9. Класична школа управління

Класична (адміністративна) школа управління базувалася на створенні універсальних принципів управління, дотримання яких, безперечно, забез­печить успіх підприємства. Першими представниками цієї школи були Г. Емерсон ( 1852-1931), А. Файоль (1841-1925), Г. Форд (1863-1947), А.К. Гастєв (1882-1941) та ін.

Г. Емерсоном зроблений суттєвий внесок у теорію і практику управління виробництвом. Він зазначав, що не виробництво повинне підлаштовуватися під управління, а навпаки, управління повинне обслуговувати виробництво.

Г. Емерсону належить розробка 12 знаменитих принципів підвищення продуктивності праці, де враховані час, затрачений робітником, і його вміння, що проявляється в якості роботи. Ці принципи не втратили свого значення і до сьогодні.

Анрі Файоль присвятив ряд наукових праць керівництву людьми, адміністративному управлінню, раціоналізації адміністративної діяльності. Суть його концепції "науки адміністрування" зводиться до організаційної структури управління персоналом, зміст якого розглядається як система взаємозв'язків між посадами і ролями. Основна увага приділяється управлінню процесами виробництва через визначення чіткої ієрархії у трудових колективах на засадах органічного поєднання повноважень і відповідальності. А. Файоль зробив спробу ввести принципи Ф. Тейлора про функціонувальну організацію фірми в адміністративне вчення. Новим в цій концепції було розчленування процесу управління на фази. А. Файоль виділив у процесі управління таку фазу, як перспективне планування, що відіграє суттєву роль у менеджменті. У своїх працях він висловив думку, що управляти - значить вести підприємство до мети, намагаючись раціонально використовувати його ресурси. А. Файоль сформулював 14 знаменитих універсальних принципів управління підприємством, які не втрачали свого значення і в сучасних умовах господарювання. Ці принципи зводяться до такого:1

1. Розподіл праці. Спеціалізація є природним станом речей. Метою розподілу праці є виконання роботи, більшої за об'ємом і кращої за якістю, за тих же умов. Це досягається за рахунок скорочення обсягу мсти, на досягнення якої повинні бути направлені увага і зусилля.

2. Повноваження і відповідальність. Повноваження - право віддавати наказ, а відповідальність - його складова протилежність. Де даються повноваження, там виникає відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна припускає слухняність і пошану до досягнутих угод між організацією і її працівниками. Встановлення цих угод, що зв'язують організацію і працівників, з яких виникають дисциплінарні формальності, повинне залишатися одним з головних завдань керівників. Дисципліна також припускає справедливо вживані санкції.

4. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати наказ тільки від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напряму. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути з'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні превалювати над інтересами організації.

7. Заохочення персоналу. Для того, щоб забезпечити рівність і підтримку працівників, їм необхідно надати справедливу зарплату за роботу.

8. Централізація. Як і розподіл праці, централізація є природним порядком речей. Проте відповідний ступінь централізації буде варіюватися залежно від конкретних умов. Тому виникає питання про правильну (оптимальну) пропорцію між централізацією і децентралізацією. Це проблема визначення міри, яка забезпечить кращі можливі результати діяльності організації.

9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг - це ряд осіб, що наділені владою (керівники), починаючи від особи, що займає найвище положення в цьому ланцюжку, вниз, до керівника низової ланки. Було б помилкою відмовитися від ієрархічної системи без певної необхідності в цьому, але було б ще більшою помилкою підтримувати цю ієрархію, коли вона наносить збиток інтересам організації і бізнесу.

10. Порядок. Місце - для всього є своє місце.

11. Справедливість. Справедливість - це поєднання доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Великий потік кадрів знижує ефективність організації.

13. Ініціатива. Ініціатива означає розробку плану і його успішну реалізацію. Це додає організації сили та енергії.

14. Корпоративний дух. Союз - це сила. А вона є результатом гармонії персоналу.

У загальному вигляді основні напрямки діяльності класичної школи управління зводяться до такого:

а) розвиток принципів управління;

б) визначення функції управління;

в) систематизований підхід до управління підприємством.

10. Основні тенденції розвитку персоналу

Сучасний етап науково-технічної революції призвів до якісних змін ролі людини в організації, перетворив її на головний фактор успіху і ефективності діяльності організації. Так, за статистичними даними 85% опитаних японських менеджерів на перше місце в своїх задачах поставили розвиток людських ресурсів в той час, як впровадження нових технологій зайняло 45%, а просування продукції на нові ринки – 20%.

Сучасний працівник повинен мати стратегічне бачення перспектив розвитку організації, а також мати широку ерудицію, що вимагає безперервного розвитку персоналу, тобто проведення заходів, що сприяють розкриттю потенціалу працівників, і як наслідок, збільшують їх можливості виконувати нові задачі,

В провідних західних корпораціях розвиток персоналу являє собою систему взаємопов'язаних дій, основними елементами якої виступають: розробка стратегій розвитку персоналу; прогнозування і планування потреби в персоналі відповідної кваліфікації; управління кар'єрою та професійним зростанням. Можливості розвитку повинні надаватися всім працівникам, оскільки це не тільки підвищує ефективність роботи, але й поліпшує моральний клімат, полегшує процес делегування повноважень та задач і, як наслідок, підвищує гнучкість управління.

Розвиток персоналу може бути загальним і професійним, і саме останній є об'єктом уваги кадрової служби.

Професійний розвиток – це набуття працівником нових знань і навичок, які він зможе використовувати в своїй професійній діяльності; це також процес підготовки працівника до вирішення нових виробничих функцій, зайняттю нових посад та усунення розбіжності між вимогами і реальністю. Він вимагає значних зусиль з боку працівника, тому він неможливий без зацікавленості з його сторони. Мотивами стимуляції професійного розвитку можуть бути збереження посади або отримання іншої, забезпечення стабільності або збільшення доходів, розширення контактів працівника, набуття нових знань, що дає йому змогу підвищити конкурентоспроможність на ринку праці.

На потребу професійного розвитку працівника в значній мірі впливає динаміка зовнішнього середовища, тобто поява нових зразків техніки і технологій і, як наслідок, зміна стратегій і структури організації та необхідність освоєння нових видів діяльності.

Відповідальність за розвиток персоналу несуть (рис.6.1):

• адміністрація підприємства;

• лінійні керівники підрозділів?*

• самі працівники, які повинні бути активними і спрямованими на самовдосконалення.

Лінійні керівники на підставі спостереження, за працівниками і врахування потенціалу працівника, а також його думки про свої кар'єрні наміри повинні формувати конкретні цілі розвитку і навчання, а також план кар'єрного зростання (рис.6.2)