13.4. Валютні умови зовнішньоторговельних контрактів

Важливим елементом зовнішньоторговельного контрак¬ту виступають валютні-фінансові умови, які регулюють розрахун¬ки між контрагентами. При визначенні валютно-фінансових умов контрактів, як правило, проявляється протилежність інтересів. Експортер прагне отримати максимальну суму валюти в найкоротший термін. Імпортер зацікавлений у виплаті найменшої суми ва¬люти, швидкому отриманні товару та відтермінування платежу до моме¬нту його кінцевої реалізації. Такі інтереси контрагентів впливають на вибір валютно-фінансових умов кон¬трактів, які також залежать і від характеру економічних та політичних відно¬син між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

До валютних умов зовнішньоторговельних угод відносяться: встановлення валюти ціни та валюти платежу, а у разі їх розбіж¬ності курсу — перерахунок валюти ціни у валюту платежу, а та¬кож способів усунення можливих валютних ризиків.

Валютні умови безпосередньо впливають на ефективність укладеної угоди. У зв'язку з цим контрагенти уважно слідкують за станом міжнародних валютних ринків, за коливанням валют¬них курсів, за валютно-фінансовим становищем країни свого контрагента. Вони прогнозують стан курсу валют на перспективу, прагнуть зробити правильний вибір валюти ціни та валюти пла-тежу.

Валюта ціни — це валюта, в якій виражена ціна товару, зафік¬сована в контракті. Як правило, валюту ціни виражають у най¬більш стабільній на момент укладення угоди валюті.

Ціна товару може встановлюватись у валюті країни експорте¬ра, у валюті країни імпортера чи у валютах третіх країн. Специ¬фіка вибору валюти ціни в зовнішній торгівлі країн колишніх ре¬спублік СРСР обумовлена частково конвертованістю національ¬них валют, у зв'язку з чим в розрахунках використовуються іно¬земні валюти. При цьому в торгівлі з переважною більшістю країн розрахунки здійснюються у вільно конвертованій валюті. Це може бути валюта контрагента чи третьої країни.

В імпортних контрактах при купівлі продукції в промислово розвинутих країнах, валюта яких є конвертованою, ціни, як пра¬вило, встановлюються в національній валюті цих країн. При ім¬порті із країн, що розвиваються, які мають неконвертовані та частково-конвертовані валюти, ціни фіксуються у вільноконвертованих валютах провідних країн світу: доларах США, англійських фунтах стерлінгів, марках ФРН, французьких та швейцарських франках, японських ієнах. При експортних операціях вітчизняні підприємства валюти ціни ви¬бирають з числа цих чи найбільш розповсюджених валют.

Визначення валюти ціни є дуже важливою умовою контракту, оскільки валюти не рівноцінні за своєю якістю: є стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю та слабкі (м'які) валюти, курс яких постійно змінюється. Тому від вибору валюти ціни за¬лежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати ек¬вівалент вартості, передбачений в момент фіксації ціни і підпи¬сання контракту. Тому покупець виграє при встановленні ціни в слабкій валюті і валюті, курс якої має тенденцію до пониження. Експортер, навпаки, прагне до найсильнішої валюти чи валюти, курси якої має тенденцію до підвищення.

Якщо ціна імпортного контракту буде встановлена в твердій валюті, то щоб компенсувати втрати, потрібно вимагати від про¬давця зробити знижку з ціни чи поступку за іншими умовами ко¬нтракту. В експортному ж контракті, якщо ціну встановлено у відповідності до інтересів імпортера, тобто в слабкій валюті продавцю слід підвищити ціну товару.

З валютної точки зору, експорт доцільно орієнтувати на краї¬ни з «сильними» валютами, а імпорт — зі «слабкими» валютами. Але це можливо лише при інших рівних умовах: якість, ціна і т. д.

Валюта платежу — це валюта, в якій проходить оплата товару за контрактом (або погашення кредиту, якщо в контракті перед¬бачено його використання).

В торгівлі з фірмами промислово розвинутих країн, і особливо європейських, валютою платежу, як правило, є національні валю¬ти цих країн. У торгівлі з країнами, що розвиваються, — ВКВ ос¬новних промислово розвинутих країн, причому в експортних ко¬нтрактах валюта тих із них, у банках котрих зберігаються надходження країн, що розвиваються від експорту.

Однією із суттєвих ознак валютного регулювання в нашій державі є терміни розрахунків за експортно-імпортними опера¬ціями.

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповно¬важених банках у терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 180 календарних днів від дати митного оформлення продукції, а у разі робіт, послуг або переда¬чі прав інтелектуальної власності — від моменту підписання акта або іншого документа, які свідчать про їх виконання.

Отримання продукції по імпортних контрактах не повинне пе¬ревищувати 180 календарних днів від моменту здійснення авансо¬вого платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується.

Порушення резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями приводить до нарахування пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3 % від суми недоотриманої виру¬чки або недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахо¬ваній у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день заборгованості. Нарахування пені здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, отриманих на митниці, а також журналу обліку розрахунків за імпортними контрактами.

Перевищення 180-денного терміну отримання валютної виручки або продукції згідно з імпортним контрактом можливе лише при індивідуальному дозволі обласного управління НБУ за місцем ре¬єстрації резидента. Підставою для продовження законодавчо вста¬новлених термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях є висновки відповідних міністерств та відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, постачання складних технічних виробів та товарів спеціального призначення. Продовження термінів розрахунків по експортно- імпортних операціях дається на термін, що, як правило, не пере¬вищує 180 календарних днів. В окремих випадках обласні управ¬ління НБУ можуть продовжувати строки вже наданих індивідуа¬льних дозволів на загальний термін не більше 270 днів.

Валюта ціни і валюта платежу, як правило, збігаються, але є випадки, коли вони не збігаються, особливо при проведенні клі¬рингових операцій чи при встановленні контрактних цін у тради¬ційних валютних (у торгівлі біржовими товарами, на аукціонах). Валюта ціни та валюта платежу не збігаються також при фіксації ціни в будь-якій розрахунковій одиниці (наприклад, СДР). Розбі¬жність валюти ціни і валюти платежу є також однією із форм страхування валютного ризику.

Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, то в конт¬ракті мають бути зафіксовані умови перерахунку першої в другу.

Тому, у контракті необхідно встановити:

 час перерахунку валют. Розрахунки завжди здійснюються за поточним курсом валюти — найчастіше за ринковим курсом за день до платежу чи за 2—3 дні, що передують дню платежу, або на день платежу;

 ринок, котирування якого беруться за базу перерахунку;

 курс перерахунку (курс продавця, курс покупця, середній курс);

 курс якого виду платіжних засобів використовується (курс телеграфного переказу, початкового переказу, векселів та ін.).

Якщо валюта ціни і валюта платежу збігаються, то її назива¬ють валютою контракту.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України, в розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торго¬вельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Використання національної валюти допускається в роз¬рахунках з країнами, колишніми республіками СРСР, крім Есто¬нії, якщо це передбачено контрактами.