Питання 4. Авторські програми та особливості їхнього ведення

Місце і роль авторських програм у сучасному телеефірі. Поява авторського „Я” у вітчизняному телеефірі – ознака змін у суспільстві. Авторські програми – прояв саморозкриття творчої особистості. „Заговори, щоб я тебе побачив” (Сократ) – ці слова можуть слугувати влучною характеристикою сучасного ведучого авторських програм. З’являтися в кадрі, коли є про що розказати людям. Уміння донести думку, переконати, спрогнозувати. Синтез ролі ведучого і журналіста в підготовці авторських програм (обрання теми, збір інформації, осмислення і втілення задуму в сценарії та на телеекрані).

Втілення авторського задуму, висловлення власної позиції. Неординарність ведучого таких програм: цілеспрямованість, наявність ціннісної орієнтації, моральна вихованість, духовне багатство, вміння самостійно вчитися, інтегральна властивість, оригінальність. Авторське розуміння світу і подій у ньому (на відміну від інформаційного мовлення). Авторські програми: завжди мають риси суб’єктивізму – від обрання об’єкта зйомок до останньої склейки.

Основні професійні риси ведучого авторських програм:

компетентність; аналітичність мислення; ерудиція; розуміння суспільно значимих проблем; переконливість і віра в те, про що йдеться в програмі.

Стиль ведення – комунікативний (чітка дикція, оптимальний для сприйняття темп мови, невимушеність, інтенсивність).

Ставлення до аудиторії: щира повага до глядачів, уміння на рівних спілкуватися з ними; добре знання своєї аудиторії; звертання до телеглядачів не як до масової аудиторії, а як до окремої конкретної людини, уміння викликати довіру глядача, оригінальність (самобутність) у подачі матеріалу, імпровізаційність. Пошук нових можливостей впливу на телеаудиторію. Розкутість і тактовність ведучого.

Питання 5. Імідж сучасного ведучого телевізійних програм.

Телеведучий – особлива, надзвичайно популярна, сучасна професія на телебаченні. Телеведучий – це стиль мислення, спосіб життя, ставлення до людей. Ведучий – „обличчя” телеканалу, неординарна особистість авторитетне телевізійне „я”. Успіх телевізійної передачі, як правило, набагато менше пов’язаний з її інформаційним змістом, ніж з „харизмою” тієї особистості, що транслює новини. „Харизма” – як особистий магнетизм . Харизма – особлива біологічна заразливість, людська чарівність, уміння самоорганізуватися, самостійно режисирувати свою поведінку, а можливо і звернутися до іміджмейкерівської діяльності професіоналів.

Складові образу ведучого: зовнішні риси, характер, манера поведінки, комунікативні характеристики, „ідейна платформа”. Головні психологічні якості ведучого-лідера – враження про нього в комплексі.

Цілеспрямованість телеведучого – наявність ціннісної орієнтації (інтереси, переконання, соціальні установки). Моральна вихованість – серйозне ставлення до своєї професії, висока оцінка телебачення як ефективного засобу впливу на телеглядачів, відповідальність у спілкуванні з мільйонною аудиторією. Духовне багатство телевізійної особистості - розвинуті здібності, досконале знання професії, вміння самостійно вчитися, набувати нових знань. Активність головної дійової особи телебачення – інтегральна властивість, поєднання пізнавальної і практичної діяльності.

Розвинена воля як невід’ємна складова характеру особистості телеведучого. Вольове зусилля – напруження, мобілізація сил для здійснення поставленої мети, специфічне виявлення вольової саморегуляції психологічного стану ведучого. Набуття фахових рис самоконтролю телеведучого : тренування вольової уваги, вироблення і закріплення навичок керування емоціями, тренування самовладання, вміння „пригальмувати” бажання, долати психологічні перешкоди.

Оригінальність, самобутність телеведучого – вирізнення серед оточуючого того, що є соціальною цінністю (наприклад, неординарне вирішення творчих завдань тощо). Оригінальність як результат життєвого шляху і виховання. Оригінальність як самовиховання. Емоційне і змістове значення пам’яті в роботі телеведучого. Внутрішня переконаність ведучого як психологічна умова його переконливості на екрані, запорука успішності, перспективності.

Одна з ознак еволюції і демократизації сучасних засобів масової інформації – „персоніфікація”. Правило дурного тону в сучасній журналістиці – говорити не „від першої особи”. Виникнення образів-масок.

Критерії оцінки роботи ведучого в кадрі: природність, невимушеність; вільне користування письмовим текстом; контакт з аудиторією (телекамерою); зовнішня поведінка та манери – жести, міміка, виразність; техніка мови; постановка голосу, інтонація, дикція, темп, вимова та артикуляція; культура мови – багатство словникового фонду, дохідливість; уміння слухати; вміння мислити в кадрі; дистанція спілкування (психологічний контакт); відчуття екранного часу.

Поняття „ведучий – господар програми.” Використання вербальних та невербальних засобів у подачі програм різного типу. Особливості ведення програм на різних телевізійних майданчиках (серед аудиторії, тет-а-тет з камерою, в парі з іншим ведучим).

Коротка характеристика манери ведення одного з ведучих українських національних каналів.