Питання 18. Культура мови на телебаченні. Поняття „телевізійна мова”. Правила та критерії підготовки ефірної інформації в програмах новин.

Українська мова – один з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Відомі українські та зарубіжні письменники, композитори, актори про милозвучність української мови. Відповідальне ставлення до мови – одна з найважливіших вимог до журналістики. Мова – основний виразний засіб спілкування телеведучого з глядачем. Сучасний телеведучий – носій мовної культури. Досконале володіння українською літературною мовою. Телевізійна мова: точність, ясність передачі авторської думки і мовного матеріалу, який використовується в кадрі чи поза кадром, чіткість та логічність викладення думки, закладеної в тексті, чіткість формулювання запитань до гостей студії. Мова ефіру – це розмовна мова, але без вживання суржика, професіоналізмів, діалектизмів, сленгу, вульгаризмів тощо. Характерні особливості розмовної мови на телебаченні: спонтанність; застосування позамовних засобів (міміка, жести тощо); застосування позалексичних засобів (фразовий та емфатичний наголос, паузи, темп мовлення, ритм тощо); застосування розмовно-побутової, емоційно-експресивної лексики й фразеології; переважання простих речень; уживання слів-звертань, слів-речень; повторення слів.

Мова телеведучих, тележурналістів як еталон культури мовлення. Досконале знання словесних наголосів та їхньої смислорозрізнювальної ролі: коли наголос слугує способом розмежування лексичного і граматичного значення фонетично тотожних слів, коли за допомогою наголошування розрізняються однакові за звучанням слова. Правильна вимова слів іншомовного походження. Обов’язкове знання та вміле використання телеведучими правил фонетики української мови. Словники – настільні книги телеведучого.

Підготовка студійних текстів (підводок) та правила побудови текстів новин (хто? що? де? коли? чому?) як приклад використання телевізійної мови. Чіткість, ясність, лаконічність, колорит: виклад суті складного матеріалу кількома простими реченнями, ілюстрація його яскравим відеоматеріалом – основні правила ефірної журналістики. Структура ефірних новинних матеріалів: кульмінація, причина, результат. Розмовна мова та зрозумілість текстів як один з найголовніших критеріїв та стиль ефірних матеріалів. Побудова речень та підбір слів при написанні текстів новин. Особливості використання абревіатур, числівників, прикметників, пасивного та активного способів дієслів.

Стиль матеріалу для ефіру та його відмінність від газетного стилю: подача титулів (звань, посад) перед іменами та прізвищами, обов’язковість ідентифікації людей, про яких ідеться в новинах, уникнення скорочень, у тому числі і при повторному згадуванні, переказ суті висловлювання замість прямого цитування, посилання на джерело – до цитати, а не після неї, заокруглення чисел, уникнення займенників для чіткішого розуміння тексту аудиторією, уникнення граматичних прикладок, складних речень. Уміння писати наочно як результат професійного володіння мовою.