7.4.1. Основи обліку витрат і калькулювання послуг

Сфера нематеріального виробництва народного господарства, покликана сприяти формуванню та підтримці здібностей людини до праці, розвитку фізичних і духовних здібностей особистості, посідає чільне місце в системі суспільного виробництва. Це пояснюється не лише цільовими функціями, але й характером діяльності суб’єкта нематеріального виробництва, специфі­кою її результату, а також системою відносин, що складаються стосовно результату — послуги (корисного ефекту праці суб’єкта).

В економічній літературі подаються різні визначення продукту праці галузей установ бюджетної сфери. Так, з погляду категорії споживчої вартості, послуга — це особлива споживна вартість, корисна як конкретна діяльність, покликана задовольнити суспільні та особисті соціально-культурні побутові потреби. Собівартість є основою ціноутворення в цілому та послуг бюджетних установ зокрема. Визначення чи розрахунок собівартості певного продукту в даному разі послуги і являє собою калькуляцію. Калькуляції розрізняють за часом складання, а тому виокрем­люють попередні та наступні калькуляції.

Об’єктом обліку витрат виступають місця їхнього утворення, види однорідних послуг, зокрема установа, основні виробництва, структурні підрозділи (факультети, кафедри, відділення установ охорони здоров’я, наукові відділи й лабораторії тощо), у даних випадках виробниче обладнання, етапи, замовлення і т. ін. Під об’єктом калькулювання розуміють окремий вид послуги, певної споживчої вартості (підготовка студента певної спеціальності, надання відповідного виду медичної послуги). Основними методами калькулювання є позамовний та попроцесний методи обліку витрат і калькулювання. Сутність позамов­ного методу полягає у веденні обліку витрат по кожному замовленню чи партії продукції, а не за окремими підрозділами і звітними періодами. Попроцесний метод визначає таку процедуру, за якою всі витрати збираються за окремими підрозділами та процесами. Формування цих методів зумовлено двома формами виробництва — гетерогенною, що пов’язана з механічним поєднанням самостійних окремих продуктів у готовий продукт, та органічною, за якою готовий продукт отримується внаслідок ряду послідовних, пов’язаних між собою процесів.

8.1. Власний капітал бюджетних установ і завдання його обліку

Власний капітал бюджетних установ складається із сум їхніх фондів і фінансових результатів діяльності за минулі бюджетні роки.

Фонди бюджетних установ містять суми вкладень до фонду основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріаль­них активів з урахуванням нарахованого зносу, а також суми вкладень до фонду малоцінних та швидкозношуваних предметів, термін експлуатації яких не перевищує одного року.

Фінансовий результат діяльності за минулі бюджетні роки — це фінансовий результат виконання кошторису установи за минулий бюджетний рік у частині загального і спеціальних фондів.

Власний капітал бюджетних установ, як уже зазначалося в розд. 1, є основою для початку і продовження фінансово-госпо­дарської діяльності бюджетних установ, оскільки:

=1розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності бюджетних установ;

=12власний капітал перебуває в розпорядженні бюджетних установ необмежено довго й виконує, по суті, функцію довгострокового фінансування.

Завдання бухгалтерського обліку власного капіталу такі:

=контроль за формуванням фондів за джерелами утворення і їх зменшенням за напрямками та причинами;

=визначення результатів виконання кошторису за бюджетний рік;

=забезпечення різних рівнів управління інформацією про наяв­ність та рух власного капіталу.