20. Прожитковий мінімум та методи його розрахунку

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімального набору продуктів харчування необхідного для збереження здоров’я людини і підтримки її життєдіяльності, а також це витрати на непродовольчі товари і послуги, податки, обов’язкові збори, виходячи з питомої ваги витрат на забезпечення цілей у низькодохідних груп населення. Величина прож. мінімуму являє собою абсолютні показники виміру низьких доходів з використанням нормативів споживання найважливіших благ і послуг на мін. прожитковому рівні. Бюджетний прожитковий мінімум являє собою вартісну оцінку натурального набору товарів і послуг прож.мінім., а також включ. витрати на под. та інші обов’язкові платежі. Прожитковий мінімум не задовольняє потреби одного певного індивіда. Зазначений бюджет може виступати для формування соц. політики в умовах кризового стану. Виділяють також таку категорії як мін. споживчий бюджет. Це баланс доходів та витрат, що дозволяє найбільш обґрунтовано визначити вартість життя верств населення з мін. доходами. Саме цей показник повинен бути соц. нормативом або стандартом що включає науково-обгрунтов. норми та нормативи по важливих прод. харчування. Мін. прожит. бюджет являє собою грош. оцінку мін.благ.

Методи і підходи формування прожит. мінімуму: Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі. Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян певної держави. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян. Суб'єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей. Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у високорозвинутих країнах. Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари за їх відсотковою часткою в загальних витратах. На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика.

21. Сутність і форми зайнятості населення.

Зайнятість населення– діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить чинному законодавству та приносить їм дохід, як у грошовій так і не грошовій формах.Зайнятість з економічної точки зору – це діяльність працездатного населення, зі створення суспільного продукту або національного доходу. Вона визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення. У цьому сенсі зайнятість досліджується як продуктивна зайнятість і передбачає діяльність на державному підприємстві, у власних фермерських господарствах, садівництві, індивідуальну зайнятість і підприємництво.Зайнятість з соціальної позиції вбачає навчання в загальноосвітніх школах, інших навчальних закладах, службу в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, а також учать у роботі громадських організацій.

Зайнятість з економічної та соціальної позиції розцінюється як суспільно корисна діяльність.Форми зайнятості населення:1.за характером діяльності: на підприємстві, служба в армії, індивідуально-трудова діяльність

2.за соціальною приналежністю: службовців,працівників,фермерів…

3.за галузевою приналежністю: у будівництві, у с/г, на матеріальному виробництві, тощо

4.за територіальною ознакою: у Полтавській області,у Харківському регіоні

5.за рівнем урбанізації:сільське населення, міське населення,

6за видами власності:приватна, державна,

7за віком:працездатне населення, населення, яке не досягло працездатного віку, працюючі пенсіонери

8.за гендерною ознакою (за статтю):чоловіки,жінки

Види зайнятості – характеризують розподіл зайнятого населення за різними атрибутами, зокрема за професійно-кваліфікаційною ознакою, сферами і галузями використання праці, а також досягнутими результатами від певної діяльності громадян. Види зайнятості населення:1.повна – відповідає кількісному аспекту зайнятості та являє собою вид зайнятості за якої пропозиція робочої сили покривається попитом на неї з боку суспільного виробництва. Характеризує стан при якому кожній працездатній людині надається можливість при бажані бути зайнятою або не зайнятою. Це відповідає наявності збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили.2.продуктивна – вид зайнятості, яка за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні ресурси для розвитку суспільства і дає можливість кожному працівнику отримати доходи не менші ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних, професійних якостей.3.ефективна – означає такий вид зайнятості трудових ресурсів у територіальних і галузевих розрізах за сферами прикладеної праці і видами діяльності, який дає можливість у кожний момент часу одержати максимальний приріст матеріальних і духовних благ, а також передбачає ефективне використання у трудовому процесі кожного зайнятого. При цьому ефективність зайнятості забезпечує достатній рівень доходу для існування не тільки конкретного працівника, але й членів його родини. Вид ефективної зайнятості відповідає якісному атрибуту. 4.раціональна (раціонально організована) – вид зайнятості, що обґрунтовується процесами формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів з урахуванням статевовікової, освітньої, професійної структур і розміщення трудових ресурсів. Вона знаходиться на межі між повною і ефективною зайнятістю і являє собою оптимальне співвідношення між ними. 5.неповна – зайнятість з неповним робочим днем, тижнем за бажанням працівника та в межах передбачених законом. 6 вимушена неповна зайнятість – являє собою тимчасове скорочення робочого дня або робочого тижня через вимушений простій виробництві. Має форму прихованого безробіття. 7.глобальна – передбачає діяльність з залученням осіб працездатного віку у сферу розповсюдження економічної та суспільно-корисної діяльності з жорстким нормуванням кожного обсягу роботи і встановленням мінімального однак уніфікованого рівня доходу. 8.вторинна – розуміє додаткову форму використання робочої сили, що залучена у трудовій діяльності з метою одержання додаткових доходів.

Отже, наведені види зайнятості відображають стан кількісної і якісної збалансованості між потребами населення у праці і робочих місцях, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного розвитку країни. Виділяють 5 статусів зайнятості економічно активного населення:

1. найманий працівник – фізична особа, яка займається трудовою діяльністю на підставі трудової угоди між нею і працедавцем. 2.працівники, що працюють на індивідуальній основі – особи, які самостійно здійснюють певний вид діяльності, що приносить їм дохід. Ці особи можуть використовувати і не використовувати найману працю. У разі використання цей термін короткостроковий. 3.роботодавці – особи, які керують організацією, створюють попит, які однак у разі можливості або необхідності можуть повністю делегувати свої функції найманому керуючому, залишаючи при цьому відповідальність за ефективність функціонуванн підприємства. 4.неоплачувана діяльність сімейних підприємств – це діяльність осіб без одержання доходу на сімейному підприємстві власником якого є їх родич. 5.особи, які не входять до попередніх позицій.