О т о р и н о л а р и н г о л о г і я (лор-хвороби)

125.Промивання вух за допомогою шприца Жане. Сидячи, хворий утримує ниркоподібний лоток на стороні вуха, що промивається, пригорнувши його до шиї. Шприц Жане з антисептичним розчином вставляють у вухо на глибину до 1,5 см. Великим і вказівним пальцями лівої руки відтягають вушну раковину догори і кзаду. Струмінь антисептика із шприця товчкоподібними рухами поршню направляють по задньо-верхній стінці зовнішнього слухового проходу. Проводиться, поки сірна пробка (стороннє тіло) не вимиється повністю.

126.Передня тампонада носа. Правою рукою беруть вушний пінцет, яким захоплюють вушну турунду довжиною 60-80 см. Лівою рукою проводять передню риноскопію. Пінцетом у правій руці турунду вводять у ніс і просувають усередину в задньо-верхні відділи порожнини носа. У виді „гармошки” тампоном заповнюють усі носові ходи. Утримують тампони в порожнині носа до 2-х діб.

127.Розкриття паратозилярного абсцесу. Після анестезії слизової оболонки 1% розчином лідокаїну в місці найбільшого випинання навколомігдаликової клітковини, скальпелем роблять неглибокий вертикальний розріз (до 1,0 см). При відсутності гною розширюють тупо і розкривають зажимом Пеана вхід у порожнину абсцесу. Гнійний вміст хворий спльовує в ниркоподібний лоток.

128.Продування слухових труб за Політцером. Балон Політцера утримують в правій руці, лівою рукою оливу вводять в однин із присінків носу хворого й утримують великим пальцем. Іншими пальцями лівої руки щільно притискають обидва крила носа (одне до оливи, інше – до перетинки носа), герметично перекриваючи вхід у ніс. Хворому пропонують вимовити слова «виноград» або «тридцять три» і при вимові звуку «р» правою рукою стискають балон. При цьому підвищується тиск у закритій порожнині носоглотки, що зумовлює відкриття устя слухових труб і попадання повітря з носоглотки в барабанну порожнину, про що свідчить специфічний звук. який прослуховується з допомогою отоскопу, одна оліва якого введена в вухо хворого, а друга - в вухо лікаря.

129.Дослідження гостроти слуху шепотною й розмовною річчю. Пацієт має стати від лікаря на відстань 6 м. Повертається вухом, яке досліджується, до лікаря так, щоб не бачити лице лікаря (не читати з губ). Друге вухо досліджуваний закриває вказівним пальцем. Лікар на відстані 6 м пошепки або розмовною мовою (на резервному повітрі в легенях) вимовляє двозначні цифрові позначення від 21 до 99, крім круглих чисел. Якщо досліджуваний не повторює вимовлені лікарем слова, останній наближається до пацієнта на 1 метр, поки досліджуваний не повторить правильну шепотну річь (ШР) або розмовну річь (РР).

У Р О Л О Г І Я

130.Пальцьове ректальне дослідження (ПРД) передміхурової залози. Параметри передміхурової залози в нормі. У чоловіків передміхурову залозу можна пальпувати через передню стінку прямої кишки. ПРД доцільно проводити в колінно-ліктьовому положенні хворого. Передміхурова залоза в нормі має форму каштана і прилягає своєю основою до шийки сечового міхура, а верхівкою – до сечостатевої діафрагми. Основа залози відчувається пальцем як поперечна борозенка, що розділяє простату на дві симетричні долі. Латеральні краї залози визначаються в місці їх прилягання до м'яза, що підіймає задній прохід. При пальцьовому ректальному дослідженні оцінюють розміри, форму, симетричність залози, її консистенцію, характер країв – чіткість контуру. При дослідженні щільності залози проводять оцінку її однорідності, розмірів ущільнених ділянок, а також рухливості слизової прямої кишки над залозою. Також оцінюють ступінь болісності передміхурової залози при пальпації. У нормі передміхурова залоза пальпаторно має гомогенну щільноеластичну консистенцію і зберігає анатомічно правильну конфігурацію та симетричність. ЇЇ параметри в нормі: 2-4 см у поперечному напрямку та 2,5-4,5 см у подовжньому, товщина 2 см, маса в середньому 20 г.

