1. Праця як об’єкт вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини».

2. Предмет дослідження та завдання дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини».

3. Формування методу дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини».

4. Спонукальні мотиви та стимули до праці.

5. Місце економіки праці і соціально-трудових відносин у системі наук.

6. Види праці.

7. Характеристика населення та особливості його відтворення.

8. Сутність, зміст і структура трудових ресурсів.

9. Трудовий потенціал: поняття, структура, види та показники.

10. Міграція населення: причини виникнення, види та наслідки.

11. Характеристика соціально-трудових відносин.

12. Форми соціально-трудових відносин.

13. Типи соціально-трудових відносин.

14. Принципи соціально-трудових відносин.

15. Сутність соціального партнерства.

16. Суб’єкти, об’єкти та моделі соціального партнерства.

17. Механізм реалізації соціального партнерства в Україні та за кордоном.

18. Рівень життя: поняття та чинники, що його визначають.

19. Структура доходів населення.

20. Прожитковий мінімум та методи його розрахунку.

21. Сутність і форми зайнятості населення.

22. Показники, що визначають рівень зайнятості населення.

23. Регулювання зайнятості населення.

24. Принципи державної політики у сфері зайнятості населення.

25. Нестандартні форми організації зайнятості населення.

26. Моделі зайнятості населення.

27. Сутність, зміст і структура ринку праці.

28. Ключові характеристики та особливості функціонування ринку праці.

29. Сегментація ринку праці.

30. Інфраструктура, кон’юнктура та суб’єкти ринку праці.

31. Попит і пропозиція на ринку праці.

32. Регулювання ринку праці.

33. Моделі ринку праці.

34. Соціально-економічна сутність і значення безробіття.

35. Особливості розрахунку рівня безробіття.

36. Безробіття та його типи.

37. Сутність і зміст моніторингу соціально-трудової сфери.

38. Принципи організації соціально-трудового моніторингу.

39. Інформаційна база та завдання соціально-трудового моніторингу.

40. Основні напрями проведення моніторингу соціально-трудової сфери.

41. Організація та нормування праці.

42. Продуктивність і ефективність праці.

43. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці.

44. МОП та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин.

45. Оплата праці: види, форми та системи.

46. Система якісних і кількісних показників рівня та якості життя населення.

47. Зміст і характер праці.

48. Населення та його розподіл за економічною активністю.

49. Функції ринку праці.

50. Державна служба зайнятості та ключові напрями її діяльності.

15. Сутність соціального партнерства.

Існує кілька визначень поняття "соціальне партнерство". По-перше, соціальне партнерство - це система взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями, що приходить на зміну класовій боротьбі. По-друге, соціальне партнерство - це спосіб узгодження протилежних інтересів, метод вирішення соціально-економічних проблем і регулювання протиріч між класом найманих робітників та класом власників.

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, а також їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави. Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид суспільних відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування цивілізованого суспільства. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально-орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни. Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій, взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом. Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а, з іншого боку — впливу різноманітних чинників соціально-економічного характеру. Предметом соціального партнерства виступає узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення. Постулати соціального партнерства реалізуються на таких рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному макроекономічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), а також виробничому (мікроекономічному). Проте, соціальне партнерство - це, перш за все, відносинами між державою, представленою в особі уряду, його органів і представників, та іншими суб'єктами - людиною, сім'єю, асоціаціями, неурядовими організаціями, через які відбувається вільне вираження особистих інтересів і знаходяться мирні шляхи їх реалізації. З цієї точки зору феномен соціального партнерства розглядається з позиції трибічних відносин між різними соціальними секторами.