15.3. Технологія виробництва меблевих виробів.

Виробництво меблів складається з двох основних груп операцій - проектування і технологічних процесів (отримання заготовок і деталей, скріплення деталей в збірні одиниці, личкування, обробки, збирання виробу), які різні залежно від вихідних матеріалів і спосо­бів виробництва.

Життєвий цикл сучасних меблевих виробів як товару включає такі етапи: проектування; виготовлення заготовок, деталей і вузлів; збирання завершеного виробу чи виробів (при виготовленні комплектних виробів), тобто власне виготовлення; обробка виробів (нанесення покрить, оздоблень, прикрас тощо); пакування, транспортування і зберігання; реалізація (продаж, постачання); встановлення у місці експлуатації; експлуатація; утилізація (меблі як товар мають таку особливість на даній стадії, що вони можуть експлуатуватися досить значний час і на певному відрізку експлуатації розглядаються як антикварні вироби).

Вироблення меблів починається з проектування, мета якого - розробка технічного проекту. За ідеальних умов проектування тех­нічний проект повинен розглядатися компетентною колегіальною структурою, у складі якої бажані щонайменше представники виробництва, науки, торгівлі, споживачів і після затвердження якою вироби повинні рекомендуватися до виробництва. За реальних умов сучасного ринку меблів технічний проект є найчастіше компе­тенцією лише виробника.

Особливістю проектування є його визначальний вплив на формування усіх властивостей меблів, тому при проектуванні меблів повинні бути враховані утилітарні та естетичні вимоги до меблів (кількісні та якісні характеристики матеріалів, можливості автоматизації технологічного процесу, уніфікація і взаємозамін­ність деталей, ремонтопридатність майбутніх виробів) та архітек­турно-планувальні дані приміщень, для яких ці меблі призначені.

Важливою вимогою проектування є використання ефективних матеріалів і врахування роботи деталей і вузлів, які є складовими виробів.

При проектуванні належного рівня беруть до уваги:

• потребу в новому меблевому виробі на основі вивчення потреб і попиту та прогнозування їх змін;

• новітні науково-технічні досягнення у виробництві меблів;

• результати аналізу асортименту виробів-аналогів всередині країни і за кордоном;

• позитивні сторони та можливі недоліки майбутнього виробу;

• номенклатуру необхідних сировини, матеріалів та технологічні можливості конкретного меблевого виробництва.

Складовою проектування є конструювання - розроблення виробу з вузлів і деталей найпростіших форм можливо з меншою кількістю з'єднувальних поверхонь. Конструкція повинна вико­ристовувати уніфіковані деталі та елементи, забезпечувати високу технічну ефективність виробів, їх зручність, надійність, економіч­ність в експлуатації, придатність до ремонту та нескладність догляду, зовнішній вигляд і можливість співфункціонування з іншими предметами та виробами.

Заготовки і деталі для столярних меблів отримують механічною обробкою вихідних матеріалів з деревини. Для уникнення деформації і жолоблення ці матеріали перед механічною обробкою під дають сушінню. Сухі деревні матеріали обробляють розпилю­ванням для отримання заготовок; далі заготовки піддають різним механічним операціям, в результаті яких отримують деталі меблів.

Основні механічні операції обробки заготовок - стругання, торцювання, нарізання шипів і провушин, довбання гнізд; окремі заготовки піддають струганню крайок брусків.

Для отримання поверхні потрібного ступеня чистоти і гладкості деталі шліфують.

Деталь меблевого виробу - це найпростіша його частина, виготовлена без застосування збірних операцій, яка має встановлені розміри і оброблена за заданою формою. Деталь не можна розді­лити на дрібніші частини без її механічного руйнування. Найпрос­тішою деталлю столярних меблів є брусок. Бруски використовують для ніжок, проміжок, в'язки рамок і багатьох інших цілей. Вони є личковані шпоном або з масиву деревини; за формою - прямо- і криволінійні.

Окремі деталі меблів часто збирають у збірні (комплексні) оди­ниці. Збірною одиницею називають сполучення (скріплення, з'єд­нання) деталей будь-якого виду. Міцність склеювання - найважливіший фактор формування якості столярних меблів. Він залежить від якості клею, форми поверхні склеєних деталей, вологості деревини, інших факторів. Поверхні деталей, які склеюються, повинні бути гладкими, бо це забезпечує їх щільне прилягання; клейовий шов рівномірної товщини. Після склеювання деталі і вузли витримують у стиснутому стані (у струбцинах) до затвердіння клею.