131.Взяття секреції передміхурової залози для дослідження. Взяття секреції передміхурової залози доцільно проводити в колінно-ліктьовому положенні хворого. Кожну долю залози масажують окремо: вводять палець до верхнього полюсу правої долі залози та погладжують її, злегка натискаючи на залозу у напрямку від латеральних частин до медіальних. Потім таким же чином масажують ліву долю залози, після чого декілька раз натискають по середині залози зверху до низу, відповідно перешийку, витискуючи секрецію передміхурової залози у сечовипускний канал. Секреція передміхурової залози у вигляді краплі збирається на предметне скло.

132.Надлобкова пункція сечового міхура. Після діагностування шляхом перкусії збільшених розмірів сечового міхура проводять надлобкову пункцію сечового міхура. Виконання доцільно проводити у положенні хворого на спині. Пункцію виконують по середній лінії черева з відступом 1-2 см вгору від лобка. Тупу голку вводять строго перпендикулярно відносно передньої черевної стінки, враховуючи товщину підшкірного жирового шару, до моменту з’явлення з голки сечі. При великому відхилі кінця голки вгору є можливість травмування органів черевної порожнини пацієнта, при відхилі вниз – проникання голки в аденоматозну тканину передміхурової залози.

133.Проведення проби трьох склянок (дослідження сечі). Хворому пропонують безперервним струменем сечі проводити сечовипускання почергово в три склянки. Зміст кожної склянки досліджують макро- та мікроскопічно. Наявність гнійної сечі в першій склянці вказує на запальний процес у сечовипускному каналі, в третій склянці – в передміхуровій залозі або сім’яних міхурцях, у всіх трьох склянках – в нирці, верхніх відділах сечових шляхів, сечовому міхурі або на прорив абсцесу у сечові шляхи.

134.Проведення добової проби по Зимницькому (дослідження сечі). Добову пробу по Зимницькому застосовують для оцінки можливостей нирок по концентруванню та розведенню сечі. Сечу збирають на протязі доби 8 раз через кожні 3 години. Фіксують об’єм та відносну щільність сечі кожної порції. Потім сумують загальну кількості сечі у всіх порціях, з’ясовують добовий діурез, окремо обчислюють денний та нічний діурез. В нормі добове виділення сечі дорівнює 67-75 % від кількості випитої рідини, денний діурез складає 2/3 – 3/4 від кількості добової сечі. Коливання відносної щільності сечі на протязі доби складає 1005-1025.

Н Е Й Р О Х І Р У Р Г І Я

135.Оцінка неврологічного статусу у нейрохірургічного хворого виконується по наступній схемі: а) рівень свідомості, б) функція черепно-мозкових нервів, в) рухова сфера, г) оцінка чутливої сфери, д) координаторні мозочкові тести, е) наявність або відсутність менінгеального симптомокомплексу, ж) патологічні рефлекси.

136.Дифдіагноз. Пухлина г/мозку: анамнез – тривалий (при крововиливі в пухлину можливий апоплектиформний перебіг), у невролог. статусі - Домінування осередкової симптоматики над загальномозковою. ЧМТ: анамнез - короткий, зв'язок з травматичним епізодом, у невролог. статусі – загальномозкова симптоматика домінує над осередковою. Додатково: достовірні діагностичні критерії одержують при проведенні КТ, МРТ, при пухлинах з кістковою інвазією та ЧМТ важливу роль відіграє краніографія.

137.При проведенні ПХО ран голови у хворого з ЧМТ необхідно дотримуватись наступних правил: 1) економне висічення країв рани з урахуванням ходу нейро-васкулярних пучків скальпу, 2) ревізія дна порожнини рани (виключити належні кісткові пошкодження), 3) ефективне дренування в перші 24 години.

138.Вивести хворого з епістатусу. Проведення антиконвульсантної та інфузійної терапії.

139.Окажить допомогу при лікворно-гіпертензійному синдромі. Терапія діуретиками (фуросемід 2,0 в/в, препарати калію).

