2. Іван Виговський та Гадяцький трактат

З смертю Б.Хмельницького подальша еволюція державно-правової ідеології в Україні характеризується наростанням її багатовекторності, по­чатком Руїни. Уже наступний гетьман Іван Виговський ( ? —1664) у відповідь на грубе втручання Москви у події в Україні, пору­шення «Березневих статей» 1654р. шукає союзу зі Швецією, Польщею, Литвою. У 1657-1659 pp. І. Виговський був гетьманом України і зміг піднести інститут гетьманства на високий рівень. Він значно розширив коло повноважень гетьмана. За його вла­ди було оформлено союзний договір зі Швецією, укладе­но договір про перемир'я з Польщею. І. Виговський мріяв розбудувати Україну подібно до Швейцарії, а відносини з Москвою прагнув розірвати. Його політичні наміри ясно відбили Корсунський договір зі Швецією (жовтень 1657 р.) і Гадяцький трактат (1658р.). Перший послідував після серії блискучих перемог шведського короля Карла X і його союзників над польськими військами. Прагнучи скористатися їх плодами, гетьман обумо­вив в українсько-шведському договорі розширення західних кордонів України до Вісли. Однак козацьке військо наказного ге­тьмана А. Ждановича потерпіло поразку і залишило територію Польщі.

Друга невдала спроба Виговського зберегти номінальну зале­жність Козацької держави пов'язана з Гадяцьким трактатом, що передбачав створення союзу трьох держав — Речі Посполитої, Ве­ликого князівства Литовського і Великого князівства Руського (тобто України). Статті договору гарантували права православної церкви, передбачали розвиток системи освіти, заснування двох академій із усіма «прерогативами і вольностями». Обумовлюва­лося відновлення українських кордонів, порушених війною, під­креслювалося, що народи трьох держав «повинні зіставатися при своїх свободах». Військо Запорізьке залишалося під юрисдикці­єю гетьмана, «згідно з стародавніми вольностями їх». Король по­винен був обиратися для трьох держав, а гетьман оголошувався довічно військовим і громадянським правителем України, їй надавалося право мати свій суд, чеканити монету. У майбутньому союзі передбачались загальний сейм, об'єднані збройні сили у випадку зовнішньої загрози, єдина податкова система і т.п.

Однак статті трактату помітно обмежували демократичні за­воювання Козацької республіки, відступали від положень «Ста­тей» Хмельницького. Документ навіть не згадує Генеральну ко­зацьку раду, у якої відбиралося право прямого обрання гетьмана. Це право передавалося королю, що вручав булаву одному з чо­тирьох кандидатів від Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Гетьман втрачав право на власну дипломатію. Стат­тя 6 трактату встановлювала право й умови повернення шляхті і католицькому духовенству всіх «маєтностей і фундацій», що не могло не викликати гніву і збурювання у козаків і селян. Трактат зобов'язував гетьмана з військом запорізьким перебу­вати у вічній «вірності, підданстві і послушенстві» у польського короля і всієї Речі Посполитої. Таким чином, майбутній союз скоріше нагадував федеративний, ніж конфедеративний держав­ний устрій.

Політика Виговського на зближення і союз з Польщею, від­новлення економічних прав магнатів, шляхти, католицької цер­кви в Україні викликала повстання козаків і селян, а сам геть­ман був змушений рятуватись у Польщі.