4.3.1) Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва: фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу); нервове напруження (складність розрахунків; особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт; особлива точність виконання); робоча поза (положення тіла людини та її органів відповідно до засобів виробництва); монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів); температура, вологість, теплове випромінювання; забруднення повітря; виробничий шум; вібрація, обертання, поштовхи; освітленість у робочій зоні. Вказані чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників — виробничі, фізіологічні і психологічні, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Тому необхідна комплексна оцінка факторів виробничого середовища і характеру праці
4.3.2икористання радіоактивних речовин вимагає прийняття комплексу заходів захисту як від зовнішнього, так і від внутрішнього опромінення.
Основні принципи радіаційної безпеки: не перевищувати встановлені дозові границі; виключати будь-яке необґрунтоване опромінення, по можливості зменшувати дозу випромінювання до більш низького рівня.
Захист тих, що працюють з радіоактивними ізотопами, забезпечується системою технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів.
4.3.3Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним та біологічним ефектами. Термічна дія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні вологи, що викликає опіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою. Тяжкість термічної дії струму залежить від величини струму, опору проходженню струму та часу проходження. За короткочасної дії струму термічна складова може бути визначальною в характері і тяжкості ураження. Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної речовини (її електролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу, призводить до порушення біохімічних процесів у тканинах і органах, які є основою забезпечення життєдіяльності організму. Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканин організму, в тому числі і на клітинному рівні. При цьому порушуються внутрішні біоелектричні процеси, що протікають в організмі, який нормально функціонує, і пов'язані з його життєвими функціями.
4.3.4
4.3.5Як з'ясували співробітники Північно-Західного Наукового центру гігієни та громадського здоров'я в ході комплексних гігієнічних досліджень, професійні користувачі комп'ютера розплачуються за "особливості" моніторів: - Захворюваннями опорно-рухового апарату, - Органів зору, - Центральної нервової та - Серцево-судинної системи, - Шлунково-кишкового тракту, - Алергічними розладами, - Ускладненнями вагітності та пологів, - Несприятливим впливом на плід, - Підвищеним рівнем онкологічних захворювань. У ході цих досліджень виявлено, що вплив електромагнітних полів монітора в поєднанні з високим зоровим і нервово-емоційною напругою викликає суттєві зміни центральної нервової та серцево-судинної систем. У працюючих виникають головні болі, іноді з нудотою і запамороченням. У них частіше, ніж в осіб контрольних груп діагностуються неврози, нейроциркуляторна дистонії, гіпо-та гіпертонія, алергічні захворювання, захворювання органів дихання, зміни імунітету.
4.3.6Серед усіх пристроїв, що входять у стандартну комплектацію персонального комп'ютера, найбільш "шкідливим" є монітор. Монітор – це джерело різного виду випромінювань, а саме м'якого рентгенівського, оптичного ультрафіолетового, інфрачервоного, радіочастотного та низькочастотного діапазонів електромагнітних і електростатичних полів.
Раціональний режим навчальних занять передбачає дотримання рекомендованої неперервної тривалості роботи за ПК і регламентованих перерв. Зокрема, загальна тривалість роботи у комп'ютерному класі протягом дня для викладачів не повинна перевищувати шести годин на день, а тривалість безупинної роботи за ПК має не перевищувати двох годин, після чого необхідна перерва тривалістю 15–20 хвилин.
Для студентів припустимий час роботи за комп'ютером має складати на 1–2 курсі дві години на день, на старших – три, за умови, що робота за відеотерміналом становить не більше 50% від усього часу роботи з використанням комп'ютера. Через кожні 20–25 хвилин занять слід робити паузи для виконання вправ для очей, а через 40–50 хвилин роботи варто влаштовувати 10–15-хвилинну перерву з фізкультурними вправами. Під час перерви доцільно виконати спеціальний комплекс фізичних вправ чи просто походити, наприклад, у коридорі чи іншому приміщенні. Забороняється витрачати перерву на комп'ютерні ігри.
4.3.7
Робоче приміщення (кабінет), обладнаний комп'ютерною технікою, зокрема, в навчальних закладах, має розміщуватись в окремій кімнаті із природним освітленням та організованим обміном повітря (наприклад, за допомогою кондиціонерів), бути досить просторим, ясним, тихим, зі сприятливими умовами мікроклімату в усі пори року.
У кабінеті чи в комп’ютерній лабораторії (класі, аудиторії) для проведення практично-лабораторних занять найбільш придатним з гігієнічної точки зору є розміщення ПК по периметру кабінету, тобто вздовж стін з орієнтацією задньої стінки монітора на стіну, дотримуючись відстані між бічними стінками моніторів 1–1,5 м. При цьому, для забезпечення граничних рівнів освітленості робота КК безпосередньо за екраном ПК повинна здійснюватись при затемнених вікнах і штучному освітленні.
