11.3. Взуттєві матеріали. Шкіряне взуття. Виробництво взуття.

Взуття – це товар призначений для захисту стопи і гомілки від впливу факторів зовнішнього середовища. Взуття поділяється на шкіряне, гумове і валяне.

Найбільший обсяг виробництва займає шкіряне взуття, найменший – валяне.

Взуття призначене захищати ноги від несприятливого впливу зовнішнього середовища в різноманітних кліматичних умовах і від механічних ушкоджень. Тому зимове взуття залежно від температурного періоду носіння повинне мати відповідні теплозахисні властивості: весняно- осіннє – мінімальну водопроникність, а літнє – добрі вентиляційні властивості. Взуття повинне відповідати естетичним, гігієнічним і експлуатаційним вимогам.

На формування споживчих властивостей взуття впливають матеріали, які використовують для його виробництва. Основні матеріали, які використовують для виробництва шкіряного взуття – це шкіра натуральна, штучна, синтетична, тканини, неткані матеріали, трикотажні полотна.

МАТЕРІАЛИ ВЕРХУ. Залежно від матеріалів верху шкіряне взуття поділяють на юхтове, хромове, текстильне, фетрове, з верхом зі штучної та синтетичної шкіри. Матеріали для верху – основна ознака групування взуття за прейскурантом. Вони повинні бути м’якими та еластичними, мати формувальні властивості, міцність до багаторазових згинів, красивий зовнішній вигляд. До шкір для верху взуття відносять юхту, хромові шкіри для верху і підкладки.

ЮХТА буває взуттєва і сандальна. Взуттєва являє собою товсту, м’яку шкіру з високим вмістом жиру. Виробляють юхту комбінованим і хромовим дубленням. За сировиною юхту ділять на три види: зі шкір великої рогатої худоби (яловичу); кінську; свинячу.

ЯЛОВИЧА відноситься до найбільш цінних видів юхти. Вона відзначається великими розмірами, високою міцністю, щільністю, низькою водопроникністю, найбільшою товщиною та зносостійкістю.

КІНСЬКА юхта має підвищену тягучість, водопроникність.

Для СВИНЯЧОЇ юхти характерні на поверхні сліди від видаленої щетини, велике намокання та знижена міцність.

ЮХТА буває чорна, кольорова і натуральна (має колір дубителя). Використовують її для робочого то спеціального взуття.

САНДАЛЬНА юхта відрізняється від взуттєвої меншим вмістом жиру (6- 12 %) і внаслідок цього підвищеною пружністю і жорсткістю. Сандалі, виготовлені з цих шкір без підкладки та проміжних деталей, добре зберігають форму.

ХРОМОВІ ШКІРИ. Вони становлять численну групу взуттєвих шкір, одержаних хромовим дубленням з різних видів сировини і призначених для верху найбільш масових видів взуття.

Хромові шкіри із шкір великої рогатої худоби – опойок, виросток, напівшкірок, бичок та яловиця. Усі ці шкіри досить щільні, мало тягучі, м’які. Використовують ці шкіри для модельного та повсякденного взуття.

ШЕВРО-ТОНКА, високоякісна шкіра, яка виробляється зі шкір кіз площею не більше 60 дм². Мерея шевро відзначається красивим узором, як риб’яча луска. Використовують шевро для виготовлення модельного взуття. Із шкір кіз площею більше 60 дм² виробляють козлину хромову, яка більша за товщиною, ніж шевро, грубіша, з крупнішими елементами мереї.

ШЕВРЕТ – менш міцна, ніж шевро, але більш м’яка, тягуча, виробляється з овечих шкір. Лицьовий малюнок шеврету нагадує шевро. Використовують його для виготовлення хатнього взуття.

СВИНЯЧІ ХРОМОВІ ШКІРИ. За зовнішніми ознаками помітно відрізняються від інших видів шкір для верху взуття. На лицьовій стороні є великі отвори, котрі залишаються після видалення щетини. Ця шкіра суха, жорстка, зі зморшкуватою поверхнею та некрасивим малюнком. Використовують ці шкіри для виготовлення вуличного, спортивного та хатнього взуття.

ВЕЛЮР – шкіра з ворсовою поверхнею, її виробляють з опойка, виростка, на півшкурка, шевро, шеврету і свинячих хромових шкір, які мають помітні дефекти лиця. Ворсову поверхню одержують шліфуванням шкіри зі сторони бахтарми. Велюр відрізняється від інших видів шкір підвищеним промоканням і меншою міцністю на розрив.

НУБУК – хромова шкіра з опойка, виростка, на півшкурка зі шліфованим лицем, характеризується дуже низьким, ледве помітним ворсовим покриттям.

ЛАКОВА ШКІРА – виробляється з опойка, виростка, на півшкурка, при нанесенні на лицьову поверхню лакової плівки.

ЗАМША – шкіра жирового дублення з низьким густим ворсом. Виробляється зі шкір оленя, лося, опойка, овець і кіз. Використовують замшу для жіночого модельного та ортопедичного взуття.

