Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки

29

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

да, Бейна, Лернера, Тобіна, Папандреу [3, 146] тощо. В основу розрахунку кое-

фіцієнтів ринкової влади покладено показники витрат, цін, прибутку на капі-

тал. Розрахунок зазначених показників дає змогу визначити тип ринку, побу-

дувати відповідну матрицю типології ринку, дати характеристику процесу по-

ділу (сегментації) ринку.

Порогова частка ринку – це найпростіший кількісний критерій, переви-

щення якого дозволяє регулюючим органам віднести підприємство до катего-

рії монополістів або тих, які займають домінуюче становище на ринку.

Подібний підхід спостерігався у Великій Британії на початку здійснення

там антимонопольної політики. Першим антимонопольним законом у 1948 р.

передбачалося інформування Комісії з монополій і злиття у тих випадках,

коли частка однієї фірми або група спільно діючих фірм обмежує конкурен-

цію, захоплює більше 1/3 загального обсягу даного товарного ринку. Законом

1973 Р. Поріг було знижено до 25%.

В Україні діє поріг у 35%. Ті підприємства, які перевищують зазначену

частку, включаються у Державний реєстр підприємств-монополістів.

Слід зазначити, що даний показник має один недолік: він застосовується

до окремого підприємства і не дозволяє визначити структуру ринку даного то-

вару в цілому.

Коефіцієнт концентрації (CR) характеризує частку сукупних продажів

продукції галузі, яка припадає на 4, 8, 20, 50 підприємств-лідерів (у деяких

країнах використовується послідовність 3, 6, 10 тощо).

Наприклад, для трьох великих фірм:

(1)

де Кі – частка і-го підприємства в галузі, %.

Функцію оцінки нерівномірності розподілу ринкових часток виконує та-

кож коефіцієнт Джині (G), який розраховується за формулою:

(2)

де n – загальна чисельність підприємств галузі; Ai – сукупна частка ринку

найбільших підприємств; An – загальний обсяг ринку.

В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Джині дорівнює 0, а в умовах

максимальної концентрації (n – 1) / n.

Альтернативним показником концентрації ринку є індекс Херфіндела-

Хіршмана (Herfindale-Hirshman Index, HHI), який розраховується за формулою:

(3)

де ti – частка ринку i-го підприємства.

Значення цього показника коливається від 0 (мінімальна концентрація)

до 1 (максимальна концентрація). Інколи значення HHI множать на 10000 і,

таким чином, воно коливається від 0 до 10000 (якщо частка ринку виражена у

відсотках). Недоліки, які притаманні індексу концентрації, критика його за-

стосування під час проведення антимонопольної політики привели до того,

що у червні 1982 р. Департамент юстиції США офіційно відмовився від цього

Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки

показника і головною характеристикою структури ринку визначив індекс

Херфіндела-Хіршмана [14, 40–41].

Визначають три групи показників залежно від значення індексу:

- ННІ < 1000. Ринок оцінюється як неконцентрований;

- 1000 < ННІ < 1800. Ринок розглядається як помірно концентрований. Од-

нак якщо 1400 < ННІ, то необхідно додатково перевіряти доцільність злиття;

- 1800 < ННІ. Ринок вважається висококонцентрованим.

Цей показник більш доцільно використовувати для виміру концентрації

ринку. Однак його складніше розраховувати: необхідно мати інформацію про

ринкову частку всіх суб'єктів господарювання; якщо число виробників на

ринку дуже велике, розрахувати індекс стає практично неможливо.

Коефіцієнт Розенблюта (І) розраховується за формулою:

(4)

В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Розенблюта дорівнює 1/n, а в

умовах монополії 1.

Коефіцієнти Херфіндела-Хіршмана і Розенблюта відображають як від-

мінність між підприємствами в масштабах виробництва, так і число самих під-

приємств на ринку. В основу їх розрахунку покладена сума так чи інакше зва-

жених ринкових часток. У першому випадку як вагу використовують саме ці

частки, у другому – ранги відповідних одиниць.

Коефіцієнт Бейна (КБ) відображує норму економічного прибутку, а саме:

скільки економічного прибутку припадає на одиницю інвестованого капіталу.

Якщо норма прибутку на конкретному ринку перевищує нормальну (конку-

рентну) норму, то це означає: або цьому виду інвестування надається перевага,

або ринок не є вільно конкурентним. Цей коефіцієнт розраховується за такою

формулою:

(5)

де БП – бухгалтерський прибуток; НП – нормативний прибуток; ВК – влас-

ний капітал підприємства.

За допомогою коефіцієнта Лернера (L) визначають ступінь конкурентнос-

ті ринку та ринкової влади на ньому окремого суб'єкта господарювання:

(6)

де Pm – монопольна ціна; MC – граничні витрати; E – цінова еластичність по-

питу.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конку-

ренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Вели-

чина коефіцієнта Лернера прямо пропорційна ринковій владі та обернено

пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосе-

редньо відображує відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних із не-

ефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Коефіцієнт Тобіна (q) є показником, що засвідчує наявність монопольної

ренти у суб'єкта господарювання:

30

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009