63. Журналістика в системі соціальних інститутів. Масова комунікація.

Журналістика – це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об’єктивного інформування всіх суб’єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи. Журналістика – це не лише частина соціальної системи у цілому, а й особливий соціальний інститут, до якого належать редакції газет та журналів, книжкових видавництв, теле- та радіокомпаній, робота яких полягає у підготовці та передачі до масової аудиторії періодики, програм радіо та телебачення. Соціальні інститути – це адміністративно-господарські організації, які діють у сфері розповсюдження певного органу ЗМІ і зобов’язані впроваджувати відповідні заходи контролю за виступами журналістів.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. ЗМІ – особливий соціальний інститут з дуже складною структурою – “органи” і “видання” інших соціальних інститутів, “незалежні” і “державні” ЗМІ (в громадянському суспільстві право засновувати ЗМІ мають соціальні інститути, окремі особи, групи громадян, фірми). Оптимальний розвиток і взаємодія ЗМІ дозволяють інформаційно забезпечити функціонування суспільства. “Ядром” журналістики як соціального інституту виступають суспільно-політичні ЗМІ. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів – журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналісти­ки забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка скла­дається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських та навчальних закладів та установ. Під суб'єктами суспільного життя розуміються органи влади, ор­ганізації й установи, заклади й підприємства, політичні партії та гро­мадські організації, а також окремі громадяни. Суб'єкти суспільного життя розташовані на всій території інформаційного простору України; Усі суб'єкти суспільного життя неспроможні функціонувати й ре­алізувати свої завдання без вичерпної й точної інформації. А відтак журналістика мусить розумітися як вертикальний соціальний інститут, який інформаційно обслуговує все суспільство: від Президента до учня молодшого класу. "Своєрідність журналістики як соціального інститу­ту, полягає в тому, що вона вторгається в усі соціальні процеси, у всі сфери дійсності". Іншими словами, інформація, яку в сучасному світі постачає споживачам журналістика, є найважливішим чинником функціонування демократичного суспільства, існування окремої особи зокрема і людства в цілому.

За чотири століття свого існування журналістика довела свою спроможність забезпечувати саморегулювання суспільства, міцно увійшла до механізмів суспільного самоуправління, стала щонайваж­ливішим суб'єктом соціального управління. У тоталітарному суспіль­стві роль журналістики зводиться до агітації і пропаганди, тобто пере­давання готової, створюваної в партійних комітетах інформації спожи­вачам. У вільному демократичному суспільстві роль журншгістики нез-мірно зростає, вона сама перетворюється на "фабрику новин", її праців­ники самі збирають, обробляють і виготовляють інформацію, без якої неможливе існування жодного іншого суб'єкта суспільної дійсності. Та­ке велике значення журналістики як соціального інституту сьогодні.

слід підкреслити: визначення жур­налістики як соціального інституту є найголовнішим і найважливішим з наукового погляду; усі інші визначення мають розглядатися як допов­нення до нього. 

(Михайлин)

Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicare, що означає "перебувати у зв"язку, брати участь, об"єднуватися". Українськими відповідниками є сполучатися, спілкуватися, спілка, спільнота, спілкування. Спілкуватися - то є ставати членом спільноти.

Отже, спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів - тих, між ким відбувається спілкування, 2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, - спільну свідомість, спільну культуру;3) спільну мову;4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, - письмо, іноземні мови та ін. знакові системи; 5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування - книги, періодичні видання тощо; 6) соціально-психологічну здатність до спілкування

Нині в науці існує сотня визначень комунікації. Комунікація (спілкування, рос. общение, англ. communication) - це зумовлений ситуацією й соціально-психологічними особливостями комунікаторів процес встановлення і підтримання контактів між членами певної соціальної групи чи суспільства в цілому на основі духовного, професійного або іншого єднання учасників комунікації. Визначення масової комунікації не можна витворити простим додаванням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у типових, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування виникає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, наприклад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує комуніканта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою працею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас журналістів),- спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і мотивом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь справи.