Технологія вирощування перцю

ПЕРЕЦЬ. Як і помідори, він належить до родини пас­льонових. За смаковими властивостями всі сорти перцю поділяються на солодкі, гіркі і напівгіркі.

Споживають перець вареним як основну страву, використовують як приправу для інших страв і для консервування. Крім того, перець солять і квасять як огірки. При цьому лише солодкий перець використовують для консервування і виготовлення страв, а гіркий — тільки як приправу до страв.

Грунт для перцю потрібен пухкий, родючий і вологий. Холодні глинисті грунти менш придатні і зовсім не при­датні бідні грунти з недостатньою кількістю вологи. Хоч перець і досить позитивно відзивається на грунти, багаті поживними речовинами, проте свіжого угноєння не вит­римує, і це спричиняє ненормальний ріст та хвороби рос­лин. Тому треба вносити лише перепрілий гній або виса­джувати перець на другий рік після внесення гною.

Пе­рець потребує достатньої кількості води, особливо під час формування плодів, найбільше тепла, для нього шкідли­ве зниження температури навіть до 0°С. Тому місце, яке відводиться для перцю, повинно бути теплим, сонячним і добре захищеним від холоду та вітрів.

Висаджують розсаду у відкритий грунт слідом за по­мідорами, рядками з міжряддями 50 см, а відстань між рослинами в рядку — 20—25 см. При такій площі жив­лення на 1 га потрібно 80—100 тис. рослин. Висаджені рослини поливають щодекади, витрачаючи кожного разу близько 350—400 м³/га води.

Підживлюють протягом першої декади після посад­ки розсади, а вдруге — на початку формування плодів і втретє — після перших 2—4-х зборів урожаю.

Солодкі сорти вважають стиглими ще до різкої змі­ни кольору (салатного), ознакою стиглості може бути тріск плода при легкому стискуванні.

Гіркі сорти збира­ють, коли вони почервоніють. Перець може набувати червоного кольору на сонці навіть після того, як він зіб­раний з поля надзелень. Відривати стиглий перець тре­ба з плодоніжками. [6]

Екологічна паспортизація підземних вод на прикладі ндг «великоснітинське» фастівського району, київської області Загальна характеристика вод України

На території України водні ресурси розподілені досить нерівномірно. Так, середній річний шар стоку коливається від 5-10 мм у Херсонській області до 625 мм на Закарпатті. Природна забезпеченість території водою характеризується величиною стоку місцевого формування впродовж року, яка припадає на 1 км²площі.В найзабезпеченіших водними ресурсами областях (Закарпатська, Миколаївська, Одеська) забезпеченість водою становить 618-225 тис. м³/рік з 1 км². Характерною ознакою для природного розподілу водних ресурсів на території України є те, що місцям розміщення найпотужніших споживачів вод відповідають найменші запаси водних ресурсів (Донбас, Кривбас, АРК та інші південні регіони). [3]

Дуже нерівномірно на території України розподілені також запаси підземних вод. Найбільша кількість прогнозованих ресурсів підземних вод належить до басейнів Дніпра (61 %), Сіверського Дінця (12 %) та Дністра (9 %). Максимальна кількість (8402 тис. м³/добу) їх знаходиться в Чернігівській області. Великі експлуатаційні запаси підземних вод мають Київська, Полтавська, Херсонська, Харківська, Рівненська, Львівська, Сумська та Луганська області (4186-3046 тис.м³/добу).

Унаслідок обмеженості та нерівномірного розподілу водних ресурсів для забезпечення населення і галузей народного господарства водою в Україні широко використовують регулювання водного стоку. Найбільш зрегульований стік у басейні Дніпра.

Слід зазначити, що до проблем водозабезпечення України додається проблема забезпечення населення якісною питною водою.

Всі великі річки в Україні за міжнародними стандартами вважаються забрудненими і ”дуже забрудненими”.

У результаті виробничо-побутової, сільськогосподарської, рекреаційної та іншої діяльності у поверхневі водойми надходить і акумулюється дуже велика кількість різноманітних речовин органічного походження. Їх накопичення призводить до погіршення якості води практично за всіма гідрографічними, гідрохімічними, гідробіологічними і санітарно-гігієнічними показниками.

Небезпечним є також сільськогосподарський стік, особливо для малих річок. В результаті сільськогосподарської діяльності в басейні малих річок до їх русел разом з поверхневим стоком надходять завислі мінеральні частки та органічні речовини, агрохімікати (мінеральні добрива і пестициди). [1]

Негативний вплив спричиняють стічні води тваринницьких комплексів. Вони, як правило розміщуються поблизу малих річок і здебільшого не мають очисних споруд. Їх робота призводить до надмірного накопичення значних обсягів стічних вод на обмеженій території, очистка та знезараження яких ускладнюється через високі концентрації в них органічних речовин та бактеріальне забруднення.

Відповідність хімічного складу і властивостей води вимогам певних споживачів визначає якість води . Встановлюється вона за рядом критеріїв – спеціальних ознак (показників) , величина (концентрація) яких у воді обґрунтовується вимогами органолептичних властивостей, радіологічної, мікробіологічної та токсикологічної безпечності для кожного конкретного виду водоспоживання.

Поняття «якість води» стрімко змінюється паралельно з вдосконаленням аналітичних методів. Перелік обов’язкових для визначення показників, за якими оцінюють якість води, протягом останнього сторіччя розширювався у такому напрямку: органічні речовини > солоність (розчинні солі) > завислі речовини > важкі метали > показники евтрофікації > нітрати > органічні мікрозабруднювачі > хлоровані вуглеводні > показники закиснення води як наслідок постійного зростання антропогенного навантаження на об’єкти гідросфери. [1]

Вимоги споживачів до якості природної води можуть бути різними і залежать від її цільового призначення:

• господарсько-питних цілей і харчової промисловості;

• сільськогосподарських цілей (тваринництво і зрошування);

• охолодження;

• паросилового господарства;

• технологічних потреб у промисловості;

• заводнення нафтових пластів.

Токсикологічні показники якості води характеризують нешкідливість її хімічного складу і включають нормативи для речовин:

• які трапляються у природних водах;

• які добавляють у воду чи які утворюються в процесі її оброблення;

• які з'являються в результаті промислового, сільськогосподарського, побутового та іншого забруднення джерел водозабезпечення. [6]

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) видає міжнародні та європейські (ЄС) стандарти на питну воду, в яких наводяться вимоги до якості води. Порівняння цих показників свідчить, що в одних випадках до них ставляться жорсткіші вимоги, а в інших вони знаходяться на рівні показників державного стандарту. В 1997 р. Міністерство охорони здоров'я України з метою забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення затвердило Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН № 136 / 1940) «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», де подано жорсткіші вимоги щодо вмісту забруднювальних речовин і які за своїм значенням наближаються до нормативів ВООЗ. [2]

До джерел потенційного забруднення підземних вод належать:

• місця акумуляції промислової продукції, відходів виробництва та побутових відходів;

• сільськогосподарські або інші угіддя, на яких застосовуються мінеральні добрива, пестициди та інші хімічні речовини в обсягах, що перевищують гранично допустимі норми;

• забруднені ділянки поверхневих водних об’єктів, які живлять підземні води;

• забруднені ділянки водоносного горизонту, природно або штучно пов’язаного з суміжними водоносними горизонтами;

• промислові майданчики підприємств, поля фільтрації, бурові свердловини та інші гірничі виробки;

• полігони захоронення та накопичувачі забруднюючих рідинних речовин відходів виробництва і стічних вод та інші.

Водопостачання сільських населених пунктів регламентується нормативним документом , згідно до вимог якого повинен складатися паспорт об’єкту сільського джерела питного та побутово-господарчого водопостачання.

Проектувати системи децентралізованого водопостачання необхідно відповідно до Санітарних правил на обладнання і утримання криниць і каптажів джерел, що використовуються для децентралізованого господарсько-питного водопостачання. [5]