Опойок – габелок – шкіра ненародженого теляти; опойок – шкіра теляти – сисунця; виросток – шкіра більш дорослої тварини; напівшкірник, бичок і ялівка – шкіри підлітків і бичків молодняку.

Шкіряне взуття складається з великої кількості деталей, з’єднаних між собою різними способами. Процес виробництва шкіряного взуття складається з таких етапів:

• проектування моделей;

• розкрою матеріалів;

• пошиття і заключної обробки.

Методи кріплення низу взуття є основним елементом виробництва. Залежно від виду кріпильного матеріалу низ взуття закріплюють різними методами: гвинтово – цвяховим (гвинтовий, цвяховий), хімічним (клейовий, гарячої вулканізації, литий), нитковим (прошивний, сандальний, допельний, рантовий, «Парко», виворотний, бортовий) і комбінованим (рантоклейовий, допельно – клейовий, строково - клейовий) та інші.

Цвяховий, гвинтовий, прошивний методи кріплення використовують головним чином при виробництві важкого робочого і спортивного взуття (чобіт юхтових, черевиків для ковзанів та ін.). При цьому скріплюваний матеріал (цвяхи, латунний гвинтовий дріт, нитки) проходить через підошву, затяжну кромку заготовки верху і устілку.

При клейовому методі кріплення підошву прикріплюють до затяжної кромки з допомогою взуттєвих клеїв.

При методі гарячої вулканізації використовують сиру гумову суміш, яку в пресах одночасно формують, вулканізують і прикріплюють до верху взуття. На підошві такого взуття помітні сліди прес – форми. Використовують його при виробництві хромового і текстильного взуття.

Литий метод (виливання під тиском) використовується при формуванні деталей низу з пластмас, термоеластопластів, а також суцільно формованого взуття з цих матеріалів. На підошві такого взуття є сліди від прес-форми, а на ділянці берець – задирки (сліди від ливника).

Сандальний метод використовують при виготовленні переважно сандалій. У взутті виготовленому сандальним методом, відсутня устілка, підкладка верху. Затяжну кромку заготовки відгинають назовні і прошивають з краєм підошви та вузьким накладним рантом. Це взуття легке, гнучке, має невелику матеріаломісткість.

Допельний метод принципово не відрізняється від сандального, але у взутті, як правило, є підкладка, яка по лінії затяжної кромки відрізняється від заготовки верху і заходить за вкладну устілку. Використовують допельний метод при виготовленні літніх напівчеревиків (сандалетів, дитячих напівчеревиків і черевиків).

Рантовий метод – один із найбільш поширених ниткових методів кріплення. Обов’язковим елементом кріплення є рант – смужка міцної шкіри, внутрішній край якої прошивають разом з кромкою заготовки верху до губи устілки (виступу, відформованому по краю устілки в бік підошви). Потім до зовнішнього краю ранта нитковим швом прошивають підошву. Виходить гнучке, міцне кріплення. Устілку не прошивають наскрізь, що охороняє матеріал від руйнування потовиділеннями стопи.

Метод «Парко» за зовнішнім виглядом подібний до рантового, однак між рантом і устілкою відсутній шов, внутрішній край ранта пришивають до заготовки верху, устілка вкладна. Використовують цей метод при виготовленні дитячого взуття, що забезпечує його гнучкість і легкість.

Виворотний метод одержав назву від того, що підошву з заготовкою скріплюють у виворотному стані, після чого зшите взуття вивертають лицьовою стороною догори і вкладають устілку. Підошва такого взуття буває лише шкіряною.

Ушивний метод використовують для пошиття верху і низу взуття з м’яких шкір; підошву з верхом скріплюють ушивним нитковим швом по зігнутих краях цих деталей. Метод використовують при пошиві пінеток.

Бортовий метод характеризується наявністю у взутті загнутої догори кромки підошви у вигляді борту по всьому периметру. Якщо підошва шкіряна, то її прикріплюють до заготовки верху візерунковим плетенням зі шкіряних ремінців, а якщо гумова або пластмасова, то боковим нитковим швом унакладку. Бортовим методом виготовляють переважно опанки (легкі жіночі сандалети), рідше чоловічі напівчеревики.

Комбіновані методи кріплення являють собою поєднання двох різних методів (часто ниткового і клейового).

Ранто – клейовий метод – спочатку прикріплюють до ранта, з’єднаного з заготовкою верху, додаткову деталь низу – підкладку, а потім до підкладки прикріплюють підошву. Якщо підкладка зі шкіри, а підошва з іншого матеріалу, то даний метод називають ранто – клейовий зі шкіряною підкладкою. Аналогічно ранто – клейовому використовують допельно – клейовий, сандально – клейовий, парко – клейовий, строчко – литий методи.

Строчко – клейовий метод характеризується наявністю між верхом і підошвою взуття спеціальної платформи, обтягненої м’яким взуттєвим матеріалом, згори до обтяжки пристрочений матеріал верху, знизу – приклеєна підошва.