. Світовідчуття ліричного героя в поезії «Куди ж ти, куди?..» вира­жається через зіставлення:

А. Вражень

Б. Думок

В. Рефлексій

Г. Роздумів

6. Виразником авторського ідеалу у вірші «Куди ж ти, куди?..» є:

А. Віршник

Б. Полохкий

В. Вершник

Г. Оповідач

Методичні рекомендації

для позааудиторної самостійної роботи студентів №3

із світової літератури

Тема: Монолог-сповідь як форма оповіді та її роль у втіленні концепції Дж.Селінджера «Ловець у житі».

Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа»

Семестр: ІІ

Кількість навчальних годин: 2

1. Актуальність теми: Повість “Ловець у житі” - протест проти бездуховності суспільства. Актуальні проблеми формування життєвих цінностей молодих людей та їхнє втілення в лірико-психологічній повісті. Віддзеркалення у ній нонконформістського світовідчуття. Голден Колфілд – предтеча “бунтівного покоління” 60-х років ХХ ст. Протест головного героя проти фальші та його роль у розвитку сюжету твору.

Теорія літератури. Поняття про твір-сповідь, лірико-психологічну повість. Поглиблення поняття про композицію художнього твору.

Міжлітературні зв’язки. 1. Переосмислення вірша Роберта Бернса (Р.Бернс. “Пробираясь до калитки полем вдоль межи…”) в повісті Дж.Селінджера. 2. Д.Павличко. “У домі Хемінгуея під Гаваною”.

Культурологічний контекст: 1.Е.Уорхол. “Чотири Мерилін”. 2.Зародження рок-н-ролу в Америці (1950-60 рр.): Е.Престлі та інші. 3.Х/ф „Ловець у житі” (США, 2008, реж. Н.Томм).

Теорія літератури

Твір побудований як сповідь героя — Голдена Колфілда. Головне в розповідній композиції твору — оповідь підлітка про свое життя й виховання.

По́вість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням і характером.

Зміст теми

Повість Селінджера із непростою тематикою, що наповнена складною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів, все це ставить повість "Над прірвою у житі" на рівень світових шедеврів ХХ століття. Ця повість увібрала найкращі здобутки Селінджера у ранніх оповіданнях, деякі з них майже повністю увійшли до неї ("Легкий бунт на Медісон-Авеню"), він використав прийоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим і насиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніх оповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті, прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення і символіку. У даній розвідці основна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв'язок з їх характером та їх роллю у творі. Імена більшості героїв значущі, дані не просто так, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозуміти персонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цей твір.           Роман Дж. Селінджера «Над прірвою в житі» - одне з найцікавіших творів американської літератури XX століття. Це - лірична сповідь шістнадцятирічного героя. Він розповідає про події, які сталися з ним рік тому: його виключили з привілейованої школи (вже втретє!), І він провів три дні в Нью-Йорку, в «вільному польоті», не наважуючись зустрітися з батьками. У сповіді героя розкривається його внутрішній стан: нервозність на межі істерики. У такому стані підліток не може обходитися літературною мовою, тінейджеровскій сленг вклинюється в оповідання, підсилює відчуття безпосередності, емоційності, достовірності. Розповідаючи про себе, герой виявляє свій характер. Ясно, що Холден Колфілд за природою своєю не належить до товстошкірим. Один із синів нью-йоркського адвоката, він, мабуть, виріс у атмосфері інтелектуальної, духовної. Про це свідчить його прекрасне знання літератури (англійська мова - єдиний предмет, за яким він встигає блискуче, навіть однокласники звертаються до нього за допомогою, в його мові проскакують такі вирази, як «Девід Коперфілдовская каламуть», що свідчить про знання Ч. Діккенса) , він орієнтується в театральному світі, в кіномистецтві, в сучасного музичного життя, про що свідчить його розповідь про відвідини нью-йоркських уявлень, і т. д. Він відчуває себе природно, більш того - охоплений своєрідною ностальгією, в музеї, з відвідинами якого пов'язане все його дитинство. З сповіді героя ми дізнаємося про його оточення, про тих людей, яких він любить найбільше. ейтмотівом проходить через роман спогад про померлого молодшого брата Алі - розумному, душевному, талановитого хлопчика, про маленьку сестричку Фібі, яка весь час вигадує, уявляє себе поетичним персонажем - Грізел, живе одночасно і в реальному, і в вигаданому світі. «Вона б вам сподобалася», - бращается НЕ рай Колфілд до читачів. А ще є старший брат, який був прекрасним письменником, але видав свій талант, продавшись до Голлівуду. Перед нами герой з чутливою душею, розвиненою уявою, культурної основою - хлопчик з вищих прошарків середнього класу. Три дні, про які він розповідає, не були для нього щасливими. Це час перелому до випробувань, за якими, на думку автора, повинні послідувати зміни в моралі підлітка, якому судилося в кінці кінців подорослішати. Сповідь героя як раз висловлює цю головну проблему. Холдену погано у світі брехні, «липи», «показухи» (такою видається в романі Америка середини XX століття), він не може змиритися з ним. Але для нього подвійна мораль - Ознака есвіту дорослих ». Проблема в тому, щоб зберегти дитячу чистоту і щирість, не дати «світу дорослих» поглинути невинне дитинство. Саме б це мріє Холден, саме це підкреслює назву книги і заповітне бажання героя «стерегти дітей над прірвою в житі». Не бачачи під дорослості нічого хорошого, Холден не може і не хоче дорослішати: не випадково в кінці роману він вирушає в чергову школу. У сповіді Холдена відбивається тривога автора за долю молодого покоління. Він відчуває труднощі духовного становлення підлітка, протиріччя внутрішнього зростання. Творчість Дж. Селінджера близько і сучасної молоді.

