9.3. Дизельне паливо. Мазут. Основні властивості, марки і застосування.

Дизельне паливо, як і бензин, являє собою суміш парафінових, нафтенових і ароматичних вуглеводів і є продуктом прямої перегонки нафти з додаванням (не більше 20 %) компонентів каталітичного крекінгу.

Дизельне паливо використовується в двигунах, установлених на великовантажних автомобілях, тракторах і дорожніх машинах, на водному і залізничному транспорті.

Дизельне паливо на відміну від карбюраторного, містить більш важкі фракції вуглеводнів, які не схильні до детонації. Фізико – хімічні властивості дизельного палива характеризуються теплотою згорання, займистістю, фракційним складом, температурою спалаху, в’язкістю, температурою помутніння, початку кристалізації і застигання, вмістом сірки і інших шкідливих домішок.

Одним із основних показників якості є загорання, що характеризує здатність палива займатися без джерела запалювання й оцінюється цетановим числом. Цетановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (по об’єму) цетану в суміші.

Вміст сірки в дизельному паливі завжди більший ніж у бензині.

Маркування: у залежності від умов застосування промисловість випускає дизельне паливо трьох марок: Л (літнє) – для експлуатації при температурі навколишнього повітря 0 ۫ С і вище; З (зимове) – для експлуатації при температурі повітря – 20 ۫ С і вище; А (арктичне) – при температурі – 50 ۫ С і вище. У маркірування палива Л входять вміст сірки і температури спалаху; палива З – вміст сірки і температура застигання; палива А – вміст сірки.

Мазут є найбільш розповсюдженим видом котельно-пічного палива. Його одержують як у процесі прямої перегонки нафти, так і при крекінгу нафтопродуктів – це залишки після відгону з нафти бензину, гасу, фракцій дизельного палива. Використовується на залізничному транспорті, у хімічній промисловості як сировина й в інших галузях народного господарства, а також для забезпечення населення, дрібних комунально-побутових і сільськогосподарських підприємств.

Найважливішими характеристиками мазуту є теплота згорання, в’язкість, температура застигання, щільність, температура спалаху, зольність, вміст сірки й інших домішок.

Основними показниками якості мазуту при його маркіруванні є в’язкість, що визначає умови заповнення і зливу з ємкостей, транспортування по трубопроводах, подавання в топковий простір печей й т. ін. В’язкість мазуту залежить від температури, щільності, смолистості.

Температура застигання мазуту залежить від хімічного складу сировини і способів одержання нафтопродукту. Прямогонні мазути з парафінованої нафти мають температуру застигання понад 25۫ С, а крекінг-мазути – від 25 до 34۫ С.

При розрахунках обсягів ємкостей для зберігання і транспортування палива, визначені умов відстоювання води та осадження механічних домішок з мазуту користуються показником щільності мазу۫ту. Чим менша щільність мазуту, тим легше і швидше відокремлюються від нього вода і механічні домішки. Щільність мазуту коливається в межах 0,94 – 1,02 г/см і підвищується із збільшенням в’язкості.

Температура спалаху товарних мазутів 80-90۫С. Максимальна температура розігріву палива при початі по трубопроводах, заливанні в ємкості повинна бути не менше, ніж на 10С нижче температури спалаху.

Зольність мазуту залежить від якості підготовки і переробки сировини і визначається вмістом солей, неорганічних домішок, використовуваних присадок, а також продуктів корозії нафтової апаратури.

Маркування: нафтопереробною промисловістю виробляється кілька марок мазутів, які використовується як паливо: флотські Ф-5 і Ф-12, топкові 40 і 100. Цифри, що входять у марки (5, 12, 40, 100), вказують на максимальну в’язкість при температурі 50۫ С в одиницях умовної в’язкості.

Паливо для мартенівських печей поставляється марок МП – мало сірчисте, МПС – сірчисте. Газотурбінне паливо виробляється двох марок: ТГ – звичайне, ТГВК – вищої категорії якості, а паливо пічне побутове випускається марки ТПБ.