1. Міфологічні історичні знання у давньому світі

писемність виник. як результат цивілізаційної еволюції первісних людських спільнот, які утворили перші держави на Бл. Сході і в Єгипті. які з’явилися у ІV-ІІІ тис. до н.е. Державна організація вимагала документації. До нас дійшло чимало документів, що скл. спеціальними царськими рахівниками про виконані робіт, повинностей, майнових справ тощо. Збереглося ряд написів правителів різних міст-держав, які повинні були увічнювати їхні перемоги у битвах, дари храмам. Ці записи засвідчують прагнення панівної верхівки залишити певний слід у пам’яті нащадків, сформувати сприятливий образ. Такий образ міфологізував особу правителя, прирівнював його до бога. Нащадки правителя за аналогією вважалися “діючими” богами або, божественими посланцями на землі. Від того часу діяльність богів і правителів стає єдиним змістом міфологізованої свідомості давніх суспільств. Найдавніший відомий сьогодні запис діянь правителів Месопотамії —“Стела коршунів”, що датується серединою ІІІ тис. до н.е. Після утворення об’єднаної шумеро-аккадської держави на замовлення котрогось з царів невідомим автором було складено “Списки царів” з поданням коротких відомостей про їхнє правління, переважно про війни і здобич. Ще один тип ранньоісторичної літератури — аннали. “Династичні аннали”,“Аннали ранніх царів”, “Аннали Вайднера” відомі лише у пізніших ассирійських і вавілонських копіях. Героїчно-епічний присвячений опису життя і

подвигів правителя міста Урук Гільгамешу (“Епос про Гільгамеша”). Його подвиги, спілкуванння і навіть боротьба з окремими богами засвідчували зростання впевненості людини у боротьб із природним оточенням. Єгипетські царські літописи, особливо "Палермський камінь", "Аннали Тутмоса III", "Стела Піанхі" ("Поема про Кадетську битву"). У численних писемних джерелах, які дійшли до сучасності, ставлення до минулого не виходить за рамки міфологізації, неподільності історичного часу і простору, уявлень про циклічність і незмінність людського життя. Хетські тексти засвідчують синкретичну міфологічну свідомість, в якій значне місце посідав численний пантеон богів. Серед документів були й перші аннали окремих царювань:“Аннали Хаттусилі І”, “Аннали Мурсилі ІІ”. Давні іранці створили власну релігійну систему, викладену у — збірці текстів під загальною назвою “Авеста”.

2. Біблійна історія та її особливості

Для давньоєврейської свідомості історичний процес завжди мислився у зв’язку з месіанством. Єврейська свідомість, була спрямована у майбутнє, коли відбудеться величезна подія, яка змінить долю Ізраїлю. Євреї вважали, що світ розвивається по висхідній, кінцевий пункт якої – повне торжество Бога. Для євреїв все добре було пов’язане з майбутнім. Старий Завіт є історичною книгою, в якій пропонується своє власне тлумачення поняття історії, а також цілі існування людства. Значну частину С.З книги займає опис історичних подій ств. картину розвитку людства. Але Біблія являє собою не просте оповідання про факти минулого, а Священну Історію.

Біблійна історія звертає свою увагу на три основні події – падіння (повстанні людини проти Бога), потоп (її повна зіпсутість) і розсіяння (намагання бути самодостатніми). Біблійна історія розпочинається з подій створення. Біблії охоплюють значний період часу: від 1400 до 400 р. до н.е Теократичні книги (1405-1043 рр.) – оповідають про період від Ісуса Навина до Саула, коли Бог безпосередньо управляв Ізраїлем. Теократичну еру описують книги Ісуса, Суддів і Рут Монархічні книги (1043-586) – змальовують історію Ізраїлю в період монархії, це книги Самуїла, Царів і Хронік. Книги відновлення (536-420) – покривають період після Вавилонського полону, коли Ізраїль став провінцією поганських народів..