Фахівці з ергономіки, експерти ВООЗ вказують, що неувага до робочого крісла або економія на ньому призводять до деформації хребта КК та викликають негативну дію на нервові шляхи, викликають больові відчуття в поперековій ділянці, загальний дискомфорт і нерідко знижують працездатність. При цьому перевагу слід віддавати кріслам, які обертаються, пересуваються і які можуть змінювати свою висоту і кут нахилу спинки. Правильне сидіння полегшує працю м'язів. Тому найкращими є крісла, що дозволяють індивідуально підігнати всі параметри і цим забезпечити оптимальну робочу позу.
Правильне встановлення дисплея, пюпітра, клавіатури та загальне облаштування робочого місця зменшує можливість появи і розвитку хвороб у КК.
Загалом, правильне використовування комп'ютера вимагає особливої уваги стосовно обладнання робочого місця. Виконання всіх правил гігієни в цьому відношенні значно зменшить кількість порушень функціонального стану організму і збільшить працездатність КК.
4.3.8
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на:
— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);
— подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон); '
-— сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);
мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);
— що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору — в зубах, марганцю — в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване „депо" і затримуватись в ньому тривалий час.
4.3.9
Електроенергія все ширше входить у промисловість, сільське господарство, та побут. На сьогодні є дуже багато електроприладів, без яких не може обійтися кожна домогосподарка. Але не слід забувати, що неправильно проведений електропровід, неполадка електромережі і електроприладів, а також недотримання правил протипожежної безпеки під час користування ними призводить до пожеж. Щорічно в Україні виникає від порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування, побутових електроприладів 21,9 % пожеж від загальної кількості. Найчастіше пожежі виникають від короткого замикання, перевантаження електромережі, утворення великих перехідних опорів, підключених до електромережі і залишених без нагляду електроприладів. Призвести до пожежі може й користування цими приладами без належних негорючих підставок або вмикання їх в електромережу поблизу легкозаймистих пердметів. Розглянемо кілька випадків, які призводять до пожежі. Коротке замикання, тобто зіткнення двох проводів, може статися через порушення їх ізоляції, неправильну ізоляцію стикових місць, механічне пошкодження проводів. Воно також може бути викликане несправністю розеток, попаданням води на електропроводку тощо. При короткому замиканні опір у мережі різко зменшується, а сила струму значно збільшується, а значить зростає виділення тепла, від чого і загоряється електроізоляція та провід. Пожежа виникає від перевантаження електромережі. У побутових умовах воно може трапитися при одночасному вмикані в мережу багатьох споживачів струму. Причиною пожежі може бути поганий контакт у з`єднанні проводів. Щоб не допустити пожежі від короткого замикання, слід стежити за справністю проводки, оберігати від пошкоджень ізоляцію, своєчасно замінювати пошкоджену проводку новою. Не можна зав’язувати дріт вузлами, прибивати цвяхами або підвішувати на цвяхи. Категорично забороняється замість
4.3.10Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають: - ізоляцію струмовідних частин; - недоступність струмовідних частин; - блоківки безпеки; - засоби орієнтації в електроустановках; - виконання електроустановок, ізольованих від землі; - захисне розділення електричних мереж; - компенсацію ємнісних струмів замикання на землю; - вирівнювання потенціалів. Із метою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації і конструкції, в електроустановках застосовується одночасно більшість з перерахованих технічних засобів і заходів. Ізоляція струмовідних частин. Забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність потраплянь людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до неізольованих струмо-відних частин в електроустановках, що живляться від ізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз із пошкодженою ізоляцією. ГОСТ 12.1.009-76 розрізняє ізоляцію
4.3.24. Є чотири основні способи припинення процесу горіння:
а) охолодження горючих речовин або зони горіння:
суцільними струменями води;
розпиленими струменями води;
перемішуванням горючих речовин.
б) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:
шаром піни;
шаром продуктів вибуху вибухових речовин;
утворенням розривів у горючій речовині;
шаром вогнегасного порошку;
вогнегасними смугами.
в) розбавлення повітря чи горючих речовин:
тонкорозпиленими струменями води;
газоводяними струменями;
негорючими газами чи водяною парою;
водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин)
г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння:
вогнегасними порошками;
галогеновуглеводнями.
Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння.
Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу. Речовини, що найбільш повно відповідають вищезазначеним вимогам, а відтак належать до основних вогнегасних речовин є: вода (в різних видах), піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів, спеціальні порошки, пісок. Ці речовини здійснюють, зазвичай, комбіновану дію на процес горіння. Так, вода охолоджує та ізолює (або розбавляє) джерело горіння; піна здійснює ізолювальну та охолоджувальну дію; порошки можуть інгібувати процес горіння та ізолювати тверді горючі речовини від зони полум'я.
