Питання 35: Італійське кіно 50-70-х рр. Хх ст. Творчість ф.Фелліні, м.Антоніоні, л.Вісконті.

Економічний розквіт Італії в 1950-х роках. Блискучий злет італійського кіно. Зміна тематики в мистецтві. Екзестенціальні питанні буття в творчості італійськіх режесерів. Творчість Ф.Фелліні як складова італійського «неоренесансну». Ранній Фелліні: вплив неореалізму. Фільми «Дорога» і «Ночі Кабірії»: комічне і трагічне, традиції карнавалу. Тема протистояння добра і зла в долях героїнь Д.Мазіни. «Солодке життя» і «8 ½»: особливості поетики. Автобіографізм, карнавальна фантазія, іронія містифікатора та комедіанта, католіцизм в картинах Ф.Фелліні. Людина і місто, історія і сьогодення, трагедія і сміх в документально-художній картині “Рим”. “Амаркорд” – провінциальна історія про природу італійського фашизму. Трагізм і комедія, ірраціональне і раціональне, реальність і фантазія, інтелектуалізм і емоційність пізніх фільмів Ф.Фелліні. Картини “Казанова Фелліні”, “Репетиція оркестру”, “Місто жінок”, “І корабль пливе”, “Джинджер і Фред”.

Відображення світоглядних драм людини середини століття у фільмах Л.Вісконті. "Одержимість" Лукіно Вісконті – один з кращіх дебютів в історії кіно ” Неореалістичний принцип документалізму в картині "Земля тремтить" Фільм "Найкрасивіша" в неореалистичній системі координат: життя звичайних людей, правдиві реалії сучасного побуту, людські пристрасті у ритмі великого міста. "Почуття" – звернення до історії та декларація живописної форми. Робота Вісконті в театрі. "Рокко та його брати" - форма родинного романа, що починає домінувати в творчості Вісконті. Характерні риси родинного романа - видовищність, оповідальність, многоплановість як можливість поміркувати над проблемою зміни поколінь, традицій, історичних епох, моральних цінностей. Головна тема творчості Вісконті – краса, що незмінно існує в пейзажах, інтер’єрах, людях, костюмах. Фільми «Леопард» та «Загибель богів». Філософська проблематика фільмів 1970-х років "Смерть у Венеції", "Людвиг", "Невинний" про вмирання людини, родини, класу, культури, епохи.

Психологізм – аскетичний по відношенню до середовища та скрупульозний по відношенню до героя – головна особливість авторського стилю М.Антоніоні. 1960-ті – розквіт творчості М.Антоніоні. "Пригода" (1960, спец. пр. МКФ в Каннах), "Нічь" (1960, гл. пр. МКФ в Західному Берліні, 1961), "Затьмарення" (1961, спец. пр. МКФ в Каннах, 1962), "Червона пустеля" (1964, гл. пр. МКФ в Венеції) - тетралогія, що принесла світову славу. Антоніоні – “співаку нікомунікабельності” та “поету відчуждення”. Соціально-психологічне дослідження суспільства та його хвороб (емоційна втома, самотність, неспроможність діяти) – головна тема творчості Антоніоні. 1970-ті – спроба наблизитись до соціально-політичної проблематики. Фільми “Забріски Пойнт”, “Кітай”, “Професія: репортер”. Неможливість збереження політичного нейтралітету. Притчевість кінооповіді в картинах М.Антоніоні.

Питання 36: Творчість а. Куросави. Загальна характеристика.

Дебют в кіно в ролі асистента режисера Кадзіро Ямамото в 1936 році. "Сугата Сансиро" (1943 р.) - перший фільм Куросави, присвячений історії дзюдо. Тема руху людини до духовного вдосконалення. Єволюція ціє теми в картинах -"Сім самураїв", "Червона борода" (складні взаємостосунки вчителя і учня); "Бездомний пес" ( боротьба одинака проти ворожого оточення під керівництвом мудрого наставника); "Жити" (самостійні пошуки істини). Справжня популярність – картина "П'яний янгол" (1948). Еволюцію поглядів на світ головного героя про необхідність творити добро і жити для інших, не розраховуючи на нагороди. Зіркова роль Тосіро Міфуне (улюбленого актора режисера).

Зміна ставлення до японського кіно після світового тріумфу фільму А.Куросави «Расьомон». Реальність як фальш. Відмова визнати яке-небудь свідоцтво за істинне, відносність і суб'єктивність правди. Сам Куросава так говорив про це: "люди не можуть жити без брехні, що дає їм можливість здаватися краще, ніж вони є насправді... Егоїзм — ось гріх, який людина несе з собою з самого свого народження".

Еволюція традиційних японських жанрів в фільмах Куросави: на зміну стандартному зіставленню любові і боргу (самурайських фільм "кэнгэки") реалістична боротьба за виживання, владу ("Сім самураїв" (1954, "Лев св. Марка" МКФ у Венеції; премія "Оскар"). Радикальна зміна уявлення про екранного самурая: новий ідеал мужності. Значення природи в картинах Куросави. Проливний дощ ("Расьомон") - це потік гніву, але одночасно і потік священної води, що змиває людські гріхи. Сухий вітер, що налетів на місто ("Охоронці"), здається одержимим жаданням вбивства. Спека в середині літа ("Бездомний пес") - важливий драматургічний елемент, алегоричне представлення післявоєнної атмосфери.

Куросава і потужність західної драми. Вперше в японському кінематографі синтез різних мистецтв національного і західного театру, літератури, живопису. Виразніше за все - шекспірівські екранізації, де в зоровому ряді присутня техніка класичного японського театру, а загальна структура оповідання зберігає типово західну логіку конфліктів. Фільми по Шекспіру ("Трон в крові", 1957; "Ран", 1985), екранізації Горького ("На дні", 1957), Достоєвського ("Ідіот", 1951), В.К. Арсеньева ("Дерсу Узала", 1976), Э. МакБейна ("Рай і пекло", 1963). Обовязковий перенос дії до Японії.

70-80-е роки — складний період в творчості Куросави (не більше одного фільму в п'ять років). Три останні роботи 90-х гг.— "Сни", "Серпнева рапсодія" і "Ще рано" —погляд на світ очима навченого досвідом старика.

Куросава - режисер - поєднання стародавньої традиції з новими сучасними віяннями., сплав великих образотворчих традицій німого кіно, знахідок кращих сучасних фільмів, прийомів, характерних для Золотого століття Голлівуду. Однаково добре володіння і динамічним монтажем, і традиційними японськими довгими планами, і граціозно мобільною камерою. 1989р. - почесний "Оскара" за внесок в кіномистецтво.