- •Міфологічні історичні знання у давньому світі
- •Біблійна історія та її особливості
- •Характерні риси античної бібліографії
- •Історичні твори гекатея мілетського
- •Історична творчість геродота
- •Історичні праці фукідіда
- •Історіографія еллінізму,полібій
- •Візантійська історігорафія-етапи і головні здобутки
- •Характерні риси,етапи розвитку і жанри історіографії європейського середньовіччя
- •Творчість аврелія августина.
- •11. Європейське історіописання vi_viiIст.(10 пит)
- •12. Творчість Беди Достопочтенного
- •13. Європейське історіопис. 9-11 ст.(8п)
- •14. Європейське історіопис. 12-14 ст.
- •15. Поява «рицарського» історіописання.
- •16. Візантійська історіографія. Амміан Марцеллін.
- •17. Історичні праці Прокорія Кессарійського
- •18. Творчість Михаїла Пселла.
- •19. Основні риси гуманістичної історіографії.
- •20. Гуманістична історіографія італійського відродження: головні етапи та постаті.
- •21) Леонардо Бруні: біографія
- •22) “Праґматичній” історіографії Бруні та інших італійських мислителів
- •24) Нікколо Макіавеллі (1469-1527) тривалий час був дипломатом
- •25) Молодший сучасник Макіавеллі і перший його критик Франческо
- •26.Французька гуманістична історіографія –головні постаті та здобуnrb
- •27.Ерудит Йосип Юст Скалігер
- •28.Творчість Бодуена
- •29.Французька протестантська історіографія Агриппа д’Обіньє
- •30.Історичні погляди Жана Бодена
- •31. Впливи гуманізму на англійську історіографію
- •32. Натурфілософські підстави історіографії Просвітництва
- •33. “ Нова наука про природу націй ” Джамбаттисто Віко
- •34. Історичні погляди Шарля Луї Монтеск’є
- •35. Філософська історія французьких просвітників ( Руссо, Вольтер, Тюрго)
- •36. “ Прогресивна історія ” Жана Антуана Кондорсе.
- •37. Особливості історіографії німецького Просвітництва.
- •38. Романтизм і європейська історіографія ( основні риси ).
- •39. Консервативна французька романтична історіографія. Жозеф де Местр.
- •40. Ліберальні французькі романтики: Тьєрі, Гізо, Міньє
- •41.Демократична французька романтична історіографія. Жуль Мішле.
- •42.Історія культури в німецькій романтичній історіографії: Шлегель, Фіхте, Шеллінг.
- •43. Філософська історія Гегеля.
- •48. Романтична історіографія в сша. Дж. Бенкрофт
- •49. Соціальна історія позитивізму: головні методологічні постулати (Конт, Спенсер)
- •50.Позитивізм у французькій історіографії. Іполіт Тен
- •51. Творчість Ернеста Лавіса
- •52.Дослідники французької революції Альфонс Олар, Альбер Собуль.
- •53. Позитивізм і англійська історіографія: т. Бокль, в. Стебс, Дж. Ектон.
- •54. Малонімецька історична школа. Йоган Густав Дройзен
- •55. Ліберальна німецька історіографія Якоб Букхардт
- •56. Історичні погляди Карла Лампрехта
- •57. Позитивізм в американській історіографії. Джон Дрепер.
- •58 Методологічний перелом в історіографії поч хх ст.
- •59. Творчість м. Вебера
- •60. Пошуки «нової історії». У фр. Історіографії поч. ХХст. Анрі Бер, Єміль Дюркгейм.