О Н К О Л О Г І Я

140.Пальпація молочної залози. Виконується у положенні стоячі, лежачі на спині або на боці. Дослідження починається з поверхньої пальпації, кінчиками пальців досліджують пове-рхню ареоли, потім периферічні відділи молочної залози послідовно, поділивши залозу на 4 квадрата. У тій самій послідовності виконують глибоку пальпацію. Спочатку пальпують здорову молочну залозу. При знаходженні пухлиноподібного утворення визначають його розміри, консистенцію, поверхню, рухомість по відношенню до оточуючих тканин.

141.Пальпація лімфатичних вузлів. Лімфовузли пальпують обережними коловими рухами ІІ, ІІІ та ІV пальців. Підщелепні вузли пальпують разом ІІ, ІІІ, та ІV пальцями правої руки, захоплюючи усю клітковину цієї ділянки та рухаючись до нижнього краю щелепи. Потім пальпують вузли шиї. Над- та підключичні лімфовузли пальпують, стоячи або спереду або позаду пацієнта. При пальпаціі пахвових лімфовузлів рука хворого повинна бути опущена, лікар сідає напроти хворого та рукою заходить по внутрішній поверхні плеча до верхівки пахвової западини та робить сковзні рухи вниз, притискуючи лімфовузли до грудної клітини. Пахові лімфовузли пальпують кінчиками ІІ, ІІІ, ІV пальців під паховою зв’язкою.

142.Пальпація печінки. Положення хворого лежачі або сидячі. Лікар сидить праворуч від хворого обличчям до нього. Чотири пальця лівої кисті лікар кладе на праву поперекову ділянку пацієнта, а ведиким пальцем тисне збоку та спереду на реберну дугу. Праву долонь лікар кладе усю, злегка зігнув пальці, на живіт хворого нижче реберної дуги по середньоключичній лінії. Хворому пропонують зробити глибокий вдох, при цьому печінка опускається і сковзає по кінчикам пальців нерухомої кисті лікаря. Визначають властивості поверхні нижнього краю, консистенцію, вузли, болючість. Повторюють декілька разів.

Пальпація селезінки. Селезінка у нормі не пальпується. Хворий в положенні на правому боці - голова трохи нахилена до грудей. Ліва рука зігнута у ліктьвому суглобі та лежить на грудній клітині, права нога витягнута, а ліва зігнута у колінному та ліктьвому суглобах. Лікар сидить праворуч від хворого обличчям до нього. Ліва рука лікаря лежить на грудній клітині пацієнта між VІІ та X ребрами зліва та трохи стискує грудну клітину. Права рука лікаря з трохи зігнутими пальцями лежить на передній поверхні черевної стінки у краю реберної дуги біля кінця X ребра, на видоху хворого права рука лікаря вдавлює черевну стінку, потім хворого прохають зробити глибокий вдих, при цьому збільшена селезінка сковзить під пальцями лікаря. Визначають властивості переднього краю, консистенцію, розміри, болючість. Повторюють декілька разів.

143.Ректальне дослідження. Виконується у колінному-ліктьовому положенні хворого, у положенні на спині, навприсядки, на боці. Потім смащений вазеліном палець у рукавичці обережно вводять в задній прохід, визначають наявність пухлини, її локалізацію, розміри, рухомість, присутність виразки, ступінь звуження просвіта кишки, характер виділень із прямої кишки.

144.Взяття матеріалу для цитологічного дослідження (мазок, мазок-відбиток, пункціонна біопсія). 1) Мазок: матеріалом для дослідження є мокрота, сеча, секрет передміхурової залози, виділення з соску молочнлої залози, шийки матки та піхви, прямої кишки, соскоба з тканини чи шматочків, придбаних при біопсії, за допомогою ватного тампону чи спеціальних щіточок. 2) Мазок-відбиток: при взятті матеріалу предметне скло щільно притискається до пухлини та пересувається впродовж останньої. 3) Пункційна біопсія: в асептичних умовах пунктують пухлину, аспіруючи в шприц невелику кількість матеріалу, при цьому в ньому не повинна знаходжуватись доміш анестетіка. Отриманий матеріал при необхідності центрифугують, рівномірно розповсюджують по предметному склу, висушують протягом 20 хвилин та направляють до цитологічної лабораторії. В направленні вказуються паспортні данні хворого, місто та засіб узяття матеріалу, попередній діагноз.