24. Принципи державної політики у сфері зайнятості.

Державна політика у сфері зайнятості передбачає сукупність заходів прямого і непрямого впливу держави на соц. екон. Процеси у суспільстві. Вона базується на таких принципах:

1.забезпечення рівних можливостей усім громадянам не залежно від походження соц. і майнового стану,расової і нац. Приналежності, статі, віку, політ. Переконань, ставлення до релігії, для реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та профес. Підготовки з урахуванням як індив. Інтересів так і сус-них потреб.

2.Сприяння забезпеченню ефективності зайнятості, зниженню безробіття, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємства.

3.Комплексний підхід до вирішення проблеми зайнятості через координацію діяльності у сфері зайнятості з відповідними напрямками соц-екон політики на основі державних і регіональних програм зайнятості.

4.Співробітництво проф.. спілок, асоціацій, підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів з метою взаємодії з органами державного управління при розробці та реалізації, а також контролі за використанням заходів, щодо забезпечення зайнятості населення.

Відповідальними суб'єктами, щодо розв’язання проблеми у сфері зайнятості слід вважати:

• державна служба зайнятості населення

• міністерство праці і соціальної політики, уряд в цілому (Верховна Рада і Президент).

25.Нестандартні форми організації праці.

Нестандартна зайнятість-трудова дiяль­нiсть працiвникiв певної класифiкацiйної групи, яка не вiдповiдає стандартним (типовим) правилам i потребує спецiального правового регулювання та органiзацiйно-економiчного забезпечення.

До найважливіших нестандартних форм відносять:

1) часткова зайнятість заснована на використ роб сили протягом часу нестандартної тривалості, включаючи:1.1. тимчасова зайнятість, і такі її види як: сезонна, поденна робота, робота за контрактом, тимчасові суспільні роботи. 1.2. зайнятість протягом неповного роб дня або роб тижня. 1.3. Чергування на роб місці

2)нестандартні режими праці засновані на нестандартних способах організації трудової діяльності або роб часу і включає: 2.1. праця в дома 2.2. сумісництво - праця формується на принципах подвійної зайнятості населення 2.3. гнучкі графіки праці, гнучкі графіки робочого часу.

3) самозайнятість – допускає самостійний пошук трудових знань і створення робочих місць окремими громадянами за рахунок їх власних коштів, в цілях отримання постійного або тимчасового доходу і задоволення власних потреб, самореалізації.

Нестандартні форми зайнятостi розкривають додатковi можливостi бiльш повного та результативного використання трудових ресурсiв, залучення до працi тих груп населення, для яких традицiйнi форми зайнятостi неприйнятнi або незручнi.

26. Моделі зайнятості населення

Політика зайнятості - сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. На даний час виділяють три основні моделі державної політики зайнятості: Європейська, Скандинавська,Американська. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних. Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Деякі автори виділяють також японську модель політики зайнятості - кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати.Такій політиці сприяють такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.

Використання тієї або іншої моделі впливає на політику зайнятості на макро- та мікрорівнях. На макрорівні нові підходи в політиці зайнятості сприяють підвищенню гнучкості ринку праці, скороченню витрат на робочу силу, забезпечують деяке згортання соціальних програм. Разом з тим розширяються системи підготовки і перепідготовки кадрів, створюються додаткові робочі місця, більш жорстко контролюються умови видачі допомоги по безробіттю. Застосовуються заходи щодо посилення ролі приватного сектора у вирішенні проблем зайнятості та інших соціальних проблем. На мікрорівні проводиться політика стримування зростання заробітної плати, подовження тривалості робочого тижня, більш широко використовуються різні форми неповної зайнятості.

Існує два основних варіанти набору засобів щодо проведення політики зайнятості: активний і пасивний. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводяться державою з метою зниження рівня безробіття. Вона передбачає: заходи, пов'язані з профілактикою звільнень працівників і збереженням робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; фінансування створення нових робочих місць; організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт. Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттю і надання елементарних послуг з підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Часто застосовують термін «помірно пасивна політика». Вона передбачає матеріальну підтримку безробітних і більш різноманітні, ніж в першому варіанті, послуги з підбору робочих місць. Зовні обидва варіанти економічні з погляду поточних державних витрат. Проте тактика пасивного очікування економічного підйому може виправдати себе тільки при високій гнучкості ринку праці і робочої сили в цілому, позитивних економічних перспективах, при яких висока перспектива самостійного працевлаштування.

Розрізняють різні національні типи структури зайнятості.Виділяють інформаційну модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг. Ця модель зайнятості властива англосаксонським країнам.Інша модель - інформаційно-індустріальна. Поширена в Японії й таких країнах, як ФРН, Франція. Ця модель характеризується ще досить високою питомою вагою зайнятих в обробній промисловості.