
- •Предмет та завдання дисципліни.
- •Моральна культура як етична основа спілкування.
- •Моральні цінності: норми та принципи як основа гуманістичного спілкування.
- •Загальнолюдське в моральності підприємця.
- •Життєва позиція підприємця.
- •Структура та функції спілкування.
- •Спілкування як обмін інформацією, взаємодія, сприйняття та розуміння.
- •Види та рівні спілкування.
- •Професійна культура та мораль.
- •Етикет. Особливості ділового спілкування.
- •Взаємодія та взаєморозуміння в процесі ділового спілкування.
- •Способи впливу на людей під час спілкування.
- •Культура слухання і говоріння.
- •Мова як засіб спілкування. Мовленнєвий етикет.
- •Невербальні засоби спілкування та культура поведінки.
- •Функції та види бесід.
- •Індивідуальна бесіда.
- •Форми колективного обговорення проблем..
- •Етичні та психологічні вимоги до публічних виступів.
- •Організаційна культура і етика.
- •Управлінська культура і вимоги до керівників.
- •Підприємницька культура й етикет.
- •Етика і культура компанії /фірми: ставлення до найманого працівника.
- •Етика стосунків фірми з іншими економічними агентами.
- •Етика взаємовідносин фірми з небізнесовими групами.
- •Особливості ведення переговорів з іноземними партнерами.
- •Моральний світ ділової людини: характер, вчинок, позиція.
- •Честь і гідність як необхідні атрибути ділового спілкування.
- •Совість і вина. Їх роль в діловому спілкуванні.
- •Мета і засоби, потреби і мотиви в етичному вимірі успішності в діловому спілкуванні.
- •Вольові якості особи в діловому спілкуванні. Воля, свавілля, безволля, рішучість і упертість.
- •Поняття моральності. Значення загальнолюдських цінностей в процесі ділового спілкування.
- •Моральна поведінка: думка, намір, вчинок, звичка.
- •Стилі керівництва і етика.
- •Психологічні властивості особи і формування морального обліку ділової людини.
- •Національна психологія і її значення для практики ділового спілкування.
- •Роль технічних засобів в діловому спілкуванні.
- •Типологія конфліктів, сфери її появу.
- •Стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях.
- •Шляхи і методи розв'язання конфліктів.
Честь і гідність як необхідні атрибути ділового спілкування.
Честь і гідність мають між собою нерозривний зв’язок у силу того, що в їх основі лежить єдиний критерій – моральність, однак вони не є тотожними. Розбіжність полягає у тому, що честь є об’єктивною суспільною властивістю, яка суб’єктивно оцінюється людиною, а гідність – суб’єктивною самооцінкою, що залежить від її внутрішнього духовного світу. Категорії «честь» і «гідність» випливають одна з іншої. Тому вони є взаємозалежними, але не тотожними.
Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистості, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.