10.4. Умови зберігання і транспортування лфм.

ЛФМ постачаються споживачам партіями. За партію приймають кількість ЛФМ, одержаних за один технологічний цикл, яку супроводжує один документ про якість. У документі повинно вказуватись найменування підприємства, найменування ЛФМ, маса нетто – брутто, дата виготовлення, правила техніки безпеки.

Тарою для упакування можуть бути бочки, банки, бідони, фляги, цистерни. Тара повинна бути справною, щільно закритою.

ЛФМ – це отруйні, токсичні, вогненебезпечні речовини, які потребують спеціальних правил зберігання. На тарі пишуть: «отрута», «вибухонебезпечна», «їдка речовина».

На складах ЛФМ не можна зберігати кислоти, луги, тому що ЛФМ втратять свої властивості.

Необхідно дотримуватись гарантійних термінів зберігання.

У складських приміщеннях повинна бути витяжка, вентиляція, працівники повинні бути одягнені у спецодяг.

Питання для самоконтролю:

1. Визначте поняття, що таке лакофарбові матеріали? Розрийте їх призначення.

2. Визначте склад ЛФМ та наведіть характеристику складових елементів.

3. За якими ознаками класифікують ЛФМ? Дайте характеристику складових частин, визначте їхнє призначення.

4. Визначення оліф. Особливості їх отримання.

5. Лаки. Фарби. Визначення, класифікація.

6. Споживчі властивості ЛФМ. Методи визначення їх показників.

7. Які принципи маркування ЛФМ? Наведіть приклад маркування.

8. Охарактеризуйте правила транспортування та зберігання лакофарбових матеріалів.

Тема 11. Матеріали для виготовлення одягу, готовий одяг і взуття

11.1. Матеріали швейного виробництва. Формування споживчих властивостей.

До матеріалів швейного виробництва відносять тканини різноманітної структури, кольору, неткані матеріали, штучне хутро, шкіра.

Тканина – текстильний виріб малої товщини, порівняно великої довжини, певної ширини, виготовлений на ткацькому станку. Тканина утворюється в процесі ткання при взаємному переплетенні двох систем ниток – основи, яка розташована вздовж тканини, і утоку – прокладеного впоперек тканини. Переплетення є важливим параметром будови тканини і впливає на всі її властивості. Ткацькі переплетення групують на головні (прості), дрібно візерункові, складні і крупно візерункові (жакардові).

Структура тканини визначається видом і товщиною формуючих ниток, характером їх переплетення і щільністю.

Головні переплетення найбільш поширені, вони надають тканинам гладкої, однорідної поверхні. До них належать полотняне, саржеве, атласне переплетення.

Полотняне переплетення одержують при послідовному переплетенні кожної нитки основи з ниткою утоку в шахматному порядку. Лицьова і виворітна сторони тканини однакові.

Саржеве – характеризується наявністю на лицьовій стороні тканини рубчиків, які спрямовані зліва знизу нагору направо. В утворенні малюнка беруть участь не менше трьох ниток.

Атласне (сатинове) – надає тканинам гладкої, блискучої поверхні. В утворенні малюнка беруть участь не менше чотирьох ниток.

Дрібно візерункові переплетення являють собою або похідні від головних або їх комбінації. Похідні від полотняного (репс, рогожка), від саржевого (саржа зворотна, ламана). До них належать також крепові переплетення, які просвічуються.

Складні утворюються при переплетенні декількох систем основних і утокових ниток. До них належать півтора – і двошарові, ворсові, петельні (махрові).

Крупно візерункові (жакардові) характеризуються складним ткацьким рисунком рослинного або геометричного характеру з високим рівнем художньої виразності, утворюються при поєднанні різних видів переплетень з використанням апарату Жакарда.

Для покращення споживних властивостей тканини піддають спеціальному обробленню (білінню, відварюванню, промиванню, сушінню, фарбуванню, оздобленню).

Тканини поділяють за такими властивостями:

• функціональні – ширина, товщина, маса 1 м;

• ергономічні – гігроскопічність, проникність, теплозахисні властивості;

• естетичні – колірне оформлення, блиск, драпування;

• надійність – стійкість до механічних (міцність, подовження), фізико – хімічних (світлостійкість, атмосферостійкість) дій.

Усі тканини поділяють на бавовняні, лляні, вовняні і шовкові. Тканини пофарбовані в один колір, називають гладко фарбованими. Існує стандартна класифікація тканин, згідно якої тканини поділяють за такими ознаками: волокнистий склад, призначення. Нетканими називають текстильні полотна (матеріали) одержані з текстильних волокон, пряжі, ниток без використання процесу ткацтва.

Найважливішими факторами, що впливають на формування потреб у одязі, є його виробництво, матеріальний і культурний рівень населення, чисельність населення, його статево – віковий і соціальний склад, типологія, природно – кліматичні умови.

Основні споживчі властивості одягу:

• відповідність ергономічним вимогам;

• естетичність;

• надійність.

Швейні вироби повинні бути зручними під час їх використання, гігієнічними. Ергономічні властивості визначаються особливостями людини і характеристиками середовища. Найважливішими є антропометричні, гігієнічні та психофізіологічні вимоги. Естетичні властивості одягу припускають відповідність виробу соціальним потребам, що склалася у стильовому напрямі і моді. Надійність – це здатність одягу задовольняти матеріальні і нематеріальні потреби і відповідати таким вимогам, як довговічність, збереження, ремонтоздатність.

На формування споживчих властивостей швейних виробів впливає ряд таких факторів:

• матеріали, які використовуються для їх виробництва;

• процес проектування;

• розкрій;

• пошиття.

Проектування одягу включає моделювання та конструкціювання. Моделювання – створення моделі, взірця – еталону, по якому в подальшому виробляють виріб. Вироби, які будуть виготовлені по цьому взірцю, повинні бути наділені всіма необхідними споживчими властивостями. Моделюванням займаються висококваліфіковані художники модельєри. Модель одягу повинна бути сучасна, відповідати вимогам моди. Конструкціювання заключається у розробці по певному образі креслень виробів і лекал (викройок). Основне завдання конструкціювання – розробка чітких та правильних конструкцій, від яких залежить зручність одежі під час носіння, правильність посадки її на фігурі, розхід матеріалів, характер технологічного процесу.

Розкрій матеріалів на деталі здійснюється після проведення відповідних операцій (приймання по кількості та якості, підбір для кожної моделі матеріалу верху, підкладки, обробки, фурнітури). Після розкрою здійснюється комплектування деталей крою, які призначені для виробів певного виду і розміру.

Пошиття - складається із з’єднання деталей розкроювання, їх волого – теплової обробки та заключних оздоблювальних операцій. З’єднання деталей може бути ниткове (машинне і ручне), клеєним або шляхом зварки.

Волого – теплова обробка полягає у обробці виробів або деталей спеціальним приладом із використанням вологи, тепла, тиску. До заключних оздоблювальних операцій відносять: прикріплення петель, закріпок, пришиття ґудзиків, кнопок, пряжок, додаткових прикрас.