Біографія [ред.]

Юрій Федорович Лисянський – нащадок українського старшинського козацького роду, народився 1(13) (за іншими даними 2(14)) квітня 1773 р. в м. Ніжині, в сім’ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. В кінці 1793 р. Ю.Лисянського та І.Крузенштерна відряджено для проходження морської практики в Англію, де вони були зараховані на кораблі ескадри Ф.Мєррея. На англійському флоті Лисянський прослужив добровольцем близько 5 років. У цей час він здійснив кілька далеких плавань: побував біля берегів Північної Америки та мису Доброї Надії, плавав в Ост-Індію, довгий час жив у Америці, побував у Філадельфії, Бостоні, Нью-Йорку, де був особисто прийнятий першим американським президентом Джорджем Вашингтоном. 1797 р. Лисянський повернувся до Росії, отримав чин капітан-лейтенанта і був призначений на фрегат "Автроїл", яким повинен був командувати. На початку ХІХ ст. Російська-Американська компанія розпочала організацію першої навколосвітньої російської експедиції, керівником якої призначено І.Крузенштерна. Його помічником став Ю.Лисянський. У вересні 1802 р. Лисянського було відряджено за кордон для придбання кораблів для майбутнього плавання. В Лондоні Лисянський придбав два шлюпи «Леандр» та «Темза», які на початку червня прибули в Кронштадт, де й отримали нові назви – «Надія» та «Нева». 7 серпня 1803 р. о 10 годиін «Надія» та «Нева» знялися з якоря і відпливли з кронштадтського порту. Під час всього плавання Лисянський був капітаном шлюпа «Нева». Його команді було доручено доставити вантаж в російські колонії на острові Кад’як та на берегах Аляски. Перші дні плавання супроводжувалися жорстокими штормами. Проте від самого початку регулярно велися метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей. До середини грудня кораблі Крузенштерна і Лисянського підійшли до острова Св.Катерини, де команда «Неви» провела терміновий ремонт пошкоджених щогл. На шляху до Маркизьких островів Лисянський затримався на декілька днів на острові Пасхи, де провів астрономічні спостереження та уточнив координати острова. Крім того Лисянський склав словник мови місцевого населення. Подальший шлях «Неви» лежав до берегів «Російської Америки». Розминувшись з Крузенштерном біля Гавайських островів, Лисянський взяв курс до острову Кад’як. Після двадцяти трьох днів важкого плавання Лисянський прибув до берегів «російської Америки». Тут команда «Неви» на чолі з капітаном взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка поблизу Аляски, що була раптово атакована місцевим індіанським племенем, підбуреним англійськими матросами. При підтримці артилерійського вогню з борту «Неви» на берег був висаджений десант, і матроси поновили контроль над островом. На місці спаленої нападниками фортеці командою «Неви» було закладено нове місто Ново-Архангельск. Під час півтарорічного перебування в Тихому океані Лисянський склав опис островів Кад'як і Ситка. У вересні 1805 р. «Нева» завантажила на борт хутро і вийшла у відкрите море, взявши курс на Маріанські острови. Через кілька днів шлюп «Нева» впритул підійшов до коралових рифів, де й сів на мілину. Тут був відкритий раніше нікому невідомий безлюдний острів, який отримав назву Острів Лисянського. Неподалік був відкритий і не позначений на карті кораловий риф. Його Лисянський назвав «рифом Крузенштерна». 3 грудня 1805 року на рейді Макао відбулася зустріч «Неви» та «Надії». Подальший їх шлях лежав біля берегів Китаю, Індії, мису Доброї Надії. Відпливши в лютому 1806 року від берегів Китаю, шлюпи до початку квітня наблизились до берегів Південної Африки. Тут вони потрапили у полосу густого туману і знову загубили один одного. Врахувавши, що запасів провіанту на судні лишилося лише на три місяці, Лисянський вирішив плисти до Європи не заходячи в жоден порт. Довгий шлях із Південного Китаю до Портсмута "Нева" пройшла за 142 дні, не отримавши при цьому жодних пошкоджень та втрат. До цього жоден корабель з Європи не ставив подібних рекордів у швидкості плавання. 5 серпня 1806 р. «Нева» увійшла в гавань Кронштадту. А ще за два тижні повернулася й «Надія». Таким чином Ю.Лисянський першим у російському флоті здійснив навколосвітнє плавання, здійснивши при цьому ряд географічних відкриттів, зробивши внесок у вітчизняну океанографію, етнографію та інші науки. Коштовний подарунок – золоту шпагу – зробила своєму капітану команда «Неви». Від держави Ю.Лисянський одержав чин капітана ІІ рангу, орден Св.Володимира ІІІ ступеня, премію та пожиттєву пенсію. У 1809 році Ю.Лисянський вийшов в відставку в чині капітану І рангу і став готувати до друку опис своєї подорожі. 1812 року власним коштом він видав книгу «Путешествие вокруг света на корабле «Нева» в 1803-1806 годах», яка розійшлася скромним тиражем в 200 примірників. Книга супроводжувалася великим атласом («Собрание карт и рисунков к путешествию Ю.Лисянського»). У 1814 р. він переклав свою книгу англійською мовою, значно доповнив порівняно з російським виданням і видав у Лондоні. Англійське видання «Подорожі» Ю.Лисянського було зустрінуте громадськістю з більшим ентузіазмом: тільки за два тижні розійшлася половина тиражу. Зібрані Лисянським колекції мушель, коралів, етнографічних матеріалів та зброї стали гордістю Російського географічного товариства. Останок свого життя капітан 1-го рангу Юрій Лисянський провів у відставці, займаючись вихованням дітей. Згодом його син Платон (Лисянский Платон Юрьевич) продовжив справу батька – став адміралом флоту, був видавцем та упорядником «Морского сборника». Влітку родина проводила час в маєтку дружини Кобріно біля Гатчини, який в свій час належав прадіду А.С.Пушкіна Ганнібалу. Взимку родина перебиралася до Петербургу, де Ю.Ф.Лисянський будував будинок. У 1824 році Юрій Лисянський відвідав рідне місто Ніжин, де залишилася його рідня. На батьківщину він привіз два комплекти видання своєї книги. Один комплект він передав до бібліотеки Ніжинської Гімназії Вищих Наук князя Безбородько, а другий – директору цієї гімназії Івану Орлаю.

