Питання 2. Специфіка роботи ведучого в розмовному типі програм. Підготовка і проведення інтерв’ю.

Інтерв’ю та його види. Творчі методики та технології ведення програм розмовного типу. Природа спілкування зі співрозмовником чи співрозмовниками. Інтерв’ю як жанр і метод (спосіб) збирання інформації. Інтерв’ю як міжособистісне вербальне спілкування для одержання інформації й вироблення нового знання з метою задоволення інформаційних потреб суспільства. Різні підходи до інтерв’ю як способу спілкування інтерв’юера з героєм програми: змагальні чи партнерські відносини.

Стилі ведення інтерв’ю: конфронтаційний, елітарний, партнерський. Підготовка ведучого-автора до інтерв’ю: визначення мети, попереднє дослідження теми, обдумування характеру запитань, стратегії і тактики ведення розмови. Підготовка запитальника, запам’ятовування запитань, розрахунок часу для незапланованих запитань та відповідей.

Основні види запитань: прямі і непрямі, відкриті і закриті. Додаткові (другорядні) запитання в залежності від функціональних завдань: уточнюючі, такі, що розвивають тему, контрольні, викривальні, кількісні, гіпотетичні, проективні, перехідні, пасивні та мімічні. Запитання, яких потрібно уникати: риторичні, підказки (ті, що містять у собі відповідь), улесливі, провокаційні. Перевантажені запитання, два запитання в одному. Недоречні та неетичні.

Попередня розмова з героєм програми. Вивчення його психологічного стану. „Розминка” (преамбула інтерв’ю). Створення дружньої атмосфери. Мімічні та словесні засоби впливу. Вибір амплуа.

Чіткість у визначенні запитань. Формулювання ведучим думки в кадрі як живого, органічного процесу. Зосередженість на співрозмовникові, осмислення його логіки, кола його думок, емоційного стану.

Розвиток взаємовідносин партнерів у кадрі під час діалогу: встановлення внутрішнього контакту, його емоційне наповнення. Чутливе реагування на зміни в поведінці співрозмовника.

Логіка, хронологія, імпровізація.

Дія на розум співрозмовника за допомогою логічних доводів. Дія на уяву

співрозмовника за допомогою збудження в ньому зорових уявлень, бачень.

Уміння ведучого слухати свого співрозмовника, вхопити головну думку. Не „потонути” в деталях. Уміння правильно „перебивати” свого співрозмовника. „Важкі” співрозмовники і особливості підготовки та ведення розмови в ефірі з ними. Послідовне орієнтування співрозмовника в руслі тематики, жанру програми. Дія на телеглядача через співрозмовника.

Завершення інтерв’ю (в прямому ефірі та під час запису). Відчуття часу – одна з головних професійних рис телеведучого.

Питання 3. Психофізична діяльність як важлива категорія в професійному становленні телевізійного ведучого.

Мета психофізичної діяльності ведучого: вплив на власну свідомість, волю, почуття (оцінити, зважити, проаналізувати, прийняти рішення тощо); на свідомість, волю, почуття співрозмовника (співрозмовників), телеаудиторію (переконати, застерегти, втішити, підбадьорити тощо).

Словесні засоби здійснення психічної дії. Вплив словесної дії на інтелект, розум, уяву, почуття телеглядачів шляхом логічних доказів, збудження зорових бачень та уявлень. Підпорядкування головної думки смислових шматків тексту ведучого певній словесній дії впливу (довести, пояснити, заспокоїти, застерегти, опротестувати тощо). Цілеспрямована словесна дія – збудник темпераменту, почуттів, емоційного стану ведучого. Вплив на уяву телеглядачів через „стрічку бачення” ведучого (образні уявлення).

Мімічні засоби здійснення психофізичної дії. Міміка – один з виражальних засобів ведучого. Відмінність міміки дій (вольове походження) від міміки почуттів (невимушений характер).

Змішаний характер психофізичних дій ведучого в кадрі: психічні – фізичні, словесні – мімічні, свідомі – імпульсивні. Самоконтроль та саморегуляція психологічного стану під час ефіру: вміння керувати своєю увагою, переключатись на потрібні творчі завдання, спрямовувати своє мислення в певному напрямку. Створення необхідних психофізичних умов для природного, органічного мовлення, точного і ясного донесення головної думки програми. Методи розробки психологічної дії впливу на глядача.

Значення підсвідомої (пасивної) та свідомої (активної) уваги. Стан уваги - активний пізнавальний процес, необхідна складова роботи телеведучого.

Вміння керувати своєю увагою - найвищий прояв професіоналізму.

Психологічні перешкоди на шляху до виконання творчих завдань: затиск, страх, втрата здатності мислити послідовно і т.д.

Увага зовнішня - підсвідома та внутрішня - свідома. Об’єкти зовнішньої уваги: предмети живі, неживі та звуки. Об’єкти внутрішньої уваги - предмет діяльності ведучого (ведення програми), включення його в процес мислення.

Подолання негативної психофізичної домінанти (психологічних перешкод)- вміння спрямувати своє мислення в потрібному напрямку:

• вольовий імпульс, оцінка ситуації, що склалася;

• фізичні вправи на подолання м’язового „затиску” тіла, мовного апарату;

• правильний вибір об’єктів уваги та зосередженість на них: а) зміст тексту; б) співрозмовник, його свідомість (хід думок, реакції, почуття); в) власна свідомість ведучого (спостереження, вивчення, обдумування, оцінка, аналіз, прийняття рішень).

Активний характер свідомої уваги. Види уваги:

• безперервна;

• ступенева;

• уривчаста;

Переключення уваги з одного творчого завдання на інше по безперервній лінії („прямий” ефір), ступеневий (фрагментарний відеозапис), уривчастий (дублі, непослідовне знімання епізодів).

Важливість зовнішньої уваги (зорової, слухової, на дотик, нюх, смак) для органічного самопочуття на екрані. Підпорядкування зовнішньої уваги внутрішній, процесу мислення, пізнання.

Активна зосередженість вищого ступеня - складна форма зовнішньо- внутрішньої уваги.