12

Загальні відомості про кераміку

Велике місце займають у побуті керамічні вироби, які ще на­зивають керамікою.

Кераміка

Майоліка

Фарфор

Кам’яна кераміка

Шамотові речі

Будівельні матеріали (цегла, черепиця, плитки)

Основною сировиною для всіх цих виробів служать різно­манітні глини. У природі глини бувають бурого, червоного, сірого, рідше білого кольорів. Усі вони мають дві спільні й дуже важливі якості:

1. пластичність у вологому стані;

2. здатність сухої глини при нагріванні до високої температу­ри перетворюватися на стійкий каменеподібний матеріал. При цьо­му зберігається форма, надана їй у вологому стані.

Глину спочатку відповідно оброблюють, звільняють її від різних домішок. Якість виробів залежить від ретельності обробки.

Обробка глини починається із замочування. Глину замішують з водою для утворення пластичного тіста.

Співвідношення сухої глини і води таке:

• для жирної глини – 1 : 0,5;

• для пісної – 1: 0,25.

Через декілька годин глина готова до вимішування. Вимішу­ють її на дерев’яній дошці до однорідності. Довге вимішування додає липкості та тягучості.

Відомо чотири основні способи формування керамічних виробів:

• ручне ліплення,

• на гончарному крузі,

• у гіпсових формах,

• способом лиття.

Незалежно від способу формування всі витвори висушують і випалюють.

Із розвитком промисловості винайшли новий матеріал – поливу (або глазур), який збільшував практичні та естетичні якості речей. Полива – це тонкий блискучий шар скла, яким покривають поверх­ню керамічного виробу. Глазурують різними способами – зануренням, поливанням і за допомогою пензля. При другому випалюванні поли­ва розтоплюється, покриваючи поверхню виробу блискучим шаром.

Вироби з кольорової випаленої глини, вкриті поливами, і яв­ляють собою окремий вид кераміки – майоліку.

Під час трудового процесу створення керамічних виробів фор­мувалися й естетичні смаки людей, усе більш органічно сполучали­ся доцільність і краса.

У руках людини мертвий матеріал починає говорити живою і прекрасною мовою мистецтва. Із досвіду виявилось, що коли глину одного кольору обмазати глиною іншого кольору, то вони після ви­сушування міцно сполучаються одна з одною. Це дало змогу вологі заготовки декорувати або покривати суцільно. Кольорові глини го­тували рідкими, як сметана, і називали їх ангоби. Ангобний шар гли­ни неяскравий, тому його тонували природними барвниками. Гото­ву суміш вливали у „ріжок” (трубчастий інструмент). Часто у вужчу частину вставляли соломину, через яку витікала кольорова глина. Такий інструмент давав можливість нанести контури, а потім зали­ти потрібним кольором інші деталі. Гончарний виріб швидко повертали на крузі, а тим часом наносили ріжком або піпеткою красиві орнаментні узори. Процес нанесення кольорових глин на злегка підв’ялений виріб дістав назву техніки пастилажу.

Потім виріб покривали тонким блискучим шаром скла (по­ливою).

Першою прикрасою були лінії (паралельні, хвилясті, прямі). Хвилястий орнамент був символом води. Найчастіше він прикра­шав верхню частину посудини, а також визначав рівень рідини в ній (малюнок Б), символізуючи достаток.

Широко використовували вістря. Ним наносили різні орнамен­ти. Цей орнамент називали лінійно-хвилястим, а процес – фляндруванням. Також застосовували різні штампи:

• кістяний (арочки, ромбики),

• зубчасте коліщатко,

• неоднаково розріджені гребінці.

Різноманітні, багатогранні національні особливості формують цікаві побутові речі. Із появою нових продуктів з’явилися нові типи посуду.

Форма східного кумгана („посуд пустелі”) була переосмислена. Український куманець у формі „бублика” або „круга” розвинувся із баклаги. Деякі з них мають досить великий отвір. Він полегшує посудину й дозволяє хазяїнові нанизати на руку кілька куманців із різними напоями, щоб, обходячи гостей, частувати кожного тим, чого він забажає.

О собливе враження справляє майоліка Полтавщини. Її яскрава декоративна і радісна піднесеність немовби визначена „ліричною” природою цього краю. Із багатьох осередків поширення майоліки найбільшої слави здобула Опішня. Своєрідні форми посуду відзначаються гарними пропорціями, округлістю та плавністю. Окремі деталі (шийка, носик, ручка) органічно поєднуються з тулубом. Крім посуду для щоденного вжитку виготовляють святковий. Це – миски, макітри, глечики, тикви, барильця, баклаги, куманці, а також фігурні вироби у вигляді барана, лева, сови, півня. На фігурних виробах поєднані розпис і пластичне оздоблення.