Миклу́хо-Макла́й Мико́ла Микола́йович (Миклуха-Маклай)  (17 липня 1846 р., с. Рождественське, Новгородська губернія -  14 квітня 1888 р.) Коротко: Відомий мандрівник, вважається в Індонезії національним героєм, а його день народження став професійним святом етнографів всього світу. ЮНЕСКО назвало його громадянином світу. Мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст, дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії. Місце народження - с. Язиково-Рождественське, Новгородська губернія. З 1858 року вчився в Другій Санкт-Петербурзькій гімназії. Невдовзі продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. У Німеччині вивчав філософію в Гейдельбергському університеті. Через рік Миклухо-Маклай переводиться на медичний факультет Лейпцігського, а потім - Йєнського університетів. Як асистент зоолога Геккеля здійснює подорож на Канарські острови та в Марокко. Після закінчення університету - самостійна подорож по узбережжю Червоного моря, а потім, у 1869 році, Миклухо-Маклай повертається в Росію. У 1870 на військовому кораблі «Вітязь» відправляється до Нової Гвінеї. Тут, на північно-східному березі цього острова, він перебуває два роки, вивчаючи побут, звичаї, релігійні обряди аборигенів (папуасів). Розпочаті у Новій Гвінеї спостереження Миклухо-Маклай продовжує на Філіппінах, в Індонезії, на південно-західному березі Нової Гвінеї, на півострові Малакка та островах Океанії. В 1879—1880 роках здійснює експедицію на острови Меланезії, зокрема на острів Нова Каледонія, і в черговий раз відвідує північно-східний берег Нової Гвінеї. У 1886 році вчений знову вертається в Росію і знову пропонує імператору «Проект Берега Маклая» - як протидію колонізації острова Німеччиною. Однак ця спроба не принесла бажаного результату. 2 квітня 1888 року великий російський учений помер у клініці Віліє в Санкт-Петербурзі. З 1947 ім'ям Миклухо-Маклая названо інститут етнографії АН СРСР. Докладно: 1868 року закінчив Йєнський університет. Вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії (1870-1980), у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї (тепер Берег Миклухо-Маклая). Автор близько 160 наукових праць. Був захисником колоніальних народів. Мандрував також Україною, досліджував фауну Криму, Чорного моря. Виступав проти расизму та колоніалізму. Його батько, Микола Ілліч, народився 1818 р. у Стародубі Чернігівської губернії.  Походив з українського козацького роду Миклух, представники якого з 18 ст. жили на Київщині. Прадідові, запорозькому козакові Степану було пожалувано дворянське звання за героїзм при штурмі Очакова (під час російсько-турецької війни). В 1857-63 навчався у 2-ій Петербурзькій гімназії. У 1863 вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького ун-ту, задки в 1864 був виключений за участь у студенському русі (без права вступу у вищі учбові заклади Російської імперії). Продовжив навчання за кордоном. Навчався на філософському і юридичному ф-тах Гейдельберзького (1864), Ляйпцігського (1865) і Йєльського (1866-68) ун-тів. В 1866-67 здійснив подорож на Канарські о-ви, о. Мадейру і в Марокко. В 1869 проводив дослідження морської фауни на побережжі Червоного моря. В подальшому присвятив своє життя антропологічним і етнографічним дослідженням населення Пд.-Сх. Азії, Австралії, островів Тихого океану. В кін. жовтня 1870 виїхав на Нову Гвінею, де прожив на південно-східному березі цього острова (тепер Берег Миклухо-Маклая) близько 3-х років (1871-72. 1876-77, 1883). У 1873 відвідав Філіпіни та Індонезію, в 1874 побував на південно-західному березі Нової Гвінеї (Папуа-Ковіай). У 1874-75 двічі подорожував по Малакському півострові, вивчав племена семангів і сакаїв. У 1876 і 1879 здійснив подорож на острови Мікронезії і Меланезії. В 1878-82 і 1884-86 жив у Австралії, де заснував біологічну станцію біля Сіднея. М.-М. підтримував тісні зв'язки з Україною, не раз бував на Київщині, досліджував морську фауну біля Одеси та на південному березі Криму. З 1886 жив у Петербурзі, де і помер. М.-М. -автор близько 160 праць, переважна більшість яких присв'ячена антропологічній і етнографічній характеристиці папуасів та ін. народів Океанії і Південно-Східної Азії. Результати наукових досліджень М.-М. мають і сьогодні велике наукове значення. М.-М, вів щоденники своїх подорожей. Вперше видані в 1923 під редакцією