51. Політика Франції щодо єс у 70-80-і роки XX ст.

Після відставки де Голля у 1969 році відбулася зустріч глав держав та урядів у Гаазі, на якій були обговорені всі спірні моменти. Всі учасники Гаазького самміту погодилися на фінансуванні спільної аграрної політики, створення власних ресурсів Співтовариства, розширення бюджетних повноважень Європейського парламенту. Тобто вирішили всі питання, що дотепер були причиною значної напруги у відносинах і лежали в основі кризи в червні 1965 року (політика порожнього стільця).

1971 рік – остаточний розпад світової валютної системи, перехід до вільно плаваючих валютних курсів.

1973 рік – енергетична криза.

У жовтні 1973 року Президент Франції Ж. Помпіду звернувся до глав уряду країн Європейського співтовариства з ініціативою проводити регулярні зустрічі глав держав або урядів, де б відбувався обмін думками і спільно готувались би рішення з важливих питань. Цей механізм отримав назву Європейська Рада, яка стала вищим органом, що здійснює як політичні, так і економічні функції.

У 80-ті рр.. Ф. Міттеран торкається питання політичної єдності у Європі на основі військово-політичної складової (подібно до ст.. 5 Північноатлантичного договору). Це фактично була політика на «ре активацію ЗЄС».

Мітеран. Самое важное место в своем внешнеполитическом курсе Миттеран уделял европейской политике. С согласия Франции в 1981 г. десятым членом Европейского союза стала Греция, а в 1986 г. — одиннадцатым и двенадцатым — Испания и Португа­лия. В 1985 г. Миттеран от имени страны подписал совместно с другими государствами, входящими в Европейское сообщество, Единый европейский акт. Он предусматривал дальнейшую ин­теграцию стран Западной Европы (Франции, ФРГ, Бельгии, Голландии, Люксембурга, Италии, Англии, Ирландии, Дании, Греции, Испании и Португалии): укрепление сотрудничества в политической, военной, валютно-финансовой областях, ликви­дацию границ, согласование внутренней политики, выработку и проведение совместной европейской внешней политики. Еди­ный европейский акт вошел в силу 1 июля 1987 г.

Главным партнером Франции по Европейскому сообществу оставалась ФРГ. Президент Франсуа Миттеран неоднократно встречался с канцлером Западной Германии Гельмутом Колем и обсуждал с ним проблемы многостороннего франко-западногер­манского сотрудничества.

51. Франція та Україна.

Виникнення незалежної України – одна з найважливіших геополітичних полій ХХ століття.

Спочатку Франція займала обережну позицію стосовно розпаду СРСР.

2 грудня 1991 року – заява ЄС щодо референдуму в Україні. Висловлювалися сподівання, що Україна візьме на себе зобов’язання СРСР і перш за все у сфері національних меншин та контролю над нерозповсюдженням ядерної зброї.

Париж хотів, щоб Україна приєдналася до ДНЯЗ як неядерна держава.

Ліквідація ядерної зброї – найважливіша умова дипломатичного визнання України та розвитку відносин з нею.

27 грудня 1991 року – Франція визнала Україну.

23 – 24 січня 1992 року – перший офіційний візит МЗС Франції Ролана Дюма: протокол про встановлення дипломатичних відносин та про консультації МЗС двох країн з міжнародних, європейських та регіональних питань.

Гюбер Перне – перший посол Франції в Україні.

Кочубей – перший посол України у Франції.

17 червня 1992 року – договір про взаєморозуміння і порозуміння.

Розюудова мирної та єдиної Європи.

Тоді ж Кравчук підписав Паризьку Хартію для нової Європи. Україна повністю приєдналась до НБСЄ.

Париж розглядав Україну в контексті відносин з Росією.

Весна 1992 року – Президент України призупинив процес виведення ядерної зброї з території України на територію Росії.

Париж висловив свою стурбованість.

Листопад 1994 року – приєднання України до ДНЯЗ.

США, Росія та Великобританія підписали меморандум про надання гарантій безпеки Україні.

Франція та Китай приєдналися до цих запевнень.

Повага незалежності та суверенітету України в існуючих кордонах та надання допомоги в разі агресії з боку інших держав. По великому рахунку – це підтвердження негативних гарантій.