Матеріали для самоконтролю

Опрацюйте тести:

1. З якого оповідання розпочалася письменницька кар’єра Дж.Селінджера?

А. “Ловець у житі”

Б. “Підлітки”

В. “Дев’ять оповідань”

Г. “Френні і Зуї”

2. Від кого ведеться розповідь і творі “Ловець у житі”?

А. Автора

Б. Фібі Колфілд

В. Голдена Колфілда

Г. Саллі Гайс

3. Що означає назва твору “Ловець у житі”, або “Над прірвою у житі”?

А. Символ ідеалу та мрій

Б. Любов до праці, природи

В. Мотив втечі від проблем і пошуку нових пригод

Г. Період становлення особистості, крах мрій в реальному житті

4. Яка із даних тем є однією із провідних у творі “Ловець у житі”?

А. Тема подорослішання

Б. Тема кохання

В. Тема складних стосунків у сім’ї

Г. Тема співіснування людини і природи

5. Яка головна ідея Голдена Колфілда із твору Дж.Селінджера “Ловець у житі”?

А. Допомагати беззахисним тваринам

Б. Стати відомим психологом

В. Захищати дітей від жорстокості дорослих

Г. Здобути освіту у престижному коледжі Пенсі

6. Про що свідчить велика кількість персонажів-друзів Голдена Колфілда у творі “Ловець у житі”?

А. Про його дружелюбність

Б. Про бажання всім допомагати

В. Про те, що всі персонажі просто разом з ним навчаються

Г. Про те, що кожен із персонажів розкриває інший бік його характеру

Методичні рекомендації

для позааудиторної самостійної роботи студентів №4

із світової літератури

Тема: Е. Йонеско «Носороги».

Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа»

Семестр: ІІ

Кількість навчальних годин: 2

1. Актуальність теми: Йонеско як найяскравіший представник абсурдистської драми. Найважливіші ознаки театру Ежена Йонеско: руйнація звичної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску. Зображення духовної та інтелектуальної спустошеності сучасного суспільства – провідна тема його п’єс.

