42. Міжнародні конвенції про захист авторських та суміжних прав, ратифіковані Україною.

Принцип таких взаємовідносин визначено 1948 р ст. Загальної декларації з прав людини.

1. "Кожна людина має право вільно брати участь у культ житті сусп, насолоджуватися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами".

2. "Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є".

На міжнародному рівні адміністративні функції у цій сфері здійснює Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) — спеціалізована установа ООН, здійснює адміністративні ф-ції низки міжнародних угод у сфері авторського права та суміжних прав.

У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського права і чотири — щодо суміжних прав. Авторське право регулюють:  1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт,1971 р.) і Додатковий розділ цієї конвенції стосовно країн, що розвиваються.  2. Всесвітня конвенція про авторське право (1971).  3. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) від 18. 04. 1989 р.  4. Договір ВОІВ з авторського права (ДАП) від 20. 12. 1996 р.

Суміжні права на міжнародному рівні регулюють такі документи:  1. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) від 26. 10. 1961 р.  2. Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ), прийнятий у 1996 р.  3. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29. 10. 1971 р.  4. Брюссельська конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники, від 21. 05. 1974 р.

Усіма міжнародними договорами з інтелектуальної власності встановлено, що права, визначені ними, є мінімальними для забезпечення дотримання таких прав, і кожна держава, що приєдналася до того чи іншого договору, може самостійно встановлювати значно ширші права і свободи для авторів при законодавчому визначенні принципів захисту, наприклад, авторського права та суміжних прав.

Донедавна Україна входила лише до трьох міжнародних конвенцій. Як правонаступник колишнього СРСР, Постановою Верховної Ради в травні 1993 року Україна підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1971 року, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи ще з 1973 року — часу приєднання СРСР до цієї конвенції. У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що дало змогу забезпечити ефективний захист прав вітчизняних та зарубіжних авторів. У червні 1999 року Україна приєдналася до Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення фонограм. До того ж, у січні 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД.

Тільки у вересні 2001 року наша держава приєдналася ще до трьох конвенцій, що визначають міжнародні стандарти з охорони авторських і суміжних прав: Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. Неохопленою системою національного законодавства залишилися Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 року та FRT 1989 року, але це — справа часу.