37. Розвиток теорії соціальної комунікації у хіх – хх ст.

На зламі ХVІІІ – ХІХ ст. в Європі зароджуються суспільні та гуманітарні науки. Однак, серед них не було дисциплін, що вивчали закономірності комунікації, як такої. Теоретики педагогіки Я. Каменський, І. Песталоцці та Ж. -Ж. Руссо прагнули розвивати природні здатності людей, а не обтяжувати їх пам’ять культурною спадщиною предків. Мовознавство, яке набуло наукового статусу на початку ХІХ ст. завдяки працям В. Гумбольдта, А. Шлегеля, Я. Грімма, зосередилось на граматичному аналізі й типологізації різних мов, зовсім не усвідомлюючи себе соціально-комунікаційною наукою. В середині ХІХ ст. засновники соціології О. Конт і Г. Спенсер у своїх працях окремо не виділяли соціальну комунікацію, хоча вже тоді ставало очевидним, що без комунікаційних зв’язків між людьми ніяке суспільство існувати не може. Психологія, що оформилась як окрема наука наприкінці ХІХ ст. більше цікавилася реакціями організму на певні стимули, ніж обміном смислами між людьми. На то час у європейських країнах книжна культура була у розцвіті, швидко розвивалась газетно-журнальна та бібліотечно-бібліографічна справа, з’явились телеграф і телефон, кіно, радіо, але вчені-суспільствознавці продовжували ігнорувати ці комунікаційні явища, не помічаючи їх всезростаючої ролі.

Тільки після Першої світової війни зростає увага вчених до цих соціальних процесів. Відбулась справжня наукова революція в мовознавстві, набули поширення семіологічні ідеї Ф. де Соссюра, що були покладені в основу математичної лінгвістики. Вчені повернулися до семіотичних ідей американського філософа-прагматика Ч. Пірса, який, ще у ХІХ ст. , намагався упорядкувати стихію усної комунікації. В соціальній психології, що зародилася у Німеччіні (В. Вундт і Х. Штейнталь) та Франції (Г. Тард і Г. Лебон), а у 20-30-ті рр. ХХ ст. дістала поширення у США, комунікаційна проблематика посіла центральне місце. Вперше про можливості вивчення комунікаційних процесів заявив Г. Тард.

Суттєвий внесок в розвиток теорії комунікації зробили засновники американської психології Д. Мід і Г. Блумер, які створили в Чикаго наукову школу "символьного інтеракціонізму" (взаємодії за допомогою символів). Символами вони називали вербальні й невербальні дії, що мають певні смисли. Завдяки взаємодії за допомогою символів люди передають знання, духовні цінності, зразки поведінки, а також керують діями один одного. Мислення, вчені оцінювали, як оперування символами.

На значення смислової комунікації для прогресу людства вказували не тільки соціологи, але й практики книжкової справи. Найвідомішим став бельгійський вчений П. Отле, якого вважають "батьком документації". Під документацією він розумів, все, що графічними знаками зображує будь-який факт або ідею, тобто різноманітні зображення, твори писемності або друку. В Європі й США у повоєнні роки поширились служби документації. У 1937 р. була створена Міжнародна федерація документації.

У 30-ті рр. ХХ ст. , у зв’язку з поширенням кіно, радіомовлення, масових ілюстрованих видань, поширилася рактика маніпулювання масовою свідомістю, продемонстрована тоталітарними режимами. Комунікація – це не загальнодоступне благо, а обоюдогостра зброя, яка вимагає обережного та розумного використання.

Після Другої світової війни - інформаційна криза, викликана суперечностями між накопиченими людством знаннями й можливостями їх сприймання окремою людиною. Виникла потреба у нових комунікаційних засобах, стали з’являтися автоматичні бібліографи, інформаційні служби, інформаційні мережі, що використовували потенціал обчислювальної техніки й досягнення засобів зв’язку. Науковим обґрунтуванням зайнялась інформаційна наука, названа у 1966 р. інформатикою. Її завданням стало вдосконалення тільки наукової комунікації, а усі інші комунікаційні системи (масова, економічна, політична) залишаються поза її увагою.

Одночасно набувала популярності проблематика соціальної комунікації. У багатьох американських та західноєвропейських університетах стали читатися курси з комунікації, відкривалися спеціальності й присвоювалися наукові звання з комунікаційних наук. Наприкінці ХХ ст. видавалося більше двох десятків наукових і технічних журналів, присвячених комунікації, а отримані знання аналізувалися у фундаментальних виданнях.

Таким чином, оцінюючи досягнення ХХ ст. в галузі вивчення соціальної комунікації, можна констатувати, що комунікаційна проблематика стала складовою частиною фундаментальних суспільних наук – соціології, психології, соціальної психології, культурології, соціальної філософії, а також була освоєна різними прикладними вченнями від документалістики і журналістики до теорії реклами та паблік рилейшнз. Однак цілісна теорія соціальної комунікації так і не була сформована.