
- •1. Адміністративне право в системі права України
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права
- •5. Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права.
- •6. Джерела адміністративного права України та їхня характеристика. Основні законопроектні роботи у галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно-правові норми: поняття, види та особливості структури
- •8. Основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні
- •10. Дія адміністративної норми у часі, у просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавства срср і міжнародних договорів
- •9. Основні напрямки реформи адміністративного права в Україні
- •11. Поняття, види та основні тенденції систематизації адміністративного законодавства.
- •12. Поняття, склад та види адміністративно-правових відносин
- •13. Поняття, риси та рівні державного управління.
- •14. Функції державного управління: поняття, види та їхня характеристика
- •15. Принципи державного управління: поняття, види та їх характеристика
- •16. Поняття та види методів державного управління
- •18. Поняття та види методів державного управління
- •20. Поняття і види суб’єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика. Обставини, що впливають на суб’єктів адміністративного права
- •21. Адміністративно-правовий статус громадян України
- •22. Адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців
- •23. Центральні органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
- •24. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкт адміністративного права
- •25. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •26. Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права
- •27. Об’єднання громадян як суб’єкт адміністративного права
- •28. Правові засади державної служби
- •29. Поняття, ознаки і види державної служби
- •30. Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права
- •31. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •32. Поняття та риси адміністративної відповідальності
- •33. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика
- •34.Ознаки та склад адміністративного проступку
- •35.Колективні суб’єкти (юридичні особи ) як суб’єкт адміністративної відповідальності
- •36. Особливості адміністративної відповідальність неповнолітніх
- •37. Поняття та особливості адміністративного примусу. Співвідношення адміністративного примусу, передбаченого нормами адміністративного права
- •38. Характеристика заходів адміністративного попередження
- •39. Характеристика заходів адміністративного припинення
- •40. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •41. Порядок накладання адміністративних стягнень
- •42. Обставини що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •43. Характеристика заходів адміністративно-процесуального забезпечення
- •44. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика
- •45. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •46.Поняття , сутність та види адміністративного нагляду.
- •47.48.Звернення громадян як засіб забезпечення законності у державному управлінні
- •52.Принципи адміністративного судочинства .
- •54.Основні напрямки адміністративної реформи України
- •56.Основні напрями реформування інституту держаної служби
- •60. Організаційно-правові засади державного управління у галузі житлово-комунального господарства.
- •61 Організаційно-правові засади державного управління у галузі використання й охорони навколишнього, природного середовища
- •62. Організаційно-правові засади державного управління у галузі митною справою.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фінансів
- •64. Організаційно-правові засади державного управління у галузі банківською справою
- •66. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромисловому комплексі
- •65. Організаційно-правові засади державного управління у галузі промисловості
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі траспорту
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зв’язку
- •69. Організаційно-правові засади державного управління у галузі паливно-енергетичним комплексом
- •70. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури
- •75. Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури та спорту
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі туризму
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичної діяльності
- •82. Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони
- •83. Організаційно-правові засади державного управління у галузі безпеки
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у сфері юстиції
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ
- •87. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки
74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури
Культура посідає особливе місце серед інших складових соціально-культурної сфери. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне й циркове мистецтво, концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури тощо, кінематографія, телебачення й радіомовлення, видавнича справа, поліграфія та торгівля книгами.
Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження та популяризації творів літератури й мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні та використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва й пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами й закладами культури.
Суб'єкти, повноваження яких визначено в КУ, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері культури за рахунок утілення в життя відповідних норм Конституції:
Міністерство культури і туризму України;
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення;
Державний комітет телебачення і радіомовлення України;
Державний комітет архівів України;
Академія мистецтв України.
До косультативно-дорадчих суб’єктів адміністративно—правового регулювання у сфері культури належать: Національну раду з питань культури і духовності, Раду з питань інформаційної політики при ПУ, Національну комісію з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі, Міжвідомчу раду з питань кінематографії.
Діяльність у сфері культури здійснюють на професійній чи аматорській основі. Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.
Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.
75. Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульована ЗУ від 16 листопада 1992 р. «Про друковані засоби масової інформації в Україні» їх діяльність регулюється ЗУ «Про інформацію», «Про рекламу», «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами.
Друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території Україні, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення. Порядок їх реєстрації визначено постановою КМУ «Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентства та розміри реєстраційних зборів». Державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації здійснюють: із загальнодержавною, регіональною та зарубіжною сферою розповсюдження – Державний комітет телебачення і радіомовлення; з місцевою сферою розповсюдження в межах; АРК – Республіканський комітет з інформації АРК; однієї області, одного чи кількох районів, міста (крім Севастополя), інших населених пунктів, а також підприємств, установ і організацій – комітети інформації обласних державних адміністрацій; у межах м. Севастополя – комітет інформації Севастопольської міської державної адміністрації.
Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.
Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.
Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.
Основні засади управління сферою телебачення і радіомовлення закріплені у ЗУ «Про телебачення і радіомовлення». ВРУ визначає державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери. КМУ забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) - спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий державнийорган.
Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення"
Державне регулювання національного телерадіол-інформаційного простору здійснюється відповідно до Плану розвитку національного телерадіол-інформаційного простору, який розробляє і затверджує Національна рада згідно з визначеними законами України принципами, завданнями та пріоритетами.