Личкують окремі деталі та щити для надання привабливого виду меблям, виготовленим з деревини малоцінних порід. Найчастіше застосовують личкування шпоном, яке включає підготування поверхні основи, підготування шпону і наклеювання його на основу. При підготуванні поверхні з основи видаляють сучки і заробляють утворені отвори корками, зашпакльовують нерівності поверхні і тріщини. Для личкування площин великого розміру листи шпону, попередньо нарізані за розмірами, підбирають за породою деревини, текстурою і кольором; ці листи щільно склеюють смужками проклеєного паперу для отримання необхідного набору.

Сучасні столярні меблі масового виробництва відрізняються простою формою і, як правило, нескладним оздобленням, тому до лицевого оздоблення (оздоблення фасадів) меблів встановлюють особливо високі вимоги. Основними напрямами в оздобленні таких меблів є підкреслення текстури, надання деталям меблів визначеного кольору і фактури. Внаслідок того, що породи деревини з красивою текстурою є дефіцитними, найчастіше у меблях масового виробництва вдаються до імітації текстури цінних порід, що значною мірою розширює можливості оздоблення меблів.

Видів і способів оздоблення багато; переважаючими є:

• нанесення захисно-декоративних покрить (прозорих -лакування, розполірування, полірування, наклеювання прозорих плівок; непрозорих - фарбування, нанесення непрозорих плівок);

• імітаційне декорування (друкування, аерографія, нанесення синтетичного шпону і текстурованого паперу);

• нанесення прикрас (різьблення, інкрустація, інтарсія, накладний декор).

Порядок складання виробів є різним залежно від їх виду і конструкції і полягає у з'єднанні конструктивних елементів і деталей за допомогою зв'язки шипами (шипових з'єднань), болтів, стяжок тощо.

Найбільш розповсюдженими дефектами складання виробів є перевищуючі допуски зазори (щілини) у прорізах для дверей і шухляд, перекоси, недостатня жорсткість виробу, встановленого на дерев'яній площадці, а також - нещільне прилягання дверцят до стулки.

Гнуті меблі виробляють з дерев'яних брусків шляхом їх гнуття у шаблонах. Такі бруски не мають перерізаних (пошкоджених) волокон деревини, тому відзначаються високою міцністю. Найкра­ща порода деревини помірного клімату для гнуття - бук, але для виготовлення гнутих деталей широко використовують деревину інших твердих листяних порід (дуб, ясен, в'яз). Технологічний процес виробництва гнутих меблів складається з таких стадій: розкрій і механічна обробка заготовок; гідро­термічна обробка заготовок, гнуття, сушіння, механічна обробка гнутих деталей, оздоблення, складання.

Для виготовлення плетених меблів традиційно використовують здорові прямі вербові лозини товщиною до 10 мм і вербові палиці товщиною 11-40 мм. Замість вербових палиць часто вико­ристовують дерев'яні бруски або рейки, щити і рамки.

Перед виробництвом вербові лозини обробляють, видаляють кору, іноді розщеплюють на стрічки та відбілюють. При імітації лозин під бамбук застосовують випалювання через визначені інтервали, фарбування протравами та аніліновими барвниками.

Процес виробництва плетених меблів складається з підготу­вання матеріалів, виготовлення каркаса, плетіння і оздоблення.

Технологічний процес виробництва м'яких меблів складається з виробництва дерев'яних каркасів, їхнього личкування, оздоблення і виготовлення м'яких елементів.

М'які елементи складаються з основи, пружної частини та оббивного шару. Від конструкції основи і пружної частини зале­жить ступінь м'якості сидінь і спинок. Основи м'яких елементів є жорсткі (рами і коробки з заглушинами, наприклад, з клеєної фанери), гнучкі (рами і коробки з натягнутими полотнищами або стрічками з тканини) і еластичні (рами із сіткою з пружини "змійка", гумових стрічок тощо).

Процес виготовлення м'яких елементів залежить від їхньої конструкції.

Каркас металевих меблів найчастіше виготовляють з трубі кутової сталі, рідше - зі сплавів кольорових металів (переважно алюмінію і міді) та заготовок, отриманих куванням. Металеві деталі з'єднують кріпильними виробами для металу - заклепками, гвинтами, болтами, спеціальними замками та зварюванням.

Оздоблюють металеві меблі поліруванням, фарбуванням, нікелюванням, хромуванням, оксидуванням та кристалітовими покриттями.