50.Позитивізм у французькій історіографії. Іполіт Тен
Позитивізм виник як напрям в історії у ХІХ столітті, і починаючи з другої половини XIX століття панував в усіх країнах Зх. У цей час активно розвивається позитивістська історіографія і це привело до перетворення історії в «царицю наук. Найважливішими постулатами позитивізму можна назвати: критерій науковості – об’єктивність змісту знання; теза про індивідуальність і специфічність історичних явищ, їх залежність від місця й часу; вимога максимально точного описування фактів. історичний процес пояснювався взаємодією рівноправних факторів – екон., пол.., культ., ідео., расового; застосування до суспільної теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук.У кн. ХІХ ст. позитивістський напрям став пануючим в французькій університетській науці. Так, у цей час французька історіографія займає визначне місце в історичній науці Зх. і справляє значний вплив на розвиток іст. думки в світі. Фр. Іст. ХІХ ст. традиційно знаходилася під сильним впливом раціоналізму й позитивізму, а політичні умови не висували перед нею завдань об’єднання нації і створення держави. Іполіт Адольф Тен (1828 – 1893), який застосував до розвитку суспільства дарвінівську теорію про боротьбу за існування і тезу про визначальну роль навколишнього середовища, що забезпечує прогрес. Він був автор 5праці «Початки сучасної Франції», в який переглядав концепцію ВФР. Відштовхуючись від «фактів» історик переставав бачити в революції порив до свободи - звертав свою увагу на насильство і терор.Методологічна програма Тена відзначена граничною увагою до суб'єктивного фактору історичного процесу, прагненням дати його вичерпне пояснення.. Аналогічні погляди Локка, Дідро та їх прихильників склали потужну просвітницьку традицію у вирішенні проблеми людини, своєрідно продовжену в другій половині XIX в. різнобічним французьким мислителем. Теорія історичного пізнання Тена і в ще більшому ступені його історіографічна практика вписуються в загальне русло романтичної і неоромантической традиції XIX в.
51. Творчість Ернеста Лавіса
У кінці ХІХ ст. позит. напрям став пануючим в фр. Унів. науці.. Фр. Істор. ХІХ ст. традиційно знаходилася під сильним впливом раціоналізму й позитивізму, а політичні умови не висували перед нею завдань об’єднання нації і створення держави, фр. історика Е. Лавісса, який пристрасно ставиться до історичного матеріалу та активно його залучає для дослідження історичних подій минулого. Він зробив великий внесок у дослідження історії Франції. Досить цікавою та змістовною є «Історія Франції з найдавніших часів до революції» та «Історія Франції від революції до мирного договору 1919року» у цих працях автор подає логічний виклад подій, та намагається зробити історію могутнім засобом національного виховання.
52.Дослідники французької революції Альфонс Олар, Альбер Собуль.
Альфонс Олар є знавць історії вфр. «Християнство я французька революція», що вийшла в 1925 р., є коротким, стислим, але майже вичерпним оглядом фактів, які стосуються області взаємин церкви і революції у Франції кінця XVIII-го століття. І тут, як і в інших своїх більших роботах, Олар буржуазний учений, хоча і налаштований вельми гуманно і ліберально. Він серйозно вірить, що історик у підборі та висвітленні фактів може залишитися «безпартійним». Він в своїй роботі намагається уникнути всяких чітких і певних висновків особливо тому, що ці висновки неминуче мали б бути спрямованими проти церкви та релігії. Олар. Факти, згруповані і зібрані Оларом у книзі, нещадно викривають справжню природу релігії і церкви, розкривають те непримиренне протиріччя, яке існує в сучасному класовому суспільстві між релігією і революцією. Від Олара ми дізнаємося, що під час ВФР не було жодного великого контрреволюційного виступу, в якому головними діячами, а часто і натхненниками, що не були б агенти церкви. релігія і церква не мали ніяких глибоких коренів у масах, що ще наприкінці XVIII століття церква сама по собі не знайшла захисників серед трудового населення Фр..Альбер Собуль (p. 27.IV.1914) - франц. історик. Закінчив Сорбонну в 1935. Під час 2-ої світової війни - активний діяч Руху Опору. Найближчий учень Ж. Лефевра, А. Собуль. - один з найбільших знавців історії Великої франц. революції. Його книга. "Паризькі санкюлоти під час якобінської диктатури ..."- найбільш повне і цінне дослідження, присвячене з'ясуванню ролі париж. секцій в роки якобінської диктатури. На противагу "парламентським" історикам революції Собуль., слідом за Лефевром, всю свою увагу зосереджує на вивченні революції "знизу". Багато уваги С. приділив також вивченню аграрних проблем революці. Перу Собуля. належать також вельми містять. загальні нариси історії революції -"З історії Великої буржуазної революції 1789-1794 років і революції 1848 р. у Франції",
