
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •1973 Р. Поріг було знижено до 25%.
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •2005 Р. Складала близько 14%, п'яти – 20%. На сьогодні, після процесу кон-
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
- •Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
29
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009
да, Бейна, Лернера, Тобіна, Папандреу [3, 146] тощо. В основу розрахунку кое-
фіцієнтів ринкової влади покладено показники витрат, цін, прибутку на капі-
тал. Розрахунок зазначених показників дає змогу визначити тип ринку, побу-
дувати відповідну матрицю типології ринку, дати характеристику процесу по-
ділу (сегментації) ринку.
Порогова частка ринку – це найпростіший кількісний критерій, переви-
щення якого дозволяє регулюючим органам віднести підприємство до катего-
рії монополістів або тих, які займають домінуюче становище на ринку.
Подібний підхід спостерігався у Великій Британії на початку здійснення
там антимонопольної політики. Першим антимонопольним законом у 1948 р.
передбачалося інформування Комісії з монополій і злиття у тих випадках,
коли частка однієї фірми або група спільно діючих фірм обмежує конкурен-
цію, захоплює більше 1/3 загального обсягу даного товарного ринку. Законом
1973 Р. Поріг було знижено до 25%.
В Україні діє поріг у 35%. Ті підприємства, які перевищують зазначену
частку, включаються у Державний реєстр підприємств-монополістів.
Слід зазначити, що даний показник має один недолік: він застосовується
до окремого підприємства і не дозволяє визначити структуру ринку даного то-
вару в цілому.
Коефіцієнт концентрації (CR) характеризує частку сукупних продажів
продукції галузі, яка припадає на 4, 8, 20, 50 підприємств-лідерів (у деяких
країнах використовується послідовність 3, 6, 10 тощо).
Наприклад, для трьох великих фірм:
(1)
де Кі – частка і-го підприємства в галузі, %.
Функцію оцінки нерівномірності розподілу ринкових часток виконує та-
кож коефіцієнт Джині (G), який розраховується за формулою:
(2)
де n – загальна чисельність підприємств галузі; Ai – сукупна частка ринку
найбільших підприємств; An – загальний обсяг ринку.
В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Джині дорівнює 0, а в умовах
максимальної концентрації (n – 1) / n.
Альтернативним показником концентрації ринку є індекс Херфіндела-
Хіршмана (Herfindale-Hirshman Index, HHI), який розраховується за формулою:
(3)
де ti – частка ринку i-го підприємства.
Значення цього показника коливається від 0 (мінімальна концентрація)
до 1 (максимальна концентрація). Інколи значення HHI множать на 10000 і,
таким чином, воно коливається від 0 до 10000 (якщо частка ринку виражена у
відсотках). Недоліки, які притаманні індексу концентрації, критика його за-
стосування під час проведення антимонопольної політики привели до того,
що у червні 1982 р. Департамент юстиції США офіційно відмовився від цього
Економіічна теоріія та іісторіія економіічноїї думки
показника і головною характеристикою структури ринку визначив індекс
Херфіндела-Хіршмана [14, 40–41].
Визначають три групи показників залежно від значення індексу:
- ННІ < 1000. Ринок оцінюється як неконцентрований;
- 1000 < ННІ < 1800. Ринок розглядається як помірно концентрований. Од-
нак якщо 1400 < ННІ, то необхідно додатково перевіряти доцільність злиття;
- 1800 < ННІ. Ринок вважається висококонцентрованим.
Цей показник більш доцільно використовувати для виміру концентрації
ринку. Однак його складніше розраховувати: необхідно мати інформацію про
ринкову частку всіх суб'єктів господарювання; якщо число виробників на
ринку дуже велике, розрахувати індекс стає практично неможливо.
Коефіцієнт Розенблюта (І) розраховується за формулою:
(4)
В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Розенблюта дорівнює 1/n, а в
умовах монополії 1.
Коефіцієнти Херфіндела-Хіршмана і Розенблюта відображають як від-
мінність між підприємствами в масштабах виробництва, так і число самих під-
приємств на ринку. В основу їх розрахунку покладена сума так чи інакше зва-
жених ринкових часток. У першому випадку як вагу використовують саме ці
частки, у другому – ранги відповідних одиниць.
Коефіцієнт Бейна (КБ) відображує норму економічного прибутку, а саме:
скільки економічного прибутку припадає на одиницю інвестованого капіталу.
Якщо норма прибутку на конкретному ринку перевищує нормальну (конку-
рентну) норму, то це означає: або цьому виду інвестування надається перевага,
або ринок не є вільно конкурентним. Цей коефіцієнт розраховується за такою
формулою:
(5)
де БП – бухгалтерський прибуток; НП – нормативний прибуток; ВК – влас-
ний капітал підприємства.
За допомогою коефіцієнта Лернера (L) визначають ступінь конкурентнос-
ті ринку та ринкової влади на ньому окремого суб'єкта господарювання:
(6)
де Pm – монопольна ціна; MC – граничні витрати; E – цінова еластичність по-
питу.
Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конку-
ренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Вели-
чина коефіцієнта Лернера прямо пропорційна ринковій владі та обернено
пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосе-
редньо відображує відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних із не-
ефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.
Коефіцієнт Тобіна (q) є показником, що засвідчує наявність монопольної
ренти у суб'єкта господарювання:
30
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009