59. Податок з фізичних осіб

Розділ 4 ПК Податок на доходи фізичних осіб

Стаття 162. Платники податку

162.1. Платниками податку є:

162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

162.1.3. податковий агент.

162.2. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

162.3. У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов'язань як нерезидента згідно з цим Кодексом), податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

162.4. Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Стаття 167. Ставки податку

167.1. Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті.

167.2. Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону, включаючи дохід, що виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, відповідно до закону, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв'язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості;

дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

доходи у вигляді дивідендів;

дохід у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з облігаціями внутрішніх державних позик, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти;

доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.

167.3. Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної абзацом першим пункту 167.1 цієї статті, бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім виграшу у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів.

Як виняток з абзацу першого цього пункту грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам - чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті "б" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.1 цієї статті.

167.4. Ставка податку становить 10 відсотків бази оподаткування щодо доходу у формі заробітної плати, визначеного згідно із пунктом 164.6 статті 164 цього Кодексу, шахтарів - працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, у вугільній промисловості, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

167.5. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього розділу.

60.Податки зі змішаним платником

Податок на додану вартість(ставки встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:17 відсотків,0 відсотків)

Акцизний податок

Екологічний податок

Фіксований сільськлглсподарський податок

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Єдиний податок

ПЕрші 4 – загальнодержавні податки

2 останніх – місцеві податки

61Стаття 10. Місцеві податки та збори

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Місцеві податки (збори) - це платежі, які спрямовуються виключно до бюджету місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст.

Вид бюджету, до якого надходить податок (збір), залежить від виду органу місцевого самоврядування, рішенням якого його було встановлено на відповідній території.

У ст. 10 міститься перелік місцевих податків та зборів. Виходячи з цього переліку, кожна сільська, селищна чи міська рада приймає рішення щодо встановлення на своїй території тих чи інших місцевих податків та зборів.

Закріплені в ст. 10 місцеві податки та збори поділяються на дві групи:

на загальнообов'язкові та факультативні.

Встановлення і справляння загальнообов'язкових місцевих податків та зборів є обов'язковим на території усієї України. До таких податків та зборів належать - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (справляння податку запроваджується з 1 січня 2012 року); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

В пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК запроваджено новацію щодо загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, яка раніше не передбачалась податковим законодавством України. Якщо органи місцевого самоврядування (сільська, селищна чи міська ради) у визначені законодавством строки не приймають рішення про встановлення на своїй території загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, то такі платежі вважаються встановленими із застосуванням мінімальної ставки, визначеної у відповідних статтях ПК України.

Вирішення питання доцільності встановлення факультативних податків та зборів на території села, селища чи міста належить до виключної компетенції відповідної місцевої Ради.Відповідно до п. 10.4 ст. 10 ПК до факультативних належать - збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір. Усі інші місцеві податки та збори належать до групи загальнообов'язкових платежів.

Місцеві податки та збори, не передбачені в ст. 10 ПК, вважаються такими, що не встановлені та сплаті не підлягають.

Відповідно до ст. 69 Бюджетного кодексу України місцеві податки і збори належать до доходів місцевих бюджетів та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів до цих бюджетів. Як проголошено в ч. 5 ст. 78 Бюджетного кодексу України, податки і збори визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування їх на єдиний казначейський рахунок.

62У теорії фінансового права державну позику розглядають у двох значеннях: як економічну та як правову категорію2. Як економічна категорія позика являє собою систему грошових відносин, що виникають у зв'язку з залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики зводиться до того, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулює на умовах зворотності й платності та використовує держава як позичковий капітал. Таким чином, державна позика становить, з економічного погляду, одну з форм обігу позичкового капіталу й зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія позика - це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу. Вільні кошти в населення можуть утворюватися з низки причин: 1) через нерівномірність виплати заробітної платні й інших видів доходів, гонорарів, дивідендів із цінних паперів тощо; 2) ненасиченість товарного ринку при незбалансованій економіці; 3) нагромадження коштів для придбання дорогих речей тривалого користування. В юридичних осіб, окрім вищезгаданих причин, тимчасово вільні кошти утворюються внаслідок тривалого виробничого циклу, сезонного характеру робіт, нерівномірності великих капітальних вкладень. Резервні й страхові фонди також можуть бути джерелом тимчасово вільних коштів.

Але в теорії фінансового права відзначають і ширший зміст позики. Наприклад, деякі автори стверджують, що дуже часто відносини позики зводяться до надання тимчасово вільних коштів на визначених умовах (платності, терміновості, зворотності тощо) позичальникам. Це не зовсім правильно. Відносини позики (незалежно від форми: державної чи банківської) об'єктивно поєднують два взаємозалежних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, нагромадження їх у кредиторів. З іншого боку, це надання вже зосереджених коштів позичальникам3.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед має бути призначено для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетне законодавство України цілком відповідає цьому теоретичному принципу. На підставі ст. 15 Бюджетного кодексу України «джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні і зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні і зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування... Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги».

Позичкові відносини, за яких держава виступає як позичальник коштів - це класична форма державної позики. Однак держава може виступати й як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжнародним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню державну позику, в ході якої утворюється зовнішній державний борг.

Держава бере участь у відносинах із державної позики в особі відповідних органів влади. Так, ст. 15 Бюджетного кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. В ст. 16 Бюджетного кодексу України деталізовано, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів за дорученням Кабінету Міністрів. Суб'єктом правовідносин з державної позики є також Національний банк, який готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики в цій сфері та виконує операції щодо обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їхнього погашення й виплати доходів кредиторам4.

