0. Виробництво метало господарських товарів.

Технологічний цикл виготовлення метало господарських товарів (МГТ) складається із таких операцій:

• виготовлення заготовок;

• нанесення захисного або захисно – декоративного покриття;

• збирання складних виробів;

• декорування виробів;

• кінцева перевірка якості.

Виготовлення, обробка і оздоблення заготовок здійснюється шляхом різання (виточування на токарному станку, фрезерування, свердління, протягування); або спеціальним інструментом (кварцова, слюсарна обробка, притирання); оздоблення (шліфування, полірування).

Основним елементом виробництва МГТ є термічна і хіміко-термічна обробка заготовок. Розрізняють такі види термічної обробки:

• відпал 1 – го роду ;

• відпал 2 – го роду;

• гартування;

• відпуск.

Термічна обробка – це сукупність операцій нагрівання, витримки та охолодження з метою зміни структури і властивостей металів та їх сплавів.

Відпал 1 – го роду – це відпал, при якому не проходять фазові перетворення, а якщо і проходять, то не впливають на кінцеві результати.

Відпал 2 – го роду – при ньому проходять перетворення в металі з метою утворення дрібнозернистої структури.

Нормалізація – це термічна обробка, мета якої – виправлення структури перегрітої і литої сталі та подрібнення зерна, охолодження якої проводиться на повітрі.

Гартування сталі – процес термічної обробки, який включає нагрівання сталі до оптимальної температури, витримки при цій температурі з наступним швидким охолодженням. В результаті гартування підвищується твердість і міцність, зменшується пластичність, утворюється неврівноважена структура металу, виникають внутрішні напруги.

Швидкість охолодження сталі, нагрітої до температури гартування, має вирішальний вплив на результати гартування. Найбільш розповсюджені середовища для гартування: вода, водяні розчини солей, лугів, масло, розплавлені солі, повітря.

Поверхневе гартування – це процес термічної обробки в якому нагрівають поверхневий шар сталі до температури гартування при наступному охолодженні з метою отримання в поверхневому шарі відповідної твердості і міцності, при збереженні пластичної серцевини.

Майже всі металеві вироби, а особливо із чорних металів здатні до корозії. Корозія – це руйнування металу під дією зовнішнього середовища: кисню, повітря, сірчистих оксидів, води, розчинів солей, кислот, лугів. Розрізняють два основних види корозії – хімічна і електрохімічна, а за розповсюдженням – суцільна та місцева.

Основним способом захисту МГТ від корозії є нанесення захисного покриття. Захисні покриття можуть бути органічні (лакові, фарбові, полімерні плівки) та неорганічні (силікатні емалі, оксидні плівки, металеві).

13.5. Благородні метали та їх сплави. Ювелірне каміння. Методи закріплення каменів у ювелірних виробах. Виробництво ювелірних виробів.

Термін „дорогоцінні метали” має промислове і торговельне значення, а в науці ці метали називають благородними через їх високу хімічну стійкість, тягучість, гарний зовнішній вигляд і стійкість до окислення. Дорогоцінними ще називають через їх високу вартість.

Дорогоцінні метали порівняно м’які і легко піддаються механічній дії, тому для виробництва ювелірних виробів їх використовують у вигляді сплавів із другими металами. Сплави благородних металів з іншими володіють кращими механічними властивостями. Метали, що входять до складу сплавів, називають лігатурними. Склади сплавів регламентуються державними стандартами. До благородних металів відносять золото, срібло, платину, а також паладій, іридій, рутеній, родій, осмій.

Золото має інтенсивний жовтий колір і сильний металевий блиск. Золото – метал тягучий, м’який, пластичний і ковкий. Дуже важлива його властивість – хімічна стійкість. Розчиняється золото в суміші азотної і соляної кислоти («царська водка»), в міцних отрутах, легко реагує на ртуть. Плавиться при температурі 1063 ۫ С, щільність його 19 г/см. До складу золотих сплавів можуть входити срібло, мідь, паладій, платина, нікель.

