Найважливіші цілі стандартизації:

• поліпшувати якість продукції, що випускається;

• підвищувати конкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва і забезпечувати умови для їх експорту на світовий ринок;

• встановлювати раціональну номенклатуру вироблених товарів;

• розвивати міжнародне співробітництво в усіх сферах людської діяльності;

• захищати навколишнє середовище в екологічному плані і забезпечувати безпеку людей;

• забезпечувати надійність, сумісність та взаємозамінність продукції.

В Україні розроблена концепція системи стандартизації, де визначено:

• принципи організації робіт по її проведенню;

• категорії нормативних документів зі стандартизації;

• основні види стандартів;

• положення по міжнародному співробітництву в галузі стандартизації.

Головним завданням стандартизації є створення комплексу нормативних документів, які визначають сучасні вимоги до продукції, до її розробки, виробництва і застосування, а також нагляд за правильним використанням стандартів.

Основний принцип стандартизації – це програмно – цільове планування. Іншими важливими принципами стандартизації є: директивність, системність, динамізм і оптимальність. Директивність чи обов’язковість стандартизації полягає в тому, що в стандарти закладаються вимоги і норми, обов’язкові за своєю державно – правовою основою. Недотримання таких вимог переслідується за законом. Системність допускає розглядати системи міжгалузевих стандартів, наприклад, стандарти на систему показників якості продукції (СПЯП).

Основні методи стандартизації:

• математичні методи (використання рядів кращих чисел і параметричних рядів);

• уніфікація (приведення продукції до однаковості за формою, нормами і типорозмірами);

• агрегатування (конструювання готових виробів з уніфікованих і стандартних деталей і вузлів);

• комплексна стандартизація (розробка єдиної системи взаємопов’язаних вимог до готової продукції, сировини, матеріалам, а також до процесів розробки, виробництва і споживання);

• випереджальна стандартизація (встановлення підвищення вимог до об’єкта стандартизації, обґрунтоване прогнозом науково – технічного розвитку).

0. Сертифікація товарів.

Сертифікація стала складовою частиною будь – якої структури ринкової економіки. Сертифікація – це дія, яка засвідчує за допомогою сертифіката або знака відповідності, що товар відповідає вимогам певних стандартів чи технічних умов. Вона є гарантією того, що даний товар відповідає вимогам стандартів. У більшості розвинутих країн існують національні системи сертифікації. Така система впроваджена в Україні з 1995 р. для харчових продуктів вітчизняного виробництва і тих, що завозяться, за назвою УкрСЕПРО.

«Сертифікація – це дія третьої сторони, яка надає впевненості у тому, що належним чином ідентифікована продукція відповідає встановленим вимогам»(Керівництво ІСО/МЕК 2). У цьому визначенні сертифікації чітко окреслено суб’єкти, які проводять сертифікаційну діяльність – це юридичні або фізичні особи, незалежні від виробника і споживача.

На відміну від оцінки і контролю якості при визначенні терміна «сертифікація» як необхідна умова регламентується належна ідентифікація продукції. Більше того, у системі сертифікації харчових продуктів і продовольчої сировини вважається за необхідне перед проведенням досліджень за показниками безпеки продукції визначати регламентовані стандартами органолептичні і фізико – хімічні показники.

При сертифікації всі показники поділяються на три групи:

• перша група – показники, необхідні для ідентифікації;

• друга група – показники, необхідні для підтвердження безпеки продукції та інших обов’язкових вимог для проведення обов’язкової сертифікації;

• третя група – будь – які показники, що не належать до обов’язкових, для проведення добровільної сертифікації.

Кінцевим результатом сертифікаційних досліджень є сертифікат відповідності.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову та добровільну сертифікацію.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення орган з сертифікації заявникові видає сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма і розміри, технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом.

Українським державним науково – виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації та Українським науково – дослідним інститутом стандартизації, сертифікації та інформатики розроблено ДСТУ 3413 – 96, в якому встановлено загальні вимоги щодо порядку проведення сертифікації продукції, процесів та послуг.

Сертифікацію продукції в Системі сертифікації УкрСЕПРО проводять виключно органи з сертифікації, а в разі їх відсутності – організації, що виконують функції органів з сертифікації продукції за дорученням Держстандарту України.

Порядок проведення сертифікації продукції в загальному випадку містить:

1. подання та розгляд заявки на сертифікацію продукції;

2. аналіз наданої документації;

3. прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації;

4. обстеження виробництва;

5. атестацію виробництва продукції, що сертифікується, або сертифікацію системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

6. відбирання, ідентифікацію зразків продукції та їх випробування;

7. аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

8. видачу сертифіката відповідності, укладання ліцензійної угоди та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

9. визначення сертифіката відповідності, що виданий закордонним органом;

10. технічний нагляд за сертифікованою продукцією;

11. інформацію про результати робіт з сертифікації.

Сертифікат – документ, що подається на продукцію, яка пройшла у встановленому порядку сертифікацію і який свідчить про відповідність продукції вимогам певного нормативного документу.

Факт сертифікованої продукції можуть підтвердити такі документи:

1. оригінал сертифікату відповідності;

2. знак відповідності;

3. завірена копія сертифікату відповідності;

4. інформація в технічному документі, де вказано № сертифікату, термін його дії, назва органу, що його видав.

Документи, які засвідчують належну якість та безпеку харчових продуктів:

1. сертифікат відповідності;

2. державний реєстр або висновок державної санітарно – гігієнічної експертизи;

3. ветеринарний дозвіл для харчових продуктів тваринного походження;

4. карантинний дозвіл для продуктів рослинного походження.

Суттєвий вклад у вирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН, яка розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ “Звіт загальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів споживачів”.

В розробці і впровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як ISO та IEC, з своїми технічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (ILAC), Всесвітній Форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (IATCA), а серед європейських: Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (EOQ), Європейський фонд з управління якістю (EFQM), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська академія сертифікаційної діяльності (EAC) та інші.