Як один із видів позики5, державну позику надають на умовах платності й зворотності. Через певний період часу надані в борг кошти повертають із відсотками. Отже, позики як практичне втілення механізму державної позики не є доходом держави, тому що підлягають поверненню.

Суспільне значення державної позики полягає в її фіскальній і перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики - це рівномірний розподіл податкового тягаря за часом. Вага податкового тягаря, що розповсюджується на інші покоління, залежить від термінів запозичення коштів і відсотків за позикою, які сплачує позичальник. Перерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики може бути вилучено з обігу значні вільні кошти, які держава перерозподілить між галузями народного господарства, підприємствами й іншими суб'єктами, що хазяйнують, і мають суттєве соціальне та економічне значення для суспільства.

Держава використовує позику й для регулювання грошового обігу. В умовах інфляції державні позики як основна форма державної внутрішньої позики тимчасово зменшують платоспроможний попит населення, тому що з обігу вилучають надлишкові грошові знаки. Однак, при непродуктивному використанні мобілізованих за допомогою державної позики коштів джерелом погашення можуть бути нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називають рефінансуванням державного боргу.

63Державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

За правом оформлення розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Залежно від розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління і мобілізовані кошти спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються іперепродаютьсяна ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники неможуть їх перепродати.

64.Це зобовязання держави в особі уряду повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у разі невиконання позичальником зобовязань за одержаними позиками.

Стаття 17. Державні та місцеві гарантії (Бюджетний кодекс

1. Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах і за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини щодо його рішень вчиняє член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки.

2. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

3. Державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов'язань у спосіб, передбачений законом.

Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування виконання зобов'язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов'язань та порядок їх виконання; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.

Обов'язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії є укладення договору між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (відповідним місцевим фінансовим органом) та суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов'язань. Істотними умовами такого договору мають бути зобов'язання суб'єкта господарювання:

внести плату за надання державної (місцевої) гарантії;

надати майнове або інше забезпечення виконання зобов'язань за гарантією;

відшкодувати витрати державного (місцевого) бюджету, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань;

сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат. Пеня нараховується за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені;

надати гаранту права на договірне списання банком коштів з рахунків суб'єкта господарювання на користь гаранта.

4. Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій).

5. Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані надати майнове або інше забезпечення виконання зобов'язань та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

6. У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, необхідність надання такими суб'єктами господарювання майнового забезпечення, його розмір та вид визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада - щодо комунального майна).

7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

65

Поняття

Законодавче визначення державного боргу України закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України:Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик)

станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.[5]

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також для рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Види.Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. У 1992 році прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований).

Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Також державний борг за ознакою валюти зобов'язань поділяється на борг в іноземній валюті і борг в національній валюті; Залежно від сукупності боргових зобов'язань, державний борг класифікують на капітальний і поточний. Капітальний містить у собі всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату. Поточний державний борг складається з платежів за зобов'язаннями, які позичальник повинен погасити в звітному періоді.

Залежно від суб'єкта, розрізняють державний і муніципальний борг. Визначення державного боргу було вже розглянуто вище. Муніципальний внутрішній борг становить загальну суму заборгованості муніципального утворення за непогашеними борговими зобов'язаннями й не виплаченими за ними відсотками.

66.

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснюються державою щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів.

Мета політики управління боргом - одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

В Україні управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України,його структура,джерела і терміни погашення встановлюються ВРУ одночасно з прийняттям Державного бюджету україни на наступний рік.Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу україни.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

- залучення державних запозичень

- використання коштів

- погашення та обслуговування боргу

Обслуговування державного внутрішнього боргу україни здійснюється міністерством фінансів україни через банківську систему україни шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик,інших цінних паперів,їх погашення і виплаті доходу по них у вигляді відсотків та в іншій формі.

Серед заходів щодо управління й обслуговування державного боргу найбільш розповсюдженими у світовій практиці є:

Рефінансування-це випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобоваязань.Цей механізм використовується звичайно при недостатності коштів централізованого грошового фонду(бюджету)

Держава має право уточнювати первинні умови позики.Зміна первинних умов позики,що стосуються прибутковості,називається конверсією.Зміна прибутковості може приводити як до зниження,так і до підвищення процентної ставки доходу,який виплачується позичальником-державою своїм кредитором.Існує кілька методів проведення конверсій,головними з яких є примусові ,добровільні та факультативні.

Консолідація-це зміна термінів дії раніше випущених позик(за узгодженням із кредитором,тобто з юридичними та фізичними особами,що є власниками державних облігацій)

Унифікування позики-це обєднання декількох позик в одну,коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.Така міра передбачає зменшення кількості видів цінних паперів,які є у обігу одночасно,що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державної позики.

Новація-це угода між позичальником і позивачем з заміни зобов’язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов’язанням.

Відстрочення погашення позики чи усіх раніше випущених позик,проводитьс яв умовах,коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави.Це відбувається в момент,коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їх емісії не були досить вигідні для держави.

Анулювання-це повна відмова держави від своїх боргових зобов’язань(внутрішних,зовнішніх,по всьому державному боргу в цілому)

Анулювання може здійснюватися через дві причини:1)через анулювання державного боргу може бути застосоване у випадку фінансової неспроможності держави,тобто її банкрутства.2)Анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил,що з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади.