Результати дослідження

Мною було проведено дослідження під назвою «Використання Інтернет, та впливу його на формуванні громадської думки в Україні»

В ході проведення опитування мною було опитано анкетним методом, 20 респондентів, віком від 20 до 25 років. Переважно студентів, саме студентів я обрав через те що це дуже соціально активна ланка нашого суспільства.

Перше питання анкети визначало загальну думку про мережу Інтернет, і в 100% вона є позитивною. Більшість опитуваних мною респондентів використовують Інтернет переважно для знаходження інформації та спілкування. Виключно для роботи інтернетом молодь користується меньше. А для вплив на формування громадської думки молодь має відвідувати не тільки соціальні мережі і наукові сайти, а й інші інформаційні ресурси. Хоча і в соціальних мережах проводяться дисскусії що до політичного та соціального становища в країні. Більшість респондентів які пройшли анкетування надають сааме первагу мережі Інтернет і ніколи не поступаються в здобуванні інформації з Радіо, Телебачення чи Преси.

Всі 90% опитаних респондентів вважають що Інтернет має негативний вплив на

Них як на громадян і як просто на користувачів Інтернету але не мають намірів більше не відвідувати сторінки всесвітньої павутини.

Взагальному, Інтернет це новий інформаційни гігант, який в останні роки 21-століття набув просто небувалого значення в різних сферах, і з надзвичайною швидкістью проникає в життя і голову, буденність кожного громадянина країни. Від старого до молодого, і тому слід розуміти що сааме Інтернет, та всі його прояви, такі як соціальні мережі, є основними чинниками формування громадскої думки Українців.

Висновки

Вплив Інтернету на громадську думку є незаперечним. Інтернет виражає і формує громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. В цілому громадська думка формується під впливом усіх засобів масової інформації (радіо, преса, телебачення, Інтернет). Маючи на меті привернути увагу громадськості до актуальних проблем, ЗМІ намагаються повніше відтворити у своїх матеріалах такі елементи змісту, як значущість розв’язання поставленої проблеми безпосередньо для індивіда, його сім’ї, колег тощо. Такого роду інформація є важливим каталізатором процесу формування громадської думки.

Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка з допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх учинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки.

Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, Інтернет, з одного боку, акумулюює досвід і волю мільйонів, а з другого — впливає не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.

Інтернет здійснюює свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій.

Як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосторонньої, точної інформації про дійсність, в тому числі про сферу соціальних відносин. Відчуваючи потребу в одержанні регулярної інформації, воно утворює спеціальні інститути, які постачають йому цю інформацію. З іншого боку, ці інститути використовують силу інформації з метою впливу на суспільство.

Важливим чинником на сучасному етапі розвитку ЗМІ стало кардинальне переосмислення ролі та завдань мас-медіа, виокремлення окремих пріоритетів, пошук нових тенденцій діяльності. Засоби масової інформації стали "гарантом демократичної правової країни, де поважають права людей, зокрема доступ до своєчасної та об'єктивної інформації. Відтак ЗМК на сьогоднішній день відіграють неабияку роль у багатогранній системі вдалого розвитку демократичного ладу держави. Мас-медіа виступають "рупором правди та справедливості", важливим елементом формування громадської думки, де кожен має право власного голосу і власних переконань.

Таким чином, інститути соціального інформування –Інтернет, преса, радіо, телебачення - одночасно є інститутами виховання політичної культури, економічного мислення, які використовуються владними структурами в інтересах задоволення потреб суспільства, суспільного прогресу.

Список використаної літератури

1. Закон України про інформацію // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 48.

2. Закон України про інформаційні агентства // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 13.

3. Закон України про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

4. Закон України про телебачення і радіомовлення. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

5. Закон України про друковані засоби масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 1.

6. Закон України про систему Суспільного телебачення і радіомовлення // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 45.

7. Закон України про порядок висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 49.

8. Грищенко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. - К.: Ін-т журналістики КНУ, 2000.

9. Громадська думка: за матеріалами семінару. ‑ К., 1997.

10. Дмитровський З. Коментар в інформаційній телепрограмі: особливості, методика підготовки // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 22.

11. Копиленко О.Л. Влада інформації. – К., 1991.

12. Корольков. Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика. Підручник, 2-е вид. доп. – К.: Видавничий дім "Скарби", 2001.

13. Лубкович І.М. Основні принципи психології масової комунікації // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 20.

14. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. і поліпш. - К.: ЦУЛ, 2003.

15. Нестеряк Ю. Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика // Вісник Київського національного університету. Журналістика. – 2002. – № 10.

16. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. - К., 1999.

17. Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1994.

18. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації: Навчальний посібник. - К.: Інститут журналістики, 2004.

19. Багдикян Б. Монополия средств информации. – М., 1987.

20. Блумер Г. Коллективное поведение: Пер. с англ. // Американская социологическая мысль: Тексты. - М., 1994.

21. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения.-М.: Изд-во МГУ, 1991.

22. Бурдье П. Общественное мнение не существует // Социология политики. – М., 1993.

23. Бурдье Пьер. Социология политики. ‑ М., 1993.

24. Ворошилов В.В. Журналистика. Базовый курс.: Учеб. Псобие. / С-П Ин-т социологии и управления социальными процесами. – 3-е издание. – СПб.: Издат-во Михайлова В.А., 2001.

25. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятие и проблемы измерения. – М.: Политиздат, 1987.

26. Доценко Е. Психология манипуляции. – К.: Изд-во Вища школа, 1989.

27. Ефимова Е.Д. Участие различных групп населения в производстве массовой информации. Автореф. дис. канд.философ.наук – Минск, 1987.

28. Жаворонков А.В. Аудитория СМИ и пропаганды: социологический анализ. – М.: Политиздат, 1986.-245с.

29. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. – М., 2003.

30. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. — К.: К.І. С., 2002

31. Любивый Я.В. Современное массовое сознание; динамика и тенденции развития. – К., 1993.

32. Маркелов К.В. Информационная политика и общественный идеал. - М., 2005.

33. Международное информационное право: Метод. материалы к междисциплин. спецкурсу. – М: СТЭНСИ, 2002.

34. Ноэль-Нойманн Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996.

35. Почепцов Г. Г. Информационные войны. — М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2003.

36. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации. – М., 1998.

37. Пугачев В. П. Средства массовой коммуникации в современном политическом процессе // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. — 1995. — № 5.

38. Скуленко М.И. Убеждающие воздействие публицистики. – К.: Вища школа, 1986.

39. Фомичева И.Д. Методика конкретных социологических исследований и печать.– М.: Изд-во МГУ, 1980.

40. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. — М.: Олма-Пресс, 2002.

41. Шерковин Ю.Д. Воспитательные функции средств массовой коммуникации. – М., 1990.

42. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М.: Мысль, 1980.

43. Демидов А.И. Власть в единстве и многообразии её измерений // Государство и право. – 1995. – №11.

44. Лубкович И.М., Здоровега В.И. Знать, чтобы воздействовать // Журналист, 1989.-№12.

45. Манеров В.Х. Психологические аспекты в изучении аудитории // Вопросы психологии.-1991.-№2.

46. Сафронов Ф. Именем народа, или мифы идеологии и структуры политического сознания // Диалог. – 1994. – №2

47. Соловьев А. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации // Полис. — 2002. — № 3.

21