4.3.25. Засоби і методи захисту від шуму
Захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними засобами. В першу чергу треба використовувати колективні засоби, які по відношенню до джерела шуму поділяються па засоби, що знижують шум у джерелі його виникнення, і засоби, що знижують шум на шляху його поширення від джерела до об'єкта, що захищається. Найбільш ефективні заходи, які ведуть до зниження шуму в джерелі його виникнення. Боротьба з шумом після його виникнення обходиться дорожче і часто є малоефективним ». Вибір засобів зниження шуму в джерелі його виникнення залежить від походження шуму. Основними джерелами вібраційного (механічного) шуму машин і механізмів є зубчасті передачі, підшипники, соударяются металеві елементи і т. п. Понизити шум зубчастих передач можна підвищенням точності їх обробки і збірки, заміною металевих шестерень. Наприклад, застосовуючи шестерні з деревного пластику і штучної шкіри в текстильних машинах, вдалося знизити шум на 5 ... 10 дБ Навіть заміна стали у контактуючих деталях на чавун може знизити шум на 3 ... 4 дБ. Має значення і форма зубів. Менш гучними є конічні, косі і шевронні зуби. До зниження шуму підшипників призводить ретельність виготовлення, щільна посадка на цапфи вала і в гнізда щитів без перекосів і защемлень. Знижують шум підшипників і різні змащення й присадки. Менший шум створюють підшипники ковзання. Шум при обробці різанням (70 ... 100 дБ) залежить від матеріалу різця, його форми, заточування, розміру стружки і т. п. Тому знизити шум верстатів можна застосуванням швидкорізальної сталі для різця і мастильно-охолоджуючих рідин, заміною металевих частин верстатів пластмасовими або покриттям їх вибродемпфирующих матеріалами. Шум аеродинамічного походження на виробництві виникає внаслідок стаціонарних або нестаціонарних процесів у газах (закінчення стислих газів з отворів; пульсація тиску при русі потоків газу в трубах або при русі в повітрі тіл з великою швидкістю: горіння рідкого або розпиленого палива у форсунках та ін.) Таким шумом супроводжується робота вентиляційних систем, систем повітряного опалення та пневмотранспорту, повітродувок, компресорів, газотурбінних установок і ін Особливо неприємний шум, що виникає при скиданні (стравлювання) з установок стислих газів. Для зниження аеродинамічного шуму використовують спеціальні шумоглушащіе елементи з криволінійними 'каналами. Знизити аеродинамічний шум можна поліпшенням аеродинамічних характеристик машин. Однак цим зазвичай не досягається необхідний ефект, тому доводиться додатково застосовувати засоби звукоізоляції і встановлювати глушники. Глушники аеродинамічного шуму бувають абсорбційними, реактивні (рефлексним) і комбінованими. У абсорбційних глушниках затухання шуму відбувається в порах звукопоглинального матеріалу. Принцип роботи реактивних глушників заснований на ефекті відбиття звуку в результаті утворення «хвильової пробки» в елементах глушника. Вони зазвичай не містять звукопоглинального матеріалу. Реактивні глушники мають з'єднані між собою камери, розширення та звуження, резонансні поглиблення, екрани і т. п. У комбінованих глушниках відбувається як поглинання, так і відображення звуку. Зниження шуму машин та установок за допомогою засобів демпфування домагаються покриттям їх випромінюючої поверхні демпфуючими матеріалами, що мають велике внутрішнє тертя. Існує багато різних видів демпфуючих покриттів. Найбільш поширені жорсткі покриття з пружно-в'язких матеріалів (мастики, спеціальні види повсті, лінолеуму), які наносяться на поверхню наклеюванням, напиленням і ін Звукоізоляція є одним з найбільш ефективних і поширених методів зниження виробничого шуму на шляху його поширення. За допомогою звукоізолюючих перешкод легко знизити рівень шуму на 30 ... 40 дБ. Метод заснований на відображенні звукової хвилі, що падає на огорожу. Однак звукова енергія не тільки відбивається від огорожі, але і проникає через нього, що викликає коливання огорожі, яка сама стає джерелом шуму. Чим більше поверхнева щільність огорожі, тим важче привести його в коливальний стан, отже, тим вище його звукоізолююча спосіб-кістку. Тому ефективними звукоізолюючими матеріалами є метали, бетон, дерево, щільні пластмаси і т. п. Зниження шуму методом звукопоглинання засновано на переході енергії звукових коливань частинок повітря в теплоту внаслідок втрат на тертя в порах звукопоглинального матеріалу. Чим більше звукової енергії поглинається, тим менше її відбивається назад в приміщення. Тому для зниження шуму в приміщенні проводять його акустичну обробку, завдаючи звукопоглинальні матеріали на внутрішні поверхні, а також розміщаючи в приміщенні штучні звукопоглотители. Застосування засобів індивідуального захисту від шуму доцільно в тих випадках, коли засоби колективного захисту та інші засоби не забезпечують зниження шуму до допустимих рівнів. Засоби індивідуального захисту дозволяють знизити рівень сприйманого звуку на 10 ... 45 дБ, причому найбільш значне глушіння шуму спостерігається в області високих частот, які найбільш небезпечні для людини.