2.4 Соціально - територіальна

Соціально-територіальна структура є однією із складових загальної соціальної структури суспільства нарівні з такими її підструктурами як соціально-етнічна, соціально-демографічна, соціально-професійна тощо. Разом з тим територіальний поділ населення є найбільш умовним, оскільки грані, що зближують представників однієї територіальної спільності відзначаються меншою чіткістю, ніж скажімо поділ людей за віком, статтю, національністю чи професією. Отже, соціально-територіальним поділом прийнято вважати поділ суспільства на соціально-територіальні спільності. Соціально-територіальна спільність — це група людей, що проживають на певній території, між якими виникають соціально-культурні зв´язки завдяки однорідності об´єктивних умов їх життєдіяльності. До таких об´єктивних умов можна віднести географічні, кліматичні, соціокультурні особливості проживання людей. Отже, людей, що належать до однієї соціально-територіальної спільності, характеризує те, що всі вони мають притаманні лише їм однакові риси у ставленні їх до господарськи обжитої ними території, що виявляється у стійких економічних (господарських) зв´язках, однорідності умов їхнього проживання у специфіці ведення господарства і побуту. Саме ці риси відрізняють подібну групу людей від іншої соціально-територіальної спільності.

2.5 Соціально-професійна

Соціальна структура суспільства, особливо її соціально-класовий зріз, міцно пов'язані із професійною. Професійна структура - це сукупність існуючих у суспільстві професійних груп і відносин між ними. В її основі лежить поділ на окремі види професій, які потребують спеціальних знань та трудових навичків. Вона відображає технічні відносини щодо раціонального використання виробничих сил суспільства. Належність до тієї чи іншої професійної групи багато в чому зумовлена належністю до певного класу чи соціальному прошарку і, як правило, повністю визначає соціальне становище працівника. Посилюються розмаїття в професійній структурі робітничого класу, селянства, інтелігенції, працівників "вільних" професій, підприємців, безробітних та ін.

3.1Поняття соціальної стратифікації та її історичні етапи

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ. Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням.

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття.

3.2 Суть теорії соціальної стратифікації

фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером. Сама ж теорія була розроблена на початку40-ихроків XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним,Т. Парсонсом, Е. Шилзом та іншими ученими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

Однією з найбільш розроблених концепцій соціальної стратифікації є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій і є об'єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна стратифікація — це диференціація населення на класи і верстви в ієрархічній побудові.

Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою будь-якої соціально організованої групи.

3.3 Види і типи стратифікації

У соціології відомі чотири головних типи стратифікації - рабство, касти, стани і класи. Перші три характеризують закриті суспільства, а останній тип - відкриті. Закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або повністю заборонені, або істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї країни в іншу ніяк офіційно не обмежені. Рабство - економічна, соціальна та юридична форма закріпачення людей, що межувала з повним безправ`ям і крайнім ступенем нерівності.

3.4 Поняття соціальної мобільності

Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р. Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Вони в у свою чергу поділяються на підвиди і підтипи.

Під вертикальною мобільністю розуміють ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший.

Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями.