Джерела права соціально­го забезпечення

Джерелами права соціального забезпечення розуміються ті чи інші нормативні акти, як форми вираження нор­мативної державної волі, спрямованої на регулювання різних за характером і змістом суспільних відносин, але які містять в собі норми, що регулюють правовідносини, які вини­кають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення громадян.

Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез­печення, є Конституція України.

В Україні створено єдину державну систему соціального забез­печення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та нор­ми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з най­важливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечен­ня. В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна кла­сифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульо­ваних правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо.

Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулю­вання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпе­чення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціаль­ного забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціальнс-побутове, жит­лово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечен­ня спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і до­говорами України з іншими державами в області соціального забез­печення.

Основним джерелом права соціального забезпечення України, як і будь-якої іншої галузі права, є Конституція України. Статтею

46 Конституції гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальник, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших ви­падках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

А статтею 92 Конституції встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються ви­ключно законами України.

За час самостійності України Верховною Радою України було прийнято низку законів, спрямованих на регулювання соціального забезпечення. Це. зокрема, Закони:

1. «Про пенсійне забезпечення* від 5 листопада 1991 р.(В редакції Закону від 09.12.2012)

Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпе­чення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпе­чення за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місце­вих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій;

2.   «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р.( В редакції Закону від 01.01.2013року) - виз­начає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визна­чення   категорій  зон  радіоактивно   забруднених  територій,   умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту по­терпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги, для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановле­них пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забез­печення, в тому числі пенсійного забезпечення;

3.   «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб на­чальницького  і   рядового   складу  органів  внутрішніх   справ»   від 9 квітня 1992 р.( В редакції Закону від 09.12.2012року) - визначає умови, норми і порядок пенсійного за­безпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління    державної    охорони    України,    інших    утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового   складу   кримінально-виконавчої   системи   України   та членів   їх   сімей,   військовослужбовців   колишніх   Збройних   Сил СРСР,   органів   державної   безпеки   і   внутрішніх   справ   СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань,  утворених  відповідно до чинного законо­давства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Ук­раїною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких грома­дян,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Ук­раїни,     передбачено     їх     пенсійне     забезпечення     згідно     із законодавством держави, на території якої вони проживають;

4.   «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. (В редакції Закону від 09.12.2012 р.) - відповідно до Кон­ституції України  встановлює  гарантований  державою рівень ма­теріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомо­ги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населен­ня. Відповідно до цього Закону призначаються такі види держав­ної допомоги сім'ям з дітьми: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допо­мога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

5.  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис­ту*  від 22 жовтня  1993 р.( В редакції Закону від – 01.01.2013) - визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпе­чення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

6.  «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.( В редакції Закону від 09.12.2012р.) - визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших   громадян   похилого   віку   і   спрямований   на   формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпе­чення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам  похилого віку рівні з іншими  громадянами  можли­вості  в  економічній,   соціальній,   політичній  сферах,   сприятливі умови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожно­му ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя,    задоволення   різноманітних   життєвих   потреб,    подання різних видів допомоги.

7.   «Про  пенсії  за  особливі  заслуги  перед  Україною о   від   1 червня 2000 р. (В редакції Закону від 09.12.2012)- визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, гро­мадської або господарської діяльності, досягнення у галузі на­уки,  культури,  освіти,  охорони  здоров'я,  фізичної культури  і спорту   тощо.    Закон   передбачає   встановлення   таким   особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб - членам їх сімей;

8.    «Про   державну   соціальну   допомогу   малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р.(В редакції Закону від 09.12.2012) - спрямований на реалізацію консти­туційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпе­чення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям;

9.  «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалїдам» від 16 листопада 2000 р. ( В редакції Закону від 09.12.2012) - відповідно до Консти­туції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджет України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен­ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мініму­му;

10.  «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням»  від  18 січня 2001  р.( В редакції Закону від 09.12.2012)  -відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян  на випадок тимчасової  втрати  працездат­ності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загаль­нообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

11.    «Про   недержавне   пенсійне   забезпечення» від   9   липня 2003 р.

