4. За формою оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, враховуються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяють на:

- особисті - сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

реальні (від англ. real - майно) - сплачуються з майна, в основі якого лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід1, Б. Непрямі (на споживання) - стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є реальним платником. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при поділі податків на прямі й непрямі: за прямого оподаткування - юридичний і фактичний платники збігаються, за непрямого - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати, поділяючи податки на прямі і непрямі, — їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі—тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару2.

5. За способом справляння:

А. Часткові (кількісні) - установлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості щодо сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) — нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно остаточно розподіляють між собою податковий тягар. Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів: 1) встановлення загальної суми потреби держави в доходах; 2) розподіл цієї суми між територіальними одиницями; 3) розподіл її між платниками. Тепер її застосовують на місцевому рівні. В Росії в 1885 р. був установлений додатковий розкладковий збір, який стягували із промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали по губерніях, у губерніях – по повітах, де вже залежно від прибутковості розподіляли між торговими і промисловими підприємствами.

6. За характером використання:

А, Загального призначення -використовувані на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це і є дійсні податки).

Б. Цільові - що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Зазвичай одним із основних ознак податків є нецільовий характер, проте цільові платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув’язування витрат і доходів від визначених видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу1.

7. За періодичністю справляння:

А. Разові — їх справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше - податкового періоду) при виконанні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Здебільшого ці податки мають характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) - стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, щоквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:    A. Податки, що фінансуються споживачем (, податок на додану вартість).    Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок).    B. Податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).    Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).     В окрему підсистему можна виділити групу загальнодержавних зборів, що можуть бути диференційовані:    1) збори економічного характеру;    2) збори соціального характеру (збір на обов’язкове державне соціальне страхування і т. ін.);    3) збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів і т. ін.).

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;

9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.1.9. плата за користування надрами;

9.1.10. плата за землю;

9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9.1.12. збір за спеціальне використання води;

9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;

9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

9.1.16. мито;

9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

9.2. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

До загальнодержавних податків та зборів віднесено лише ті, які встановлено Верховною Радою України та справляння яких є обов'язковим на всій території України. Досить часто до загальнодержавних податків та зборів відносять податки та збори, які надходять виключно до Державного бюджету. Але п. 9.3 цієї статті наголошує на тому, що цей аспект не є предметом регулювання Податковим кодексом України. Досить слушним у цьому випадку робиться посилання на те, що зарахування (надходження) коштів від сплати загальнодержавних податків та зборів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Дійсно, саме ці аспекти регулюються ст. 29, 64-69 Бюджетного кодексу України. Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходячи із бюджетної спрямованості, можна розділити на декілька груп: а) податки чи збори, які зараховуються до Державного бюджету; б) податки чи збори, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами; в) податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами.

Стаття 10. Місцеві податки та збори

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання, відповідно до вимог цього Кодексу, щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Залежно від компетенції органу, що вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки та збори складають підсистему загальнодержавних та підсистему місцевих. До останніх відносяться податки й збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад. Певною відмінністю попередньої статті від цієї є те, що місцеві податки та збори і встановлюються місцевими радами, і зараховуються до місцевих бюджетів. Водночас загальнодержавні податки та збори, які встановлюються Верховною Радою України, не мають такої однозначної бюджетної спрямованості. П. 10.3 та 10.4 цієї статті закріплює чіткий владний припис стосовно того, що місцевими радами обов'язково повинні бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші ж два збори можуть бути введені чи ні за власним рішенням відповідної ради.