Символічний сенс сюжету “Носорогів”. Гротесково-сатиричне зображення в “Носорогах” “омасовлення людей”, перетворення їх на “бедлам нелюдів”, що загрожує цивiлiзації й культурі. Образ Беранже і проблема захисту особистісного Я, збереження людського в людині. Система образів драми. Антитоталітарний підтекст п’єси.

Теорія літератури. Поняття про неоавангард. Поглиблення понять про “театр абсурду”, драму-притчу, гротеск, підтекст художнього твору.

Міжлітературні зв’язки. 1.“П’єси абсурду” Е.Йонеско (“Голомоза співачка”, “Носороги”) та С.Беккета (“Чекаючи на Годо”). 2.Вплив Брехта на абсурдистську літературу. 3. Своєрідність тематики й принципів побудови сюжету на основі розгорнутої метафори у п’єсі “Носороги” Е.Йонеско, “Перевтіленні” Ф.Кафки, “Чумі” А.Камю.

Міжпредметні зв’язки. Всесвітня історія: Тоталітарні режими в ХХ ст.

Культурологічний контекст: 1.Меджибовський В. Ілюстрації до твору. 2.Волович В. Триптих “Театр абсурду, або Метаморфози фашизму” (за мотивами твору Е.Йонеско). 3. Йонеско в театрі “Біля Нікітських воріт” (реж. М.Розовський, 2005). 4. Гойя Ф. “Звіроподібні обличчя” (із серії “Капричос”). 5. Фріч К. “Застілля”(скульптурна група).

Теорія літератури

Неоавангардизм — це очищення мистецького руху від стереотипів і кліше, творчість молодих поетів-неоавангардистів влилася в могутнє річище суспільного карнавального дійства, типовими виявами якого стало тотальне маскування та травестійне «перелицьовування» політичних сил; перефарбування прапорів; зміни пам'ятників тощо.

Театр абсурду, або драма абсурду — абсурдистський напрямок у західноєвропейській драматургії й театрі, який виник у середині XX століття. В абсурдистських п'єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш повно принципи абсурдизму були втілені в драмах «Голомоза співачка» (The Bald Soprano, 1950) французького драматурга Ежена Йонеско і «Чекаючи Годо» (Waiting for Godot, 1953) ірландського письменника Семюеля Беккета, чи п'єса "Святкування у садочку" написана Вацлавом Гавелем, чеським драматургом, в 1963 році.

Драма-притча - повчальна алегорична оповідь соціального, історичного чи побутового характеру в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод.

Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск - вищий ступінь комічного. 

Підтекст художнього твору характеризується невизначеністю, але

він, як правило, передбачений автором. Письменник, оперуючи значеннями мовних одиниць, використовуючи прийоми, які породжують переосмислення цих значень, провокують різночитання, творить багатоплановість тексту, засновану часто на власних індивідуальних асоціаціях.

Зміст теми.