Срібло – красивий білий, м’який, блискучий метал, тягучий, стійкий до окислення, володіє винятковою відбиваючою здатністю. Срібло легше від золота, стійке до лугів, але розчиняється в азотній і концентрованій сірчаній кислотах, окисляється в сполуці із сірководнем, при цьому покривається тонким шаром. Сплави срібла мають тільки один легуючий елемент – мідь.

Платина – срібно – білий, важкий, тугоплавкий метал, володіє високою хімічною стійкістю.

Ювелірне каміння буває природне і синтетичне. Природне – мінерального і органічного походження. В ювелірній практиці і в торгівлі каміння класифікують на коштовне і напівкоштовне та виробне. До коштовного відносять каміння мінерального походження – дуже тверде, прозоре: алмази, ізумруди, рубіни, сапфіри; органічного походження – перли, янтар, корали. Ваговою одиницею коштовного каміння є карат , який дорівнює 0,2 г, а для всього іншого каміння – грам.

Алмаз – найтвердіший камінь, після огранки він називається діамант, або брильянт. Залежно від кількості дефектів поділяється на 8 груп. Найцінніші – алмази «чистої води».

Ізумруд – крихкий мінерал травянисто – зеленого кольору; рубін – різновид мінералу корунду червоного кольору; сапфір – прозорий, різновид мінералу корунду від темно – синього до блідо – голубого кольору. Перли - органічного походження, утворюються в раковинах морських і річкових молюсків. Колір перлів від білого до чорного.

Напівкоштовне каміння – це прозоре, безколірне або кольорове каміння. Одиниця їхнього виміру – грам. До них відносять: олександрит, хризоліт, бірюза, гранат, топаз, янтар, корал.

Виробне каміння – це непрозорі мінерали або такі, що слабо просвічуються. До них відносять: халцедон (сірувато - голубий), сердолік (червонуватих відтінків), агат, онікс, котяче око, яшму, малахіт.

Для виробництва ювелірних виробів використовують різні декоративні і виробні матеріали: скло, кістки, пластмаси.

Для надання ювелірним каменям найбільшого блиску і гри світла їх піддають огранці. Види огранки різноманітні. Основні із них: розова (бічна поверхня каменя складається із трикутних граней); ступенева (грані розміщені рядами у вигляді ступеней); брильянтова (грані у великій кількості і максимально виявляють блиск і гру каменя); кабошоном (камінь у верхній частині має випуклу поверхню).

Для прикраси ювелірних виробів використовують різноманітні види обробки: полірування, гравірування, художнє емалірування. Після обробки у виробах закріплюють камені. Від якості закріплення залежить краса каменя.

У ювелірних виробах найбільш поширеними є слідуючі закріплення каменів: крапанове, грізантне, корнерне, гладке.

При крапановому закріпленні камінь закріплюється в лапках (крапанах). При грізантному камінь закріплюється верхньою частиною оправи із насічкою (гризантом). Корнерне використовується для маленьких дорогоцінних каменів, які встановлюються у висвердлений отвір виробу і закріплюються корнерами (частинками металу). При гладкому закріпленні камінь кріпиться суцільним верхнім краєм без зазору.

Особливістю виробництва ювелірних виробів є те, що вони розцінюються як твори мистецтва і створюються художниками – ювелірами. Основні технологічні процеси виробництва показано на рис. 1.

Заготівельні процеси : складання лігатури, плавлення, кування, прокатка, волочіння.

Форми ювелірних прикрас залежно від художнього задуму та естетичних властивостей отримують різними методами складності: литтям, штампуванням, монтуванням виробів, карбуванням. Види декоративного оброблення ювелірних виробів :механічне оздоблення, декоративно – захисні покриття (емалювання), хімічне оброблення.

Закріплення ювелірних вставок у виробі. Місце, де на виріб кріпиться каміння, називають кастом (оправою).