Площинні форми посуду

кавуш дзбанок графин куманець

свічник боклажанка дзбан ваза

колач барильце макітра цукорниця

Характерні ознаки косівського розпису

Місце виготовлення: Косівський район Івано-Франківської області.

Візерунок: рослинно-геометричний..

Тло: світло-жовте, лимонне, біле, світло-зелене, кремове.

Елементи: чарівні, незвичайної форми квіти, здебільшого гостролисті.

Форми: витягнуті пропорції.

Гама кольорів: споріднена; яскраво-зелений, жовтий, ко­ричневий..

Прийом декорування: контрастна за кольором блакит­но-зелена прозора пляма, на яку тонким штрихом або широкою смужкою темно-коричневого кольору наносять крапки, овали, квіткові розети, фантастичне листя тощо.

– ефект „підтікання фарб”

Основні елементи косівського розпису

Керамічний посуд здебільшого оздоблений малюнками із зображенням рослин, квітів, птахів. В орнаментальних роз­писах керамічних виробів відчувається святкова урочистість, вони вражають свіжістю й барвистістю. Зрештою, гуцуль­ські майстри нічого не вигадували – це була одухотворе­на, переосмислена навколишня дійсність. Уже самі мотиви: „пшеничка”, „соняшник”, „драбинка”, „кривулька”, „заячі вушка”, „пуп’янки”, „квіти”, „листочки-кучері”, „копит­ця”, „ільчасте письмо”, „дзвіночки”, „павич”, „олені”, „капанка”, „цяточки”, „квіти-зірочки”, „трояки”, „серденька”, „тюльпани”, „дужечки”, „зозулька” – свідчать про живий і конкретний світ.

Своєрідна техніка виконання косівських майстрів

Косівським майстрам притаманна своєрідна техніка вико­нання. Вона полягає в тому, що сформовані на гончарному крузі чи виліплені вироби на другий день обливають глиняною білою фарбою, „побілкою”, інколи – темно-червоним „виш­няком”. Потім гострим вістрям, „писаком”, продряпують до черепка малюнок майбутньої орнаментальної або сюжетної композиції. Після цього вироби випалюють і розписують про­зорою свинцевою поливою й випалюють удруге. Це ритова­ний розпис. Зрідка користуються вільним (від руки) ріжко­вим розписом. Фарбу наливали в ріжок від тварини (кози або корови), на кінчик якого надівали соломинку або частинку гусячого пера із зрізаним кінчиком, і тоненькою цівкою на­носили візерунок. Така технологія збереглася до цього часу, а ріжок замінили. Трубчастий інструмент дозволяє викону­вати не тільки контурний рисунок, але й заливати медичною грушею, гумовою піпеткою значні його площини.

Найважливіший прийом декорування – контрастна за кольором блакитно-зелена прозора пляма, на яку тонким штрихом або широкою смужкою темно-коричневого, жовтого кольору наносять крапки, овали, квіткові розетки, фантас­тичне листя тощо. Таким чином кожний елемент обведений обвідною лінією, що підкреслює виразність узору.

Часто ці два види розпису – ритований і ріжковий – поєднуються.

Скульптури для дітей

Як для „дорослого” посуду, так і для глиняної іграшки-„монетки” Косівщини характерний розпис зеленим, червоно-брунатним та жовтим кольором по білому, жовтувато-білому тлі та жовтим, білим і зеленим кольорами по червоно-бру­натному тлі. Найчастіше зустрічаються свищики: птахи, тва­рини. Вони здебільшого мають найпростішу форму: відсутні зайві деталі, підкреслений обтяжливий тулуб, узагальнена голова. За легендами, свищиками „свистала” (це той, хто свистить) викликали до себе чарівних помічників – звіра і птаха. На перший погляд, вони зроблені абияк, незграб­но орнаментовані. Але за зовнішньою невиразністю – гли­бокий зміст. Саме умовність, а не традиційність форм вчить дитину розуміти образну мову мистецтва, уявляти реальність через символи. Дошкільники залюбки працюють з глиною. Дітям старшої групи вже можна показати принцип виготов­лення свищика. І це мають бути не тільки косівські пташки, а й коники, цапки, баранці...

Дрібні іграшки з глини і сиру мали узагальнену назву – баранці, баранчики. За багатьма повір’ями вівця вважалася божою твариною. Бо вівці становили важливий фактор гос­подарської діяльності, забезпечували основні потреби у їжі, одязі. Гончарі в образ кози, цапа вкладають чимало м’якого, поблажливого гумору. Коза виступає як стародавнє божество врожаю: „Де коза ходить, там жито родить”.

Свиня – заступниця дітей, образ достатку і безпечності.

Корова – дбає про дітей-сиріт.

Бик – заступник двору, поля.

Олень – посередник між небесними і земними світами.

Дитяча іграшка Косівщини за формою і декором близька до місцевого посуду. Вона підкреслює селянське походжен­ня, відображає дійсність, сповнена лагідного гумору, теплоти і щирості. У простих маленьких скульптурах яскраво від­дзеркалено навколишню природу, селянський побут, жит­тєрадісний народний гумор.