Визнаний метр французької літератури, один із засновників "драми абсурду", письменник, в якому, за висловом французького критика Сержа Дубровського, співвітчизники вбачають "їдкого спостерігача, безжального колекціонера людської глупоти й зразкового знавця дурнів". Витоки творчості. Ежен Йонеско народився 26 листопада 1912 року у румунському місті Брашов. Його мати була француженкою, тож у 1913 р. батьки майбутнього драматурга перебралися до Парижа. До Румунії родина повернулася аж у 1925 р. У Бухаресті Ежен закінчив університет, викладав французьку мову в ліцеї. А в 1938 p., отримавши стипендію, назавжди виїхав до Франції. До 1948 р. Йонеско робив лише регулярні щоденникові записи і, за його власними словами, відчував відразу до театру. 1950 р. в паризькому "Театр де Ноктамбюль" ("Театрі Сновид") режисер Н. Батай поставив першу п'єса Йонеско "Голомоза співачка". Приводом до написання п'єси стало ознайомлення автора із самовчителем англійської мови. В безглуздості завчуваних фраз, у беззмістовності діалогів, у банальності думок і алогічності ситуацій, описаних у підручнику, Йонеско побачив відображення абсурдності людського буття. У пошуках нової естетики. "Голомоза співачка" має підзаголовок "антип'єса". Йонеско, справді, пише твір, який руйнує канони драматургічного роду. "Голомоза співачка" — п'єса камерна, як, втім, і більшість п'єс Йонеско. Головні персонажі — подружня пара Смітів і подружжя Мартінів, які навідалися в гості до Смітів. П'єса позбавлена традиційного сюжету, в ній, по суті, нічого не відбувається. Персонажі обмінюються репліками, словами, в яких немає ні нової інформації, ні оригінальної живої думки. Діалог у п'єсі будується за принципом алогічності, руйнування причиново-наслідкових зв'язків. Динамізм п'єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки. Автоматизм мови — головна тема "Голомозої співачки". П'єса Йонеско вчить нонконформізму, розвінчує дрібного буржуа як тотального конформіста, як людину сприйнятих нею ідей і гасел. Уроки абсурду. Друга п'єса Йонеско "Урок" (1951) розвиває ідею драматурга про творчу енергію мови. Мова трансформує реальність: скромний вчитель перетворюється в убивцю, бо "арифметика веде до філології, філологія — до злочину". Вчитель, носій мови, втілення інтелектуального, розумного начала, у своєму єдиноборстві з наївним самовдоволенням і неотесаним "тверезим глуздом" своєї учениці піддається енергії мови, її владі й вчиняє злочин. П'єси "Жертви обов'язку" (пост. 1953), "Амедей, або ж Як його позбутися" (1954), "Безплатний убивця" (1958) розвивають тему абсурдності буття, поступово руйнують зовнішню правдоподібність образу, нерідко ілюструючи процеси, що відбуваються у підсвідомості. Проти стадності й звиродніння. П'єса "Носороги" (1959) — алегорія людського суспільства, де озвіріння людей — закономірний результат соціального устрою. Згодом Йонеско так пояснював задум свого твору: "Носороги" — без сумніву, антинацистський твір, але передусім це п'єса проти колективних істерій та епідемій, що криються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології". Авангардним Йонеско вважав таке мистецтво, яке поєднує в собі конкретно-історичне та універсальне, котре в актуальному вбачає певну "незмінну загальну основу, що її можна розкрити безпосередньо в собі". На думку Йонеско, мистецтво за своєю природою є аристократичним, позаяк захищає індивідуальність проти стадності: "Справжній аристократизм є не чим іншим, як прагненням до свободи". Драматург гостро виступав проти ангажованості мистецтва: "Ангажованість ампутує людину". Важливим завданням мистецтва він вважав дослідження величезних просторів всередині нас самих. У п'єсах "Повітряний пішохід" (1963) та "Король помирає" (1963) головною стає тема смерті та руйнування. П'єса "Спрага й голод" (1965) свідчить про відхід Йонеско від сатиричної спрямованості й відносної конкретності зображення, цей твір є найбільш повним втіленням песимістичних ідей драматурга, знайомих читачеві й глядачу за його ранніми творами. До межі Мовчання. 1970 р. драматурга було обрано членом Французької академії. Проте невдовзі після цього Йонеско відійшов від літературної діяльності, присвятивши своє дозвілля колекціонуванню полотен улюблених художників (його "кумирами" були передусім Хуан Міро та Макс Ернст) та малярству (картини Йонеско нагадують веселі дитячі малюнки). Помер Е. Йонеско в 1998 році. Останні роки його життя минули у швейцарському містечку Сен-Галлен. За кілька років до смерті, озираючись назад і оцінюючи пройдений шлях, драматург зазначав на сторінках німецького журналу "Цайт магазін": "Голомоза співачка" — це п'єса мовчання, бо ні про що не розповідає. На схилі віку я усвідомив, що дуже люблю життя, люблю людей, але своєю творчістю наблизився до межі Мовчання".