31. Впливи гуманізму на англійську історіографію

Найвагомішим здобутком Відродження став гуманістичний світогляд — цілісна система ідей, яка запроваджувала якісно нове бачення світу і людини в ньому. Це стало можливим внаслідок взаємодії численних суспільних, інтелектуальних і духовних чинників. Разом зі зміною світоглядних засад відбулися серйозні зрушення й у розумінні та трактуванні історії. Ранні гуманісти бачили ключ до осягнення світу і людини у слові, через слово вони сподівалися знайти шлях до істини. уманістична історична думка у Анґлії виявились насамперед у очищенні хронік від найбільш фантастичних вигадок і див. Томас Мор (1478-1535) і Френсіс Бекон (1561-1626). У історії вони бачили науку політичного досвіду. Обидва були прихильниками монархічної влади, засуджуючи її переростання у тиранію. Оригінальністю відрізнялись їхні методи вивчення суспільства-держави. Т.Мор запропонував модель ідеального суспільства без приватної власності, обриси якого подав у книзі “Утопія”. Натомість Ф.Бекон намагався застосувати метод індукції до укладання історичних фактів у причинно-

наслідкові зв’язки.

Істотним компонентом культури XVI ст. була гуманістична історіографія тюдорівської Англії. Фундаментальна праця Полідора Вергілія (1470-1555) "Англійська історія" (1533), написаний на замовлення двору, значно вплинула на тодішніх англійських істориків. Історія в цьому творі зображується як результат діяльності королів, одержимих жаданням влади. Джона Стоу (1525-1605) "Звід, англійських хронік" (1565). У. Кемдену (1551-1623) належить двотомна праця "Аннали царювання королеви Єлизавети" латинською мовою (1615 - 1625 рр..).

32. Натурфілософські підстави історіографії Просвітництва

ХVІІ століття стало тим часом у культурно-духовному розвиткові Європи все більшу частку починає займати науково-інтелектуальне сприйняття оточуючого світу. Формується раціональне ставлення як до природи, так і до людини, яке грунтується на осмисленні чуттєвого досвіду. Підґрунтям нової історчної науки став досвід ренесансного гуманізму,а також успіхи дослідного. Найвищого розвитку натурфілософія досягла у Просвітництві ХVІІІ ст. Передумови до зміни світоглядної парадиґми склались у ХVІ ст. Цьому сприяли відкриття геліоцентричної системи, успіхи дослідної науки, що принесли нові набутки у матеріальному виробництві, революційні зміни у політично-державному устрої. Першим її актом було математичне обґрунтування М.Коперніком геліоцентричності всесвіту (праця 1543 р. “Про обертання небесних тіл”), котре позбавило Землю й Людину центрального місця у світобудові. Далі Галілео Галілей (1564-1642) сформулював засади нової фізики і небесної механіки, засновані на експериментах і теоретичному узагальненні їхніх результатів. Вони дозволили ще більше розширити уявлення про всесвіт як безмежний простір. Френсісом Беконом у праці “Велике відновлення наук” він обґрунтував індуктивний метод, як єдиний метод наукового пізнання, покликаний дати адекватні знання. Бекон стверджував, що є лише два шляхи досягнення істини: перший полягає у переході від відчуттів і частин до більш загальних висновків і постулатів, інший шлях — витягнення перших свідчень з відчуттів і частин, поступово підносячись до загальних постулатів (індукція). Але обидва ґрунтуються на емпіричному досвіді і дозволяють у підсумку просуватись від незнання до більш повного знання. З іншого боку до проблем пізнання підійшов видатний французький філософ і математик Рене Декарт (Картезій) (1596-1650), Він запровадив до пізнання математичну логіку і переніс центр ваги на індивідуальний розум, здатний осягнути зовнішній світ. Історію він не включав у список наук, відокремлюючи її і від філософії, і від поезії (мистецтв), скептично ставився до правдивості історичних повідомлень і їхньої значущості у практичному житті.

Якісна різноманітність світу, зводилась до механістичної натурфілософії, головними рисами якої були: (1) невідокремленість духовного світу людини від його чуттєвої діяльності (2) підпорядкованість усього природного світу певним законам, (3) універсальність індуктивно-дедуктивних методів вивчення емпіричних даних, (4) причинно-наслідковий зв’язок між будь-якими явищами природного оточення.