( В редакції Закону від 09.12.2012) - визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного  пенсійного  забезпечення  в  Україні  та  регулює 

правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

12.  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від  9  липня  2003  р. ( В редакції Закону від 28.04.2013)  -визначає  принципи,  засади  і  механізми функціонування     системи     загальнообов'язкового    державного пенсійного   страхування,   призначення,   перерахунку   і   виплати пенсій,надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджет­них та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок   формування   Накопичувального   пенсійного   фонду   та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахова­ним особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Серед законів, які є джерелами права соціального забезпечен­ня, значне місце посідають спеціальні закони, що регулюють про­фесійну діяльність та соціальний захист, в тому числі пенсійне за­безпечення, окремих категорій осіб: державних службовців, прокурорських працівників, суддів, наукових працівників,народних   депутатів,   журналістів   тощо.    Сьогодні   законодавчу   базу пенсійного забезпечення в Україні складають близько двадцяти та­ких законів.

До джерел права соціального забезпечення слід віднести і ок­ремі постанови Верховної Ради України. Насамперед це постанови, спрямовані на підвищення розміру пенсій і соціальних виплат та на погашення заборгованості з їх виплат.

Другим після законів видом нормативних актів за своєю важ­ливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпе­чення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.

Указом Президента України від 21 серпня 1993 р. № 352 «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військово­службовців та членів їх сімей» було передбачене розроблення про­ектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу ор­ганів внутрішніх  справ»,   передбачивши  в  них  передусім  захист

військовослужбовців з числа офіцерів запасу та офіцерів у відставці., а також проекту Державної програми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас у зв'язку зі скороченням Збройних Сил України та за станом здо­ров'я, передбачивши у ньому, зокрема, вирішення питання щодо створення центрів професійної підготовки та перепідготовки кадрів га джерел їх фінансування.

Указом від 4 липня 1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту» з метою заохо­чення довгострокової сумлінної служби, посилення соціального за­хисту військовослужбовців військових формувань, створених відповідно до законодавства України, були визначені категорії військовослужбовців, що визнаються ветеранами військової служ­би, а також встановлені їм пільги, що надаються після звільнення з військової служби, та ін..

Велику групу нормативно-правових актів, що регулюють відно­сини у сфері соціального забезпечення, складають постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України.

За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верхов­ної Ради та указах Президента України, за роки незалежності Ук­раїни Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, спрямо­ваних на соціальний захист населення. Одними з перших таких нормативних актів були постанови Кабінету Міністрів:

-  від 18 липня 1991 р. № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів*. Відповідно до цієї поста­нови   на  виконання  постанови  Верховної  Ради   Української РСР від 21 березня 1991 р.  «Про введення в дію Закону Ук­раїнської РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Українській  РСР»   був  утворений  Фонд  Української  РСР соціального   захисту   інвалідів   з   відділеннями   в   Кримській АРСР, областях, містах Києві та Севастополі, та ін..

Особливого значення в сфері соціального забезпечення набули нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, спрямовані на корегування, підвищення розмірів пенсій і допомог, їх перера­хунок та погашення заборгованості з їх виплат. До них, зокрема, віднесені такі постанови Кабінету Міністрів України:

-  від   1  червня   1992  р.   N°  296   «Про  перерахунок  державних пенсій»;

-  від   20  липня   1992  р.   №  395   «Про  додаткове  коригування рівнів державних пенсій»;

- від 11квітня 2002 р. № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами пенсійного фонду» (нині в редакції від 03.02.2012)

Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує по­ложення про органи, що здійснюють соціальне забезпечення, а та­кож бюджет Пенсійного фонду України.

Нормативно-правовими актами, що видаються Кабінетом Міністрів України, можуть регулюватися і інші питання сфери соціального забезпечення. Крім постанов, це також можуть бути розпорядження та декрети. Наприклад, декрет від 26 березня 1993 року № 29-93 «Про доповнення до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чи розпорядження від 15 березня 2002 р. N° 138-р «Про затвердження заходів щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році».

Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають норма­тивно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним Фондом і відповідними фондами соціального страхуван­ня України. Ці органи можуть видавати нормативні акти, спрямо­вані на регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, як самостійно, так і сумісно з іншими державними органами, такими як Міністерство охорони здоров'я, Міністерство фінансів, Національним банком тощо. Серед нормативно-правових актів, що видаються центральними органами державної влади, найбільш по­ширеними у сфері соціального забезпечення є роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики. За змістом такі роз'яс­нення мають характер офіційного тлумачення норм права соціаль­ного забезпечення. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів права соціального забезпечення і сприяють одноманітному і правильному застосуванню норм цієї галузі права на всій території України. Міністерство праці та соціальної політики України в межах своєї компетенції видає також нормативні акти управлінсько-методичного характеру у формі наказів, розпоряд­жень, інструкцій, рекомендацій тощо з питань діяльності підпо­рядкованих йому органів соціального захисту населення.

Значна кількість нормативних актів, що видаються Пенсійним фондом. Фондом соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності, Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України з пи­тань сплати внесків та виплати пенсій і допомог також є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян. Такими нормативними актами можуть бути накази, листи, поста­нови правління, роз'яснення тощо

У праві соціального забезпечення функціонують і нормативні акти місцевої дії, які приймаються місцевими органами державної влади. Зокрема, це можуть бути рішення місцевих рад чи розпоря­дження районних, міських, обласних державних адміністрацій про надання окремим категоріям непрацездатних та малозабезпечених громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством видів соціального забезпечення.

15. Пенсії як об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

Пенсія — це щомісячна довгострокова виплата, яка призна­чається та виплачується особі у випадку настання пенсійного віку, інвалідності, втрати годувальника чи вислуги років за рахунок коштів Пенсійного фонду України чи бюджетів різних рівнів та є основним джерелом доходу особи.

За правовою природою можна виділити три види пенсій: страхові, державні, соціальні.

Страхова пенсія-це щомісячні страхові ви­плати, які надаються застрахованим громадянам при досяг­ненні пенсійного віку, у разі інвалідності чи втрати годуваль­ника з коштів соціальних страхових фондів у порядку і роз­мірах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечен­ня". Ознаки страхових пенсій такі: вони виплачуються із соці­альних страхових фондів за рахунок страхових внесків; пе­релік страхових пенсійних випадків визначений Законом України "Про пенсійне забезпечення", а також законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з нещасним випадком на виробництві та професійним за­хворюванням, які спричинили втрату працездатності"; розмір пенсії співвідносний попередньому заробітку застрахованої

особи; основною умовою призначення такої пенсії є наявність трудового стажу.

Залежно від страхового випадку можна виділити такі види страхових пенсій: за віком (на загальних та пільгових підста­вах), у випадку інвалідності, у випадку втрати годувальника.

Державні пенсії-це пенсії, які признача­ються громадянам у зв'язку з роботою на певних посадах, по­в'язаних з виконанням державних обов'язків, і виплачуються, як правило, з державного чи місцевого бюджетів.

Правові ознаки державних пенсій такі: вони виплачуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів; виплата їх пов'я­зана з наявністю спеціального стажу, пов'язаного з виконанням державних обов'язків; вони виплачуються, як правило, у підви­щеному розмірі, порівняно із страховими пенсіями; умови при­значення їх, а також розміри та категорії осіб, що мають на них право, регулюються спеціальними законами; вказані пенсії призначаються після звільнення громадян з посад, на яких вони виконували державні обов'язки.

Соціальна пенсія — це пенсія, яка призначається неза­лежно від трудового (страхового) стажу та причини його від­сутності, без зв'язку з минулою суспільно-корисною діяль­ністю, в розмірах пропорційно до мінімального розміру пенсії за віком.

Вдповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування » стаття 2. Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. { Абзац третій частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

2. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Стаття 3. Суб'єкти системи пенсійного забезпечення в Україні

1. Суб'єктами солідарної системи є:

застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи;

страхувальники;

Пенсійний фонд;

уповноважений банк;

підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

2. Суб'єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:

особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

Накопичувальний фонд;

недержавні пенсійні фонди;

юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;

зберігач;

страхові організації.

Інші суб'єкти системи накопичувального пенсійного забезпечення можуть бути визначені законами України.

Стаття 9. Види пенсійних виплат і соціальних послуг

1. Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

2. За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

{ Частина друга статті 9